Ухвала суду № 56615291, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2016 р. м. Київ К/800/9414/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Миколаївської сільської ради (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_6, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради від 25 квітня 2014 року №39/24 «Про скасування п.2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24 березня 2002 року №22».

В обґрунтування позову зазначав, протягом 24 років є власником будівель за адресою: АДРЕСА_1, а саме - сіней а-1, уборної П-1, сараю М-3, уборної у-1, гаражу, душу. Пунктом 2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради йому було оформлене право власності на житлові та нежитлові приміщення по АДРЕСА_1. Протягом останніх років його сусід ОСОБА_5 намагається знести його будівлі, шляхом звернення до суду з різними позовними вимогами, а також з численними скаргами до виконкому Миколаївської міської ради. На вимогу ОСОБА_5 Миколаївська міська рада оспорюваним рішенням фактично скасувала його право власності на вищезазначені будівлі, що суттєво погіршує його становище та порушує його права.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволений.

Визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2014 року №39/24 «Про скасування п.2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24 березня 2002 року №22».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року апеляційні скарги Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 задоволені.

Постанова Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2014 року скасована.

Прийнята нова постанова, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 4 березня 2002 року Центральний районний виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняв рішення №22 «Про дозвіл будівництва житлових будинків, підсобних приміщень, оформлення самовільно побудованих будівель, затвердження актів прийняття житлових будинків до експлуатації», пунктом 2.10 якого ухвалювалось: «Оформити ОСОБА_4 житлову прибудову літ А2 2.84 х 3.24, гараж літ Р, збільшений у розмірах на 7,0 кв.м., навіс літ С 1,5+2,37:2х2,0 по АДРЕСА_1».

28 жовтня 2011 року виконавчий комітет Миколаївська міська рада прийняв Рішення №1099, яким, керуючись абзацем 3 пп. 3.4.5. Положення про адміністрацію Центрального району ММР, пп. Б частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", скасував п. 2.10 вищезазначеного рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради №228 від 14 березня 2002 року.

25 квітня 2014 року Миколаївська міська рада прийняла Рішення №39/24, яким, керуючись п.15 частини першої статті 26, частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 22 лютого 2013 року по справі №1423/11637/2011, скасувала п. 2.10 вищезазначеного рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради №228 від 14 березня 2002 року.

Як встановлено судом, ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року, відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Тернівської селищної ради народних депутатів, Центрального районного виконавчого комітету Миклаївської міськоїради, ОСОБА_4 про оспорювання рішень, що стосуються визнання за ОСОБА_4 права власності на самочинне будівництво на спільній земельній ділянці у звязку з тим, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства..

Судовими рішеннями, що набрали чинності та є обов'язковими до виконання усіма органами держави, місцевого самоврядування та громадянами, встановлено, що законність дій ОСОБА_4 щодо здійснення будівництва господарських будівель, так і законність дій органів місцевого самоврядування щодо оформлення результатів такого будівництва має встановлюватись під час розгляду цивільного спору.

Як встановлено судом, позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання вищезазначених будівель незаконними та їх знесення двічі розглядався в судовому порядку в порядку цивільного судочинства.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2013 року, залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_4 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення №1099 від 28 жовтня 2011 року "Про скасування п. 2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 14 березня 2002 року №22".

Судом встановлено, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради на має юрисдикційних повноважень щодо рішень Центрального виконавчого комітету Миколаївської міської ради, повноваження з скасування рішень цього органу законом надані лише Миколаївській міській раді.

Закон України «Про місцеве самоврядування» наділяє юрисдикційними повноваженнями виключно відповідні ради, які мають право скасовувати акти виконавчих органів місцевого самоврядування, що суперечать законам та Конституції України /підпукнт 15 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»/

Конституційний суд України у п. 4 рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Пунктом 5 цього рішення чітко встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, скасування міською радою рішення райвиконкому саме як ненормативного правового акту органу місцевого самоврядування (адже таке рішення є виконаним і суб'єкт правовідносин - особа , прав якої воно прямо стосується, заперечує проти його зміни та скасування) , виходить за межі її повноважень та суперечить вимогам Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 у справі №21-438а14.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи те, що рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради №22 від 14 березня 2002 року є актом одноразового застосування, він вичерпав свою дію фактом його виконання, а у ОСОБА_4 на його підставі виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією його суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо неправомірності рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2014 року 339/24.

Таким чином, під час прийняття оскаржуваного рішення в цьому випадку Миколаївська міська рада втрутилася у виключну сферу судової влади, яка є конституційним гарантом прав людини і громадянина, що не може бути визнаним законним та обґрунтованим.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірно висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення цього позову, а апеляційний суд помилково скасував таке законне рішення.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року-скасувати, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді :