Рішення № 56614490, 14.03.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2016 р.Справа № 922/351/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Терновій М.П.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 15 комбінованого типу Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, м. Харків простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 38-1871 від 28.05.2010 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 01-43/11 від 17.02.2016 року);

від 3-ї особи: ОСОБА_2 (дов. № 498 від 29.02.2016 року).

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 15 комбінованого типу Харківської міської ради (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 136 422, 50 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем зобов'язань за договором № 2454 від 1.03.2008 року у частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.02.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.02.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2016 року у межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 14.03.2016 року та залучено до участі у справі № 922/351/16 у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради.

23.02.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив вх. № 6108 на позовну заяву, у якому зазначає що згідно статті 257 Цивільного процесуального кодексу України, загальний строк позовної давності становить З роки. Позивачем не надавав жодних доказів поважності пропущення строку позовної давності. Відлік позовної давності починається, коли у позивача виникло право предявлення вимоги про сплату. Згідно пункту 6.4 договору постачання теплової енергії, споживач оплачує спожиту енергію не пізніше 25 числа поточного місяця. Таким чином, з 26 числа того місяця, у якому була спожита теплова енергія, починається перебіг позовної давності за кожний місяць окремо. Опалювальний сезон 2011 року закінчився 15 квітня, тому остання вимога могла бути предявлена з 26.04.2011 року і строк позовної давності закінчився 26.04.2014 року, у зв'язку із чим просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Комунального підприємства Харківські теплові мережі на надав документи для долучення до матеріалів справи.

24.02.2016 року позивач через канцелярію суду надав лист вх. № 6214 про долучення документів до матеріалів справи.

14.03.2016 року 3-тя особа через канцелярію суду надала заяву вх. № 8363, у якій зазначає, що проти позову заперечує. Позицію відповідача підтримує та просить суд застосувати строк позовної давності та надала копію довіреності на представника для долучення до матеріалів справи.

14.03.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 8402 (вих. № 251/юр від 14.03.2016 року) про поновлення пропущеного строку позовної давності. В обґрунтування надано клопотання позивач посилається на заборгованість споживачів за спожиту теплову енергію, що щомісяця складає сотні мільйонів гривень. З кожним роком ця заборгованість неухильно зростає, незважаючи на заходи, що приймаються по її стягненню. Питома вага теплової енергії, що споживається населенням, складає понад 86% від загального обсягу теплової енергії, яка постачається всім категоріям споживачів м. Харкова. Підприємство здійснює заходи для стягнення заборгованості, але процес виконання судових рішень по стягненню заборгованості триває роками. Також у зв'язку із величезною кількістю споживачів, як зазначає позивач - "тільки по населенню понад 480 тисяч особових рахунків" підприємство не має можливості відразу пред'явити позови до всіх неплатників. Більш того, специфіка роботи теплопостачальних організацій така, що послуги населенню та теплова енергія в якості товарної продукції надаються безперервно, і складається ситуація, коли ще не стягнуті борги по раніше винесених рішеннях суду, а вже утворилися нові поточні борги в тих же й інших споживачів. На думку позивача, така ситуація призводить до того, що інколи при подачі позовів до суду по частині вимог вже сплив строк позовної давності. Збільшення штату працівників, що займаються стягуванням сум заборгованості, не може вирішити проблему. По-перше, з огляду на чисельність мешканців міста Харкова, це потребує збільшення штату в тисячі разів, що потягне за собою вагоме збільшення тарифів з теплопостачання. По-друге, для позивача як для комунального підприємства встановлюються нормативи чисельності фахівців. Відновивши строк позовної давності суд, по-перше, відновить справедливість стосовно тих споживачів, що своєчасно та у повному обсязі здійснюють оплату спожитої теплової енергії, по- друге, не дозволить неплатникам уникнути відповідальності хоча би частково, тому що стягнення заборгованості здійснюється по тарифах, що діяли на момент надання теплової енергії та на теперішній час дуже знецінені інфляцією. Також посилається на те, що відповідач є неприбутковою бюджетною установою, що фінансується з бюджету м. Харкова. Позивач неодноразово звертався до Департаменту освіти Харківської міської ради, Департаменту бюджету і фінансів Харківської міської ради, Управління фінансів Жовтневого району, Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради з листами щодо сприяння у вирішенні питання погашення заборгованості бюджетних установ.

Присутній у судовому засіданні 14.03.2016 року представник позивача клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності підтримав у повному обсязі. Та просив суд його задовольнити та стягнути із відповідачу суму боргу.

Присутній у судовому засіданні 14.03.2016 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував із підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що строк позовної давності закінчився у зв'язку, із чим просив суд, застосувати строк позовної давності до вимог Комунального підприємства Харківські теплові мережі.

Присутній у судовому засіданні 14.03.2016 року представник 3-ї особи проти задоволення позову заперечував із підстав викладених у наданій до суду заяві. Та просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.03.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

1.03.2008 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (далі-позивач, теплопостачальна організація) та Комунальним закладом "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 15 комбінованого типу Харківської міської ради (далі-відповідач, споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 2454 (далі - договір) (т. 1, а.с. 14-17).

Згідно пункту 10.1. договору сторони узгодили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2008 року (т. 1, а.с. 17 -18).

Відповідно розділу 1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно пункту 5.1 договору, облік теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом (опалення, гаряче водопостачання) згідно з додатком 4 (т. 1, а.с. 22).

Пунктом 6.3 договору, встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до пункту 6.4 договору, споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплачує Теплопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 (т. 1, а.с. 19) до договору кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює: - до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку; - до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів комерційного обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач визначав обсяг отриманої теплової енергії на підставі приладів обліку, що підтверджується наявними у матеріалах справи додатком 4 від 01.03.2008 року до договору, додатку № 5 від 1.03.2008 року до договору та рахунками на оплату отриманої теплової енергії за жовтень 2010 року по січень 2011 року (т. 1, а.с. 10-13, 22-23).

Пунктом 6.4. договору встановлено, що він мав здійснювати розрахунки за спожиту теплову енергію до 28-го числа поточного місяця.

Як зазначає позивач, на підставі Розпорядження Харківської міської ради про початок та кінець опалювального сезону 2010-2011 роках та договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 2454 від 1.03.2008 року, позивач здійснив постачання теплової енергії до будівлі за адресою: м. Харків, вул. Академіка Богомольця, 5а.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актом № 176/6417 від 7.10.2010 року на підключення споживача до джерела теплової енергії за адресою: м. Харків, вул. Академіка Богомольця, 5а (т. 1, а.с. 9).

На підставі зазначеного, позивач здійснив відпуск теплової енергії відповідачу за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року, що підтверджується актами виконаних робіт по відпуску теплової енергії та рахунками (т. 1, а.с. 10-13), які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме:

-рахунок № 17600-6973 від 5.11.2010 року на суму 32 107,56 грн.;

-рахунок №17600-6973 від 6.12.2010 року на суму 47 056, 46грн.;

-рахунок № 17600-6973 від 6.01.2011 року на суму 60 862, 21 грн.;

-рахунок № 1760-6973 від 7.02.2011 року на суму 10 519, 52 грн.

Відповідач вартість отриманої теплової енергії своєчасно та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року в сумі 136 422, 50 грн., що стало причиною звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за договором у частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року в розмірі 136 422,50 грн. не сплатив, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Тому позовні вимоги у частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року в розмірі 136 422,50 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Але як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено клопотання вх. № 8402 від 14.03.2016 року про поновлення строку позовної давності та відповідачем клопотання вх. № 6108 від 23.02.2016 року про застосування строку позовної давності.

Щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але за приписом частин 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані із істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного подання позову.

Позивач посилався на важкий фінансовий стан підприємства, значний розмір заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію, відсутність достатньої кількості працівників позивача, які займаються стягненням заборгованості в судовому порядку, але при цьому не надав будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин. Тому суд приходить до висновку, що вищенаведені посилання позивача не можуть вважатися поважними у розумінні частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, а отже й не зумовлюють можливість захисту обумовлених позовом прав позивача поза межами строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене суд не вважає доводи позивача поважними причинами пропуску строку позовної давності, тому відмовляє у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності.

Разом з цим, як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву вх. № 6108 від 23.02.2016 року відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, в якому останній клопоче про застосування строків позовної давності, зважаючи на пропущення позивачем трирічного строку для подання позову передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України (т. 1, а.с. 29) та 3-ю особою у заяві від 14.03.2016 року заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до приписів статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, згідно із частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, встановлено перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається із умов спірного договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 2454 від 1.03.2008 року, відповідач мав здійснювати розрахунки за спожиту теплову енергію до 28-го числа поточного місяця. За таких обставин, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, а саме:

-за жовтень 2010 року розпочався 28.10.2010 року та закінчився 29.10.13 року;

-за листопад 2010 року розпочався 28.11.2010 року та закінчився 29.11.13 року;

-за грудень 2010 року розпочався 28.12.2010 року та закінчився 29.12.13 року;

-за січень 2011 року розпочався 28.01.2011 року та закінчився 29.01.2014 року.

Позивач, в свою чергу, звернувся до господарського суду Харківської області в лютому 2016 року, тобто, поза межами строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, права позивача були порушені у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 2454 від 1.03.2008 року у частині повного та своєчасного розрахунку у розмірі 136 422,50 грн., але з огляду на те, що строк на пред'явлення позовних вимог, встановлений 257 Цивільного кодексу України, сплинув, і про це заявлено відповідачем у справі, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір у разі відмові у позові покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 256, 257, 261, 267, Цивільного кодексу України, статтями 22, 33-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.03.2016 р.

Суддя ОСОБА_3