Постанова № 56616177, 14.03.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2016 р. № 809/4445/15

11 год. 30 хв. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - Гундяка В.Д.

при секретарі Хомі О.В.,

за участю: представника позивача Федоріва В.І.,

представника відповідача Мелінишин С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0002582202,0002592202 від 25.08.2015 року,-

ВСТАНОВИВ:

22.12.2015 року Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (надалі - позивач, ДП "Івано-Франківський облавтодор") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області (надалі - відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківську) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки ДПІ в м. Івано-Франківську, викладені в акті від 11.08.2015 року, про порушення позивачем податкового законодавства та збільшення йому в зв'язку з цим грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми від'ємного значенння об'єкта оподаткування з податку на прибуток приватних підприємств не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, зазначених в позовній заяві. Суду пояснив, що податковим органом податок на прибуток приватних підприємств та податок на додану вартість донараховано протиправно. Зокрема вказав, що висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів з постачання товару від ТОВ «Арніка» і ПП «Л.В.М.» є помилковим, так як відсутність контрагентів зазначених постачальників за місцем реєстрації не дає законних підстав вважати, що відповідні господарські операції не здійснювались. Окрім того ДП «Івано-Франківський облавтодор» не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства контрагентами його постачальників. В той же час зазначив, що визнання договору нікчемним відноситься виключно до компетенції суду. Вказав, що всі відповідні первинні документи оформленні належним чином, та повністю підтверджують факт поставки товару та використання останнього в господарській діяльності підприємства. Звернув увагу суду на те, що підставою для проведення перевірки була постанова прокурора, а тому відповідно до п.86.9 ст. 86 ПКУ податкове повідомлення-рішення повинно було бути прийнятим протягом 10 днів з дня, наступного за днем отримання судового рішення, яке набрало законної сили. Проте, на момент визначення позивачу податкових зобов'язань, будь-яких судових рішень щодо кримінального провадження прийнято не було. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача просила в задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у поданому запереченні. Вказала, що відповідно до акту перевірки у бухгалтерському та податковому обліку ДП «Івано-Франкіський облавтодор» відображено господарські операції з придбання бітуму нафтового дорожнього та інших товарів у ТОВ «Арніка» і ПП «ЛВМ». Однак проаналізувавши ланцюг постачання - придбання товарів, податковою інспекцією встановлено факти неможливості здійснення вищезгаданих господарських операцій та участі підприємств у схемах ухилення від оподаткування. Зазначила, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для виконання відповідних договорів та зв'язку між фактом придбання товару і подальшою господарською діяльністю. Звернула увагу суду, що перевіркою встановлено відсутність у позивача та його контрагентів необхідних умов для здійснення діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів. З огляду на наведене вважає оскаржувані рішення законними, а тому просила суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з наступних мотивів.

Судом встановлено, що на виконання постанови старшого прокурора прокуратури м. Івано-Франківська з 13.07.2015 року по 24.07.2015 року ДПІ в м. Івано-Франківську проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Івано-Франківський облавтодор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року (а.с. 193-194, т.І).

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 11.08.2015 року за №3250/09-15-22-02/31790584 (а.с. 17-41 т.І), згідно якого зафіксовані наступні порушення: пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, пп.138.6 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 295 450 грн.; п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п. 201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПКУ, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість в загальній сумі 259 090 грн. (а.с. 40-41, т.І).

На підставі акту перевірки 25.08.2015 року ДПІ в м. Івано-Франківську прийняті податкові повідомлення-рішення: за №0002592202, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 295 450 грн.; за №0002582202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 387 635 грн., в тому числі за основним платежем 259 090 грн., та за штрафними санкціями - 129 545 грн. (а.с. 15-16, т.І).

Згідно вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За наслідками судового розгляду суд не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень №0002592202 від 25.08.2015 року та №0002582202 від 25.08.2015 року з огляду на нижчевикладене.

В судовому засіданні встановлено, що 01.03.2013 року та 04.03.2013 року позивачем з ПП «ЛВМ» та ТОВ «Арніка» відповідно укладено договори поставки товарів (а.с. 51-56, 96-101).

У відповідності до акту перевірки за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року ДП «Івано-Франківський облавтодор» декларувало господарські операції по придбанню у ПП «ЛВМ» бітуму нафтового дорожнього, дизельного палива, у ТОВ «Арніка» бітуму нафтового дорожнього, дизельного палива, солі технічної (а.с. 21, т. І).

На виконання вказаних договорів ПП «ЛВМ» та ТОВ «Арніка» здійснено постачання позивачу вищевказаних товарів та надано транспортні послуги на загальну суму 7 810 740,6 грн. та 9 013 055,1 грн. відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом в якості письмових доказів актами приймання-передачі, податковими та видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (а.с. 57-117, т.І).

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до вимог п.138.2 ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Загальні вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлені ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як слідує із змісту вказаних правових норм наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.4 зазначеного Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи договорів про надання послуг, актів прийому-передачі, податкових та видаткових накладних, дані документи, якими зафіксовано здійснення отримання товарів і послуг ДП «Івано-Франківський облавтодор» від постачальників, містять всі необхідні реквізити.

Відповідно до вимог пукту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому ПК України визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Так, відповідно до п.198.4. ст.198 цього Кодексу якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

А також, в силу положень статті 198.6. ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З наявних в матеріалах справи податкових накладних, отриманих у зв'язку з наданням Товариству товарів та послуг, вбачається, що останні оформленні у відповідності до вимог ст.201 ПКУ та містять всі необхідні реквізити.

При цьому суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо підписання накладних невстановленою особою з огляду на наступне.

Так з аналізу положень п.201.1 ст.201 ПКУ суд приходить до висновку, що податкова накладна може підписуватись іншою особою, уповноваженою на це установчими документами платника податку, довіреністю, наказами, розпорядженнями або іншими актами цивільного законодавства.

Проте ні в Акті перевірки від 11.08.2015 року, ні в судовому засіданні, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, податковим органом доказів того, що інша особа не була наділена платником податків повноваженнями підписувати примірники податкових накладних наведено не було.

Одночасно суд не погоджується з твердженням відповідача про безтоварний характер операцій, яке ґрунтується на висновках ДПІ в Тячівському районі, зроблених в актах перевірки від 30.01.2014 року та 31.03.2014 року, про відсутність ознак реального здійснення фінансово-господарської діяльності контрагентами ПП «Л.В.М.» та ТОВ «Арніка» враховуючи наступне.

Так надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Аналізуючи представлені первинні документи, суд приходить до висновку про те, що між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані господарські операції по поставці товарів (робіт, послуг), дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість та завищення податкового кредиту.

Можливість реалізації відповідних господарських відносин підтверджується наявністю як в позивача, так і у його контрагентів необхідних трудових та матеріальних ресурсів (бітумних ям, паливних резервуарів, транспорту, тощо). Факт використання ДП "Івано-Франківський облавтодор" одержаних товарів у своїй господарській діяльності підтверджується відповідними актами переробки, матеріальними звітами, шляховими листами, актами виконаних дорожньо-ремонтних робіт, іншими документами, наявними у позивача.

З урахуванням наведених обставин, підстав для висновку про фіктивність та нереальний характер здійснених господарських операцій суд не вбачає.

При цьому на переконання суду достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми; наведені податкові накладні, як вже було встановлено судом, не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам визначеним чинним законодавством.

Додатково суд враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Окрім того відсутність контрагентів постачальників підприємства за місцем реєстрації, неможливість проведення зустрічних перевірок таких контрагентів та ліквідація підприємства після здійснення відповідних господарських операцій, на переконання суду, не може однозначно свідчити про безтоварність даних операцій, тому твердження відповідача про фіктивність господарських правовідносин ДП "Івано-Франківський облавтодор" з ПП «Л.В.М.» та ТОВ «Арніка» суд до уваги не приймає .

На переконання суду, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд також приймає до уваги, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання за умови фактичного здійснення господарської операції

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Проте у даному випадку відповідачем умисел позивача на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів не доведений та наявність в діях підприємців наміру одержання податкової вигоди судом не встановлено.

Згідно з частиною 2 статті 8 КАС України суду при застосуванні принципу верховенства права слід враховувати судову практику Європейського Суду з прав людини.

Так відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні ЄСПЛ констатує, що платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків у разі невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

За наведених обставин підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми від'ємного значенння об'єкта оподаткування з податку на прибуток приватних підприємств, суд не знаходить.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої вістановлено ці обставини.

Як вбачається з наданих представником позивача належним чином завірених копій судових рішень, що набрали законної сили, у справах про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, які прийняті податковим органом за результатами перевірки ДП «Івано-Франківський облавтодор» в попередні періоди, дані податкові повідомлення-рішення скасовані, а судом встановлено, що господарські операції в тому числі між позивачем та ПП «Л.В.М.», мали місце та були спрямовані на настання реальних наслідків.(а.с. 204-245, т.І, а.с. 1-10, т.ІІ)

Таким чином обставини щодо можливості виконання ПП «Л.В.М.» своїх господарських зобов'язань доказуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак всупереч вищезгаданим приписам ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, обґрунтованість своїх висновків, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень, належними та допустимими доказами не довів.

Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що підстави для винесення податкових повідомлень - рішень відсутні, а відтак вимоги позивача є правомірними та такими, що повністю відповідають положенням діючого законодавства України, належним чином обґрунтовані, і тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення за №№0002582202, 0002592202 від 25.08.2015 року.

Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гундяк В.Д.

Постанова складена в повному обсязі 21.03.2016 року.