Ухвала суду № 56615891, 17.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2016 р. м. Київ К/800/18197/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Звенигородського районного управління юстиції (далі - ВДВС Звенигородського РУЮ), третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області (далі - УПФУ в Звенигородському районі Черкаської області), про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій щодо стягнення коштів у виконавчому провадженні та стягнення безпідставно утриманих коштів. В обґрунтування вимог, зазначала, що є пенсіонером за віком, що здійснює підприємницьку діяльність, обравши спрощену систему оподаткування. Вказує, що впродовж 2013-2014 років на виконання вимоги УПФУ в Звенигородському районі Черкаської області від 20 серпня 2012 року № Ф-525 відповідачем відкрито виконавче провадження та стягнуто кошти в рахунок погашення заборгованості по сплаті страхових внесків за 2010 рік, виконавчий збір та витрати з проведення виконавчих дій, що станом на 21 листопада 2014 року складає 2795,55 грн. Посилаючись на те, що дії працівників відповідача нею неодноразово оскаржувались у суді і, з цього приводу, на її користь ухвалені судові рішення, просила суд визнати протиправними дії ВДВС Звенигородського РУЮ щодо протиправного утримання із пенсії коштів для погашення неіснуючої заборгованості зі сплати страхових внесків на суму 2795,55 грн та стягнути ці кошти з відповідача.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ВДВС Звенигородського РУЮ щодо утримання із пенсії ОСОБА_4 грошових коштів для погашення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальну суму 1201,24 грн. Зобов'язано ВДВС Звенигородського РУЮ розглянути питання та вчинити дії в межах своїх повноважень згідно з вимогами діючого законодавства щодо повернення ОСОБА_4 з урахуванням встановлених у цій справі обставин незаконно стягнутих коштів у сумі 1201,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФУ в Звенигородському районі Черкаської області порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) і Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). Зазначає, що суди не дали належної оцінки його доводам про те, що кошти, стягнення яких є предметом цього спору - це страхові внески до Пенсійного фонду України, що є встановленим Державою обов'язковим платежем. Крім того, в матеріалах справи є судові рішення, якими підтверджено правомірність дій відповідача щодо стягнення з ОСОБА_4 коштів в рахунок погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску та штрафу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є пенсіонером за віком та з 22 грудня 2009 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що здійснює підприємницьку діяльність на умовах спрощеної системи оподаткування.

У жовтні 2012 року УПФУ в Звенигородському районі Черкаської області направило ВДВС Звенигородського РУЮ для примусового виконання вимогу від 20 серпня 2012 року № Ф-525 про сплату позивачем заборгованості зі страхових внесків за 2010 рік у сумі 1756, 80 грн.

12 жовтня 2012 року відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення цієї заборгованості, а також виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій на суму 1982,43 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 2а/2370/4222/2012 за позовом ОСОБА_4 до ВДВС Звенигородського РУЮ Черкаської області визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Трембовецького М.М. ВДВС Звенигородського РУЮ ВП №34706954 від 12 жовтня 2012 року про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, до прийняття цього рішення з позивача було стягнуто в примусовому порядку 630,59 грн.

У травні 2013 року УПФУ в Звенигородському районі звернулося з позовом до суду про стягнення з позивача заборгованості зі страхових внесків за 2010 рік на підставі вимоги від 20 серпня 2012 року № Ф-525. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі № 823/1922/13-а (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року) з позивача, з урахуванням часткового стягнення виконавчою службою суми заборгованості, стягнуто 1126,21 грн боргу зі сплати страхових внесків за липень-грудень 2010 року.

На виконання цього судового рішення, Черкаським окружним адміністративним судом 21 березня 2014 року видано виконавчий лист, за яким 24 квітня 2014 року відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та в ході виконання судового рішення стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість зі сплати страхових внесків, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій на суму 1298, 83 грн.

Крім того, 11 квітня 2012 року УПФУ в Звенигородському районі прийняло рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі 131,27 грн та стягнення 91,89 грн пені через несвоєчасну сплату позивачем єдиного внеску в сумі 1312, 71 грн за січень-квітень 2011 року, у зв'язку з чим органу виконавчої служби направлено вимогу про сплату недоїмки від 20 серпня 2012 року № Ф-463 на суму 223,16 грн. На виконання цієї вимоги відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження щодо утримання 20 % з пенсії ОСОБА_4 цієї заборгованості, а також виконавчого збору і витрат на проведення виконавчих дій, всього на суму 295,48 грн.

Вказані кошти стягнуті з позивача в повному обсязі.

Отже, з пенсії ОСОБА_4 відповідачем в примусовому порядку утримано з січня по серпень (включно) 2013 року 1287, 92 грн, а з травня до листопада 2014 року - 1564, 28 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вийшов за межі позовних вимог для повного захисту прав позивача, визнав неправомірними дії органу виконавчої служби та зобов'язав ВДВС Звенигородського РУЮ розглянути питання і вчинити дії в межах своїх повноважень, згідно з вимогами діючого чинного законодавства, щодо повернення позивачу з урахуванням встановлених у цій справі обставин незаконно стягнутих коштів у сумі 1201,24 грн.

Проте такі висновки є передчасними.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із змісту позовної заяви видно, що предметом спору у цій справі є визнання неправомірними дій, вчинених державним виконавцем на примусове виконання вимоги органу Пенсійного фонду щодо стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків і стягнення безпідставно утриманих коштів, тобто відшкодування шкоди, заподіяної цими діями.

За приписами частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про стягнення з відповідача-суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина 2 статті 21 КАС України).

Із змісту наведених норм видно, що вимога щодо повернення безпідставно стягнутих коштів може бути заявлена безпосередньо до суб'єкта владних повноважень, який отримав ці кошти внаслідок прийняття ним протиправного рішення, або вчинення дій чи бездіяльності.

Разом з тим, із матеріалів справи видно, що більшу частину стягнутих в примусовому порядку коштів, відповідач перерахував УПФУ в Звенигородському районі Черкаської області.

Водночас, вимоги щодо визнання неправомірними дій органу Пенсійного фонду та стягнення перерахованих йому коштів позивач в цьому спорі не заявляв.

Отже, вийшовши за межі позовних вимог, суди не врахували норми частини 2 статті 21 та пункту 4 частини 3 статті 105 КАС України та, визнавши неправомірними дії органу виконавчої служби, безпідставно зобов'язали ВДВС Звенигородського РУЮ розглянути питання щодо повернення коштів, перерахованих на користь іншого суб'єкта владних повноважень, чиї дії позивачем в цьому спорі не оскаржувались.

Крім того, із змісту постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі № 823/1922/13-а видно, що сума заборгованості зі сплати страхових внесків була зменшена, у зв'язку з частковим стягненням боргу у сумі 630,59 грн в процесі примусового виконання вимоги УПФУ в Звенигородському районі від 08 жовтня 2012року №Ф-525.

Водночас, у цьому судовому рішенні встановлено, що ОСОБА_4 має заборгованість зі сплати страхових внесків за 2010 рік у сумі 1756,80 грн.

Що стосується висновків судів щодо неправомірності дій органу виконавчої служби та повернення ним коштів, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідальність державних виконавців та порядок відшкодування шкоди, завданої їх неправомірними діями фізичним та юридичними особам під час виконання судового рішення визначені статтею 87 Закону № 606-XIV та статтею 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі - Закон № 202/98-ВР).

Відповідно до частини 2 статті 87 Закону № 606-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Частиною 3 статті 11 Закону № 02/98-ВР встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

При цьому, умовою для притягнення до відповідальності за завдану шкоду є наявність протиправних дій або бездіяльності, наявність шкоди та безпосередній причинний зв'язок між дією або бездіяльністю і шкодою.

Судами встановлено, що стягуючи заборгованість з позивача з урахуванням виконавчого збору за виконавчим листом Черкаського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 у справі №823/1922/13-а на загальну суму 1298,83 грн та на підставі вимоги УПФУ в Звенигородському районі від 20 серпня 2012 року №Ф-463 у сумі 295,48 грн, ВДВС Звенигородського РУЮ діяло правомірно, у межах та у спосіб, що визначені законом.

Разом з тим, зобов'язуючи відповідача розглянути питання щодо повернення позивачу коштів у сумі 1201,24 грн, суди не зазначили в чому полягає протиправність дій відповідача, чому саме ця сума підлягає поверненню і з чого складається розмір цієї суми. Тобто, розмір суми, яку слід повернути ОСОБА_4, є немотивованим.

Крім того, питання щодо повернення коштів на підставі судового рішення, ухваленого у справі № 2а/2370/4222/2012 ( яким скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження за вимогою №Ф-525) вирішувалось судом у іншій справі № 823/2803/13-а за позовом ОСОБА_4 до ВДВС Звенигородського РУЮ Черкаської області про визнання неправомірними дій, постанови та стягнення коштів (а.с. 29-31). У цій справі позивач також заявляла вимогу про стягнення 994,54 грн, які, на її думку, безпідставно утримані органом виконавчої служби впродовж січня-травня 2013 року під час примусового виконання вимоги УПФУ в Звенигородському районі № Ф-525.

Отже, вимоги щодо стягнення коштів за період січень-травень 2013 року вже були предметом розгляду судом і по них ухвалені судові рішення, що набрали законної сили.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Проте, суди не дали належної оцінки судовим рішенням у справі № 823/2803/13-а та не звернули уваги на те, що позивач вже звертався до суду з аналогічними вимогами за період з січня по травень 2013 року, у задоволенні яких суди відмовили.

Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно із частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак