Постанова № 56616775, 17.03.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 рокуСправа № 803/175/16

Волинський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Александрової М.А.,

суддів Димарчук Т.М., Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Веремчуку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Національного Банку України про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання протиправним і скасування наказу Національного банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2.", поновлення його на посаді і стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

10 березня 2016 року позивачем уточнено позовні вимоги: просив визнати протиправним і скасувати наказ Національного банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2.", поновити його на посаді і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано наступними обставинами.

З 21 березня 1997 року позивач працював у Волинському обласному управлінні Національного банку України на посадах економіста відділу банківського нагляду, завідувачем сектора аудиту, а наказом Національного банку України від 26 вересня 2003 року № 1245-к переведений до центрального апарату Національного банку України, де з 01 березня 2012 року працював на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту; робоче місце позивача знаходилось в територіальному управлінні Національного банку України у Волинській області.

Наказом відповідача від 02 червня 2015 року № 3003-к "Про звільнення ОСОБА_2." позивача звільнено з посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) з 02 червня 2015 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, визнано протиправним і скасовано наказ Національного банку України від 02 червня 2015 року № 3003-к "Про звільнення ОСОБА_2.". Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 02 червня 2015 року. Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 червня 2015 року по 16 грудня 2015 року включно в розмірі 77 922 грн. 10 коп.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді з 02 червня 2015 року звернуто до негайного виконання.

Судове рішення набрало законної сили 10 березня 2016 року.

Наказом Національного банку України від 04 січня 2016 року № 224-к позивача поновлено на попередній роботі. До роботи допущено з 11 січня 2016 року.

Однак, наказом Національного банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2." позивача звільнено із займаної посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає наказ про звільнення з роботи протиправним, а звільнення з роботи незаконним з наступних підстав.

Відповідно до правил статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Згідно із частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Проте, відповідачем при звільненні позивача не враховано стаж роботи позивача в Національному банку України більше 18 років, його високу кваліфікацію, що підтверджується встановленням високої надбавки за професійність до посадового окладу 60%.

Про наступне вивільнення позивача відповідач не попередив за 2 місяці. Підставою звільнення відповідач вважає попередження позивача від 31 березня 2015 року перед першим незаконним звільненням 02 червня 2015 року. З письмовим попередженням позивача не ознайомлено. Рішенням суду від 16 грудня 2015 року встановлено незаконність звільнення відповідачем позивача з роботи 02 червня 2015 року на підставі письмового попередження про наступне звільнення від 31 березня 2015 року, тому посилання відповідача при повторному звільненні позивача з роботи на попередження про наступне звільнення від 31 березня 2015 року є протиправним.

Відповідачем 20 січня 2016 року запропоновано позивачу ніби-то вакантні посади: прибиральників службових приміщень в управліннях Національного банку України в містах Запоріжжі, Полтаві, Хмельницькому з посадовим окладом 3 264,00 грн., від яких позивач відмовився, оскільки посади не відповідають кваліфікації позивача. Разом з тим, на офіційному веб-сайті відповідача станом на 20 січня 2016 року була розміщена інформація про наявність вакантних посад: головного фахівця Управління кураторів банків Департаменту банківського нагляду та завідувача складу відділу матеріально-технічного забезпечення у Департаменті забезпечення діяльності Національного банку України, які відповідачем позивачу не запропоновано.

Крім того, звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може мати місце у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Проте, жодної з цих підстав фактично не було. З часу першого незаконного звільнення позивача з роботи 02 червня 2015 року відповідачем прийнято на роботу більше 30 працівників, а на офіційному веб-сайті відповідача постійно розміщується інформація про наявність вакантних посад, про оголошення конкурсів на заміщення вакантних посад.

Посилаючись на такі обставини позивач просив визнати протиправним і скасувати наказ Національного Банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2.", поновити його на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту та стягнути втрачений заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В письмових запереченнях проти адміністративного позову від 11 березня 2016 року (а.с. 194-195) відповідач його вимог не визнав, просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на наступне.

З метою вдосконалення організаційної структури Національного банку України постановою Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України" виключено із структури центрального апарату Департамент аудиту із скороченням штату та чисельності працівників і створено Департамент внутрішнього аудиту.

У зв'язку із наведеним, ОСОБА_2 головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту звільнено із займаної посади з 26 січня 2016 року. При цьому, позивачу були запропоновані наявні вакантні посади прибиральників службових приміщень, від яких він відмовився. Інших вакантних посад у штатному розписі Національного банку України станом на день звільнення ОСОБА_2 не було. Інформація, розміщена на офіційному інтернет-представництві Національного банку України про наявні вакантні посади станом на 20 січня 2016 року - головного фахівця Управління кураторів банків Департаменту банківського нагляду, завідувача складу відділу матеріально-технічного забезпечення є недостовірною у зв'язку із несвоєчасністю її оновлення. Повторне попередження про наступне вивільнення при звільненні позивача з роботи з 26 січня 2016 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_2 не надавалось, оскільки були усунуті порушення правил вивільнення працівника, у зв'язку з якими працівника було поновлено на роботі.

З наведених підстав відповідач просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В судове засідання сторони не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду (а.с. 72, 202).

Позивачем 17 березня 2016 року (а.с. 205), а відповідачем 14 березня 2016 року (а.с. 195) подано письмові клопотання про розгляд справи за відсутності позивача і представника відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно з частиною першою статті 41 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Тому суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, які заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до пунктів 1 і 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, даний спір є публічно-правовим, оскільки однією із сторін є суб'єкт владних повноважень - Національний банк України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України окружним адміністративним судам предметно підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Частиною першою статті 24 КАС України визначено, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Національного банку України, його посадової чи службової особи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Отже, дана адміністративна справа з урахуванням положень частини другої статті 19 КАС України підсудна Волинському окружному адміністративному суду і розглядається та вирішується колегією у складі трьох суддів.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом наказ відповідача від 22 січня 2016 року про звільнення позивача з роботи, прийнятий відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірявся на відповідність вимогам частини третьої статті 2 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності прийнятого наказу від 22 січня 2016 року про звільнення позивача з роботи, а тому наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, будь-яка публічна служба є державною службою.

Згідно з частиною другою статті 9 "Особливості правового регулювання статусу державних службовців державних органів та їх апарату" Закону України "Про державну службу" регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 64 Закону України "Про Національний банк України" умови найму, звільнення, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України "Про державну службу". Службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України "Про державну службу", якщо цей Закон не встановлює іншого.

Частиною першою статті 30 Закону України "Про державну службу" встановлено, що підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені Кодексом законів про працю України, і підстави, визначені даним Законом.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, к яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судовим рішенням від 16 грудня 2015 року в справі № 803/2341/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного Банку України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення премії, яке набрало законної сили 10 березня 2016 року (а.с. 7-17, 207-210), встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 21 березня 1997 року працював у Волинському обласному управлінні Національного банку України на посадах економіста відділу банківського нагляду, завідувача сектора аудиту, а наказом Національного банку України від 26 вересня 2003 року № 1245-к переведений до центрального апарату Національного банку України, де з 01 березня 2012 року працював на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту; робоче місце позивача знаходилось в територіальному управлінні Національного банку України у Волинській області . При переведенні на роботу в центральний апарат банку позивачу наказом відповідача від 26 вересня 2003 року № 1245-к з 23 вересня 2003 року присвоєно сьомий ранг державного службовця (а.с. 211), пізніше наказами відповідача від 10 жовтня 2005 року № 1663-к - присвоєно шостий ранг (а.с. 211), від 01 жовтня 2007 року № 1313-к - п'ятий ранг державного службовця ( а.с. 210).

31 березня 2015 року відповідач попередив позивача про скорочення посади і наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників) не раніше ніж через два місяці, що стверджується поясненнями осіб, які беруть участь у справі, письмовим попередженням (а.с. 213), актом відповідача про відмову позивача від підпису на письмовому попередженні від 31 березня 2015 року (а.с. 212). При цьому із вказаних доказів встановлено, що інша робота позивачу не пропонувалася.

Наказом відповідача від 02 червня 2015 року № 3003-к "Про звільнення ОСОБА_2." позивача звільнено з посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) з 02 червня 2015 року. Як підставу звільнення в наказі вказано: попередження про звільнення від 31 березня 2015 року, постанову Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України", наказ Національного банку України від 15 грудня 2014 року № 2536-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України" (а.с. 214 справа № 803/2341/15). Наказ про звільнення підписаний не Головою Національного банку України, а директором Департаменту персоналу відповідно до пункту 4 наказу Національного банку України від 30 грудня 2014 року № 214-од "Про розподіл функціональних обов'язків між Головою Національного банку України, його першим заступником, заступниками та окремими структурними підрозділами центрального апарату Національного банку України" та Додатку до наказу (а.с. 182-194 справа № 803/2341/15).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, залишеною без зміни ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, визнано протиправним і скасовано наказ Національного банку України від 02 червня 2015 року № 3003-к "Про звільнення ОСОБА_2.". Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 02 червня 2015 року. Стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 червня 2015 року по 16 грудня 2015 року включно в розмірі 77 922 грн. 10 коп.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді з 02 червня 2015 року звернуто до негайного виконання (а.с. 7-17, 207-210).

Даним судовим рішенням встановлено, що відповідачем Національним банком України не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників та не додержано інших норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Судове рішення набрало законної сили 10 березня 2016 року (а.с. 207-210).

На підставі судового рішення від 16 грудня 2015 року наказом відповідача від 04 січня 2016 року № 224-к поновлено позивача на роботі з 02 червня 2015 року.

Як встановлено з викладених в позовній заяві обставин, не спростованих відповідачем, до роботи позивача допущено з 11 січня 2016 року (а.с. 3).

Наказом Національного банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2." позивача звільнено із займаної посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Як підстави звільнення в наказі назначені: попередження про звільнення від 31 березня 2015 року, постанова Правління Національного банку України від 01 грудня 2015 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України", наказ Національного банку України від 15 грудня 2014 року № 2536-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України".

Звільнення позивача з роботи суд вважає незаконним з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 4 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського відання.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Судовим рішенням у справі № 803/2341/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного Банку України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення премії, яке набрало законної сили 10 березня 2016 року (а.с. 7-17, 207-210), встановлено, що відповідач протягом 2014 - 2015 років проводив зміни в організації виробництва і праці.

Так, наказами Національного банку України 09 вересня 2014 року № 1634-к "Про скорочення вакантних посад у підрозділах Національного банку України " (а.с. 158 зворот справа № 803/2341/15) та від 24 жовтня 2014 року № 1854-к "Про внесення змін до наказу Національного банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к" (а.с. 158 справа № 803/2341/15) передбачено скоротити відповідно до законодавства України всі вакантні посади, які є у штаті структурних підрозділів центрального апарату, структурних підрозділів та одиниць, територіальних управлінь і навчальних закладів Національного банку України станом на 10 вересня 2014 року, та ті посади, які будуть вакантними після зазначеного строку.

Постановою Правління Національного банку України від 22 серпня 2014 року № 523 затверджено Стратегічну програму реформування банківської системи та реорганізації Національного банку України (а.с. 178 справа № 803/2341/15).

Пунктом 6 постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 694 "Про внесення змін до організаційної структури Національного банку України" передбачено до 01 грудня 2014 року подати на розгляд Правління проект постанови про реорганізацію структури Національного банку України (а.с. 178-179 справа № 803/2341/15).

Постановою Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України" з метою вдосконалення організаційної структури центрального апарату Національного банку України та на виконання пункту 6 постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 694 "Про внесення змін до організаційної структури Національного банку України" були внесені зміни до структури центрального апарату Національного банку України, зокрема, виключено із структури Департамент аудиту із скороченням штату та чисельності працівників та створено Департамент внутрішнього аудиту; передано з 01 грудня 2014 року до Департаменту внутрішнього аудиту всі функції, що виконував Департамент аудиту; установлено, що працівники Департаменту аудиту забезпечують виконання повноважень та посадових обов'язків до завершення процедури скорочення штату або переведення на інші посади. Затверджено структуру Департаменту внутрішнього аудиту з 01 грудня 2014 року і з 01 червня 2015 року; затверджено граничну чисельність працівників Департаменту внутрішнього аудиту. Зобов'язано Департамент персоналу унести відповідні зміни до штатного розпису центрального апарату Національного банку України в установленому порядку; підготувати проект наказу про скорочення штату працівників Департаменту аудиту; після затвердження відповідних змін до штатного розпису центрального апарату Національного банку України попередити працівників, які підлягають вивільненню, відповідно до вимог законодавства України про працю (а.с. 174-175 справа № 803/2341/15).

Наказом Національного банку України від 15 грудня 2014 року № 2536-к "Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України" відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 40, статей 43, 49-2, 49-4 КЗпП України скорочено штат і чисельність працівників, в тому числі Департаменту аудиту. Зобов'язано директора Департаменту персоналу попередити працівників, які підлягають вивільненню, про їх скорочення і вжити інших організаційних заходів відповідно до вимог законодавства України (а.с. 215-216 справа № 803/2341/15).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Проте, відповідно до частини третьої статті 36 КЗпП України, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", навіть у разі зміни власника підприємства (установи, організації), чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Однак, відповідач не надав доказів, що відбулося фактичне скорочення чисельності або штату працівників.

Так, із структури центрального апарату Національного банку виключено Департамент аудиту та створено Департамент внутрішнього аудиту; передано з 01 грудня 2014 року до Департаменту внутрішнього аудиту всі функції, що виконував Департамент аудиту (а.с. 174 -175).

Затверджена постановою Правління Національного банку України від 01 грудня 2014 року № 759 "Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України" гранична чисельність працівників Департаменту внутрішнього аудиту становить з 01 грудня 2014 року 80, а з 01 червня 2015 року - 60 (а.с. 174-181).

В штатному розписі Департаменту аудиту станом на 31 березня 2015 року (попередження позивача про наступне вивільнення) передбачено 35 штатних одиниць, в тому числі в управлінні аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів - 31, у відділі аудиту територіальних управлінь північного регіону - 5 штатних одиниць, а станом на 02 червня 2015 року (звільнення позивача з роботи) - 12 штатних одиниць. В штатному розписі Департаменту внутрішнього аудиту станом на 31 березня і на 02 червня 2015 року передбачено 80 штатних одиниць (а.с. 195-200).

Отже, фактично змінилася організаційна структура відповідача, оскільки його структурний підрозділ Департамент аудиту перетворено на Департамент внутрішнього аудиту, якому передано всі функції Департаменту аудиту. Проте, відповідач не надав доказів, що зміни в структурі призвели до зменшення чисельності працівників та посад.

Крім того, згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6-491цс15.

Судовим рішенням у справі № 803/2341/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного Банку України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення премії, яке набрало законної сили 10 березня 2016 року (а.с. 7-17, 207-210), також встановлено, що зміни в організації виробництва і праці у відповідача мали місце і позивача про наступне вивільнення попереджено відповідачем за два місяці до звільнення з роботи. Проте, власником - відповідачем Національним банком України не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників та не додержано інших норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Судом встановлено з позовної заяви (а.с. 3), з письмових заперечень відповідача проти позову (а.с.194 - 195), з письмового попередження позивача про наступне вивільнення від 31 березня 2015 року (а.с. 87-89), з "Продовження попередження про звільнення від 31 березня 2015 року" (а.с. 89), що відповідачем 20 січня 2016 року запропонована інша робота позивачу при повторному звільненні його у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, а саме: прибиральник службових приміщень відділу забезпечення діяльності Національного банку України в регіонах України (м. Запоріжжя) управління господарського забезпечення діяльності Національного банку України; така ж посада в м. Полтава; прибиральник території відділу забезпечення діяльності Національного банку України (м. Хмельницький) ) управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України. Від переведення на запропоновані посади позивач відмовився.

Суд не вважає, що відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши йому роботу прибиральника службових приміщень та території у відділеннях банку в містах Запоріжжі, Полтаві і Хмельницькому, оскільки запропоновано лише іншу вакантну роботу, яку позивач може виконувати, але не запропоновано вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як на доказ відсутності можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу у банку, відповідач у письмових запереченнях проти адміністративного позову посилається на відсутність інших вакантних посад у штатному розписі банку, а також на те, що відповідно до статті 15 Закону України "Про державну службу" прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі.

Однак, як встановлено судом із наданих позивачем роздруківок з офіційного інтернет-представництва Національного банку України (а.с. 27 - 27), у відповідача станом на 20 січня 2016 року були наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивача; відповідачем оголошувалися конкурси на зайняття вакантних посад державних службовців, зокрема: головного фахівця Управління кураторів банків Департаменту банківського нагляду, завідувача складу відділу матеріально-технічного забезпечення.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про державну службу" прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі. Однак, згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Отже, переведення позивача на іншу роботу при звільненні з роботи у зв'язку із скороченням штату і чисельності працівників може здійснюватися без конкурсного відбору. Крім того, відповідно до пункту 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Проте, відповідач не надав доказів, чи були на той час у банку наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивача, які можна було запропонувати позивачу, що є обов'язком роботодавця відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України. Із наданих відповідачем штатних розписів центрального апарату Національного банку України станом на 31 березня 2015 року і станом на 29 січня 2016 року неможливо встановити дану обставину.

А посилання відповідача на те, що є недостовірною інформація, розміщена на офіційному інтернет-представництві Національного банку України про наявні вакантні посади станом на 20 січня 2016 року - головного фахівця Управління кураторів банків Департаменту банківського нагляду, завідувача складу відділу матеріально-технічного забезпечення, які міг би зайняти позивач, суд до уваги не бере., оскільки ці посилання бездоказові. Також відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Тому безпідставними є посилання відповідача на те, що правила статті 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці не поширюються на випадки працевлаштування вивільнюваних працівників на вакантні посади, оскільки йдеться не про переважне право на залишення на роботі, а про переважне право на працевлаштування на новій посаді.

Не ґрунтуються на вимогах закону твердження відповідача в письмових запереченнях проти адміністративного позову від 14 березня 2016 року (а.с.194) про те, що при повторному звільненні позивача з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не вимагається повторне попередження про наступне вивільнення, оскільки були усунуті порушення правил вивільнення працівника, у зв'язку з якими працівника було поновлено на роботі.

Судом встановлено, що 20 січня 2016 року відповідачем запропоновано позивачу переведення на вакантні посади: прибиральник службових приміщень відділу забезпечення діяльності Національного банку України в регіонах України (м. Запоріжжя) управління господарського забезпечення діяльності Національного банку України; така ж посада в м. Полтава; прибиральник території відділу забезпечення діяльності Національного банку України (м. Хмельницький) управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України. Наказом № 482-к від 22 січня 2016 року позивача звільнено з роботи.

Отже, при повторному звільненні позивача з роботи 22 січня 2016 року про наступне вивільнення позивача персонально не попереджено не пізніше ніж за два місяці з одночасним пропонуванням іншої роботи всупереч вимогам частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України.

Таким чином, судом встановлено, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог Кодексу законів про працю України.

При цьому те, що зміни в організації виробництва і праці у відповідача мали місце, проте, відповідачем Національним банком України не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників встановлено судовим рішенням від 16 грудня 2015 року у справі № 803/2341/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного Банку України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення премії, яке набрало законної сили 10 березня 2016 року (а.с. 7 - 17, 207 - 210).

За таких обставин наказ від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2." є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої і другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, оскільки звільнення позивача відбулося із порушенням визначеного законом порядку, він підлягає поновленню на роботі з дня звільнення - з 26 січня 2016 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Працівникам, які пропрацювали на

підприємстві, в установі, організації менше двох календарних

місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за

фактично відпрацьований час.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з роботи 02 червня 2015 року, поновлений на роботі 04 січня 2016 року на підставі судового рішення від 16 грудня 2015 року, приступив до роботи 11 січня 2016 року і повторно звільнений наказом від 22 січня 2016 року з 26 січня 2016 року.

Таким чином, позивач не працював протягом двох календарних місяців перед звільненням - листопад і грудень 2015 року, а також не працював і протягом двох календарних місяців перед тим - вересень і жовтень 2015 року. Отже, середню заробітну плату позивача для стягнення з відповідача втраченого позивачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід обчислювати виходячи з виплат за

фактично відпрацьований час.

З 11 січня по 26 січня 2016 року включно позивачем відпрацьовано 12 робочих днів, оскільки день звільнення 26 січня 2016 року є останнім робочим днем.

Виплати позивачу за фактично відпрацьований час становлять 5 506, 27 грн. (а.с. 204-204а).

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 458, 85 грн. (5 506, 27 грн. : 12 робочих днів = 458, 85 грн.).

Час вимушеного прогулу позивача становить з 27 січня 2016 року по день постановлення рішення судом рішення 17 березня 2016 року включно 36 робочих днів.

Втрачений заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 16 518, 60 грн. (458, 85 грн. х 36 робочих днів = 16 518, 60 грн.).

Таким чином позивач підлягає поновленню на роботі з дня незаконного звільнення з 26 січня 2016 року , а з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 16 518, 60 грн. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно із пунктами 2 і 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому слід звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9 635, 85 грн. (середньоденний заробіток 458, 85 грн. х 21 робочий день = 9 635, 85 грн.; робочих днів; у 2016 році 250, 250 : 12 місяців = в середньому 21 робочий день у місяць).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ Національного банку України від 22 січня 2016 року № 482-к "Про звільнення ОСОБА_2.".

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року.

Стягнути з Національного банку України (вулиця Інститутська, будинок № 9, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032106) в користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 43020, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2016 року по 17 березня 2016 року включно в розмірі 13 765, 50 грн. (тринадцять тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень п'ятдесят копійок).

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 26 січня 2016 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць в розмірі 9 635, 85 грн. (дев'ять тисяч шістсот тридцять п'ять гривень вісімдесят п'ять копійок) звернути до негайного виконання

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 22 березня 2016 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий М.А. Александрова

Судді Т.М. Димарчук

А.Я. Ксензюк