Ухвала суду № 56615482, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/32306/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.,

Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області знаходяться виконавчі листи про стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2008, 2009 роки, але виконавчі провадження закриваються без виплати коштів. Неодноразово уточнюючи позовні вимоги просила суд зобов'язати від-повідача виконати судове рішення та відшкодувати моральну шкоду.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову. У решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, відповідач просив суд скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області перебувають виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-2076/09, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_4 недоплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня як інваліду ІІІ групи за 2008 рік у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, за 2009 рік як інваліду ІІ групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статі 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням виплаченої суми, а також з виконання виконавчого листа № 2а-7921/11 про зобов'язання провести перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня 2011 року як інваліду ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

На виконання зобов'язання Головним управлінням праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації проведено перерахунок заборгованості та повідомлено про неможливість виплати у зв'язку з відсутністю коштів на такі виплати.

26 червня 2012 року виконавчі провадження з виконання виконавчих листів закінчено на підставі пункту 11 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а у січні 2013 року їх відновлено.

Відповідач неодноразово звертався до суду з заявами про зміну способу і порядку виконання судових рішень шляхом стягнення коштів.

Відмовляючи у задоволенні позову міськрайонний суд виходив з того, що відповідачем вживалися заходи щодо виконання судових рішень, а тому відсутні підстави для визнання його дій неправомірними чи бездіяльності. Також відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що державним виконавцем на виконання судового рішення не були здійснені всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Частиною третьою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби відповідно до статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Позивач звернувся з позовною вимогою до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, на виконанні у якого перебувають виконавчі листи №2а-7921/11 та № 2а-2076/09, тобто до неналежного відповідача.

Суд першої інстанції, відповідно до вимог статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України не вирішив питання про заміну первинного відповідача на належного, перелік яких визначено статтею 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», що призвело до процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення в частині позовних вимог, на дану правову помилку не звернув увагу.

Допущені судами порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 лютого 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: