Постанова № 56614152, 15.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 876/6275/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

за участю представників позивача - Перехрестенка С.Д.,

та відповідача - Холявки І.Я.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 06.01.2014 №№0000022210, 0000012210. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (нікчемності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Товариством з обмеженою відповідальністю «Нові Технології ТПВ» (далі - ТОВ-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» (далі - ТОВ-2), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх та не підтвердженням їх належними первинними документами, є необґрунтованими.

Додаткового вказує, що ДПІ неналежним чином розглянула заперечення позивача до акта перевірки - ППР прийняті до їх розгляду. В основу такого акта покладено висновки актів Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Головного управління Міндорходів у м.Києві (далі - ДПІ-1) про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ-1 і ТОВ-2, які ДПІ не могла брати до уваги, а відтак, такі не могли слугувати підставою для проведення документальної виїзної позапланової перевірки позивача. В період проведення перевірки представники ДПІ не відвідували ТОВ по його місцезнаходженню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі №813/1333/15 в задоволенні позову відмовлено повністю. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки. Додатково зазначає, що процедурні порушення при проведенні перевірки (якщо не відбулося допуску працівників контролюючого органу), а також недотримання вимоги щодо підстави призначення перевірки спричиняє незаконність правових наслідків перевірки - спірних ППР.

Відповідач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що з поданих позивачем документів неможливо встановити реальність здійснення ним господарських операцій з ТОВ-1 і ТОВ-2.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони частково не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено, що ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 05.08.2008, взято на податковий облік 06.08.2008, 21.08.2008 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є здавання в оренду власного нерухомого майна (а.с.13, 56-57).

Позивач знаходиться за адресою 79015, м. Львів, вул.Героїв УПА, 72 та є власником нерухомого майна за вказаною адресою загальною площею 3119,6кв.м, яке являє собою торгово-офісний комплекс (а.с.123-137, 140-170).

08.12.2014 директору ТОВ ОСОБА_1. (далі - Директор) під розписку було вручено наказ ДПІ від 08.12.2014 №29 про проведення документальної виїзної перевірки (далі - Наказ) та направлення на перевірку від цієї ж дати №43 (вказане підтверджується позивачем).

Тут необхідно відмітити, що покликання ТОВ на порушення відповідачем вимог ст.73, п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК) під час призначення перевірки є надумані і не мають правового значення у цій справі, позаяк позивачем не оскаржується Наказ.

Постанова Верховного суду України від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, на яку звертає увагу апелянт, прийнята за відмінних фактичних обставин справи (оскаржується наказ про проведення документальної невиїзної перевірки) (а.с.205-208).

У період з 08.12.2014 по 12.12.2014 ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань господарських відносин з ТОВ-1 за липень 2012 року та ТОВ-2 за жовтень 2012 року, за результатами якої складено акт від 19.12.2014 №2120/22-10/36078808 (далі - Акт) (а.с.12-24).

Як вбачається із змісту Акта, перевірку проведено з відома та в присутності Директора та останній отримав Акт під розписку, та зазначив, що будуть подані заперечення до нього (а.с.12, 24).

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що в період проведення перевірки представники ДПІ не відвідували ТОВ по його місцезнаходженню та не отримувало від нього відповідні первинні документи, оскільки така перевірка була проведена з наявності у працівників ДПІ всіх наявних у ТОВ первинних документів, які, на думку позивача, підтверджують здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами (аналогічні первинні документи були подані позивачем до суду).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пунктів 138.1, 138.2, 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 12138грн, в т.ч. за ІІІ кв. 2012 року на суму 8732,50грн, за 2012 рік на суму 3405,50грн; ст.185, п.187.1 ст.187, ст.188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК, в результаті чого завищено суму податкового кредиту в сумі 11560грн, в т.ч. за липень, жовтень 2012 року на суму 8316,67грн і 3243,33грн відповідно.

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ-1 і ТОВ-2, використавши при цьому акти ДПІ-1 про неможливість проведення зустрічних звірок останніх і зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними.

05.01.2015 за вхідним №4/10 ДПІ отримано заперечення ТОВ на Акт.

06.01.2015 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000022210, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 15172,50грн (основний платіж 12138грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 3034,50грн);

№00000122110, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 14450грн (основний платіж 11560грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 2890грн) (а.с.25-26)

14.01.2015 посадовими особами ДПІ розглянуто заперечення та прийнято рішення, що заперечення не спростовують висновки викладених в Акті. При цьому констатовано, що платником не надано додаткових документів до розгляду заперечення (а.с.40).

За приписами п.85.2 ст.85 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин - прийняття спірних ППР та розгляду заперечень) платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За змістом п.86.1 ст.86 ПК результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів) (п.86.3 ст.86 ПК).

У відповідності до змісту пунктів 86.7, 86.8 цієї ж статті у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст.58 цього Кодексу для надсилання (вручення) ППР. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому ст.58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) ППР (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За наявності у ДПІ вичерпної кількості первинних документів та встановлення за результатами розгляду заперечень не спростування висновків викладених в Акті (відсутність необхідності з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченні), виходячи із цілей та мети перевірки, змісту прав платника податків на подання заперечення до контролюючого органу, відповідне порушення ДПІ вимог пунктів 86.7, 86.8 ст.86 ПК не може бути самостійною (саме по собі) підставою для скасування спірних ППР.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом п.138.1, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК).

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1. ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 цієї ж статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування витрат та податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України (далі - ВСУ) у постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Встановлено, що 22.10.2012 між ТОВ (замовник) та ТОВ-2 (підрядник, виконавець) укладено договір підряду №22-10/2012 (далі - Договір) про сервісне обслуговування систем вентиляції та кондиціювання відповідно до кошторису та вказаних термінів. Згідно даного договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати відповідно до умов цього договору роботу згідно кошторису, на вказаному вище об'єкті замовника, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її, пункти 1.1, 2.1 (а.с.33-35).

За змістом пунктів 4.1, 4.2, 5.2 Договору роботи виконуються з матеріалів підрядника за винятком тих матеріалів, які за умовами цього договору надав замовник (оформляється окремим додатком). Перелік, кількість та ціна матеріалів підрядника відображена в приблизному кошторисі (додаток 1 до Договору (далі - Додаток). Вартість та витрати щодо виконання робіт визначається згідно із кошторисом (Додаток).

Пунктами 6.1, 6.2 Договору передбачено безготівковий розрахунок протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього Договору - аванс у розмірі 100 % загальної вартості кошторису.

Додатком визначений перелік робіт, що відносяться до сервісного обслуговування: перевірка і чистка дренажної системи кондиціонера; перевірка робочого тиску та дозаправка холодоагента в системі; чистка або заміна фільтрів; заміна батарейок пульта дистанційного керування; чистка теплообмінника компресорно-конденсатного блоку; програмування робочого режиму на термостаті/пульті; регулювання рівномірної роздачі повітря через повітророзподільні пристрої (а.с.36).

Цим же Додатком визначено вартість робіт: сервісне обслуговування касетного кондиціонера - 8шт, ціна з ПДВ 480грн, вартість з ПДВ 3840грн; сервісне обслуговування канального кондиціонера - 16шт, ціна з ПДВ 680грн, вартість з ПДВ 10880грн; сервісне обслуговування припливної установки - 4шт, ціна з ПДВ 1185грн, вартість з ПДВ 4740грн, а разом 19460грн. Зазначено, що у разі додаткових витрат (висотні роботи тощо) вартість погоджується додатково.

23.10.2012 позивачем здійснено ТОВ-2 оплату згідно Договору у повній сумі і в цей же день ТОВ-1 виписано податкову накладну №373 (сервісне обслуговування системи вентиляції) на вказану суму, в т.ч. ПДВ 3243,33грн (а.с.38, 138).

Такі суми відображено ТОВ у складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за ІV кв. 2012 року, та віднесено до складу податкового кредиту за жовтень 2012 року і відображено в податковій декларації з ПДВ за цей період (а.с.19).

На підтвердження виконання Договору позивачем було долучено акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 09.11.2012 № 09/11-02 (далі - Акт-1), який складено про те, що виконавцем були виконані роботи (послуги) за Договором: сервісне обслуговування системи вентиляції. Загальна вартість 19460грн, в т.ч. ПДВ 3243,33грн. Такий підписаний Директором та директором ТОВ-2. (а.с.37).

Вказані первинні документи не були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача, у зв'язку з чим цей суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ і ТОВ-2.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині (щодо взаємовідносин між ТОВ і ТОВ-2) суд першої інстанції послався на те, що зі змісту Договору, а також інших первинних бухгалтерських документів не можливо встановити, які матеріали були надані замовником і чи є акти передачі таких матеріалів (п. 4.1 Договору), а які матеріали були придбані виконавцем (та докази такого придбання), а також чи входить вартість розхідних матеріалів (як от фільтрів, холодоагента, батарейок тощо) в ціну договору. Згідно п.4.2 Договору, кошторис, який є Додатком, є приблизним, однак, остаточного кошторису надано не було. В Акті-1 не вказано обсяги наданих послуг та такий не містить вказівки на уповноважених на його підпис осіб як з боку позивача, так і з боку його контрагента.

Враховуючи встановлені апеляційним судом та зазначені вище фактичні обставини справи (зміст наданих первинних документів), наведені твердження суду першої інстанції є надумані, свідчать про поверховий, вибірковий аналіз таких документів, переоцінку фактичних обставин справи з метою обґрунтування своєї помилкової правої позиції.

У зв'язку із тим, що суд першої інстанції вважав непідтвердженим факт наявності у позивача на праві власності чи в користуванні (оренді) такої кількості обладнання (кондиціонерів і припливних установок), апеляційним судом було витребувано і ТОВ надано відповідні бухгалтерські документи (фото), які ствердили такі факти (а.с.232-270).

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ-2.

ТОВ-2 на час укладення Договору з позивачем та його виконання, було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платниками ПДВ, мало право на складення податкових накладних, а відповідне свідоцтво було йому анульовано лише 24.07.2014 (а.с.52-53138-141).

Більше того, у ТОВ-2 була наявна ліцензія на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язана із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно додатку), зокрема, монтаж інженерних мереж вентиляції та кондиціювання повітря (а.с.45-46).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданій господарській операції підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Як видно із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-2, які виключено ґрунтувалися на висновках акта від 04.04.2013 №1264/22.03/37634172 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ-2 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 28.02.2013, складеного ДПІ-1 (далі - Акт-2).

Податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом із цим контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-2 були в основному виключно сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ-2 не представлено до зустрічної звірки жодних первинних документів (через не встановлення його місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч. по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відсутність ТОВ-2 за податковою юридичною адресою також не свідчить про безтоварність здійснених ним господарських операцій, оскільки такі операції мали місце у жовтні-листопаді 2012 року, а відповідну відсутність було встановлено податковим органом лише у лютому-квітні 2014 року.

Крім того, слід зазначити і таке невиправдано проігноровано судом першої інстанції, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року у справі №813/3122/13-а, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, за позовом ТОВ-2 до ДПІ-1 про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, зокрема, визнано протиправними дії ДПІ-1: щодо проведення зустрічної звірки ТОВ-2; щодо відображення Акта-2 в АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» (а.с.64-70).

Якраз цей Акт-2 і використовувався ДПІ при проведенні перевірки позивача і переважно (виключно) на його підставі зроблено висновки про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

ВСУ у постанові від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо правомірності відображення ТОВ в податковому обліку здійснених господарських операцій з ТОВ-1, то в цій частині апеляційний суд погоджується із доводами суду першої інстанції на обґрунтування відмови у позові.

Цим судом встановлено, що 26.06.2012 між ТОВ (замовник) та ТОВ-1 (підрядник) було укладено договір підряду №26-06/2012 (далі - Договір-1) про оброблення дерев'яних конструкцій даху спецрозчинами вогнезахисту (далі - Робота) на вказаному об'єкті замовника (а.с.27-30).

На підтвердження виконання Договору-1 позивачем було долучено до матеріалів справи кошторис, що є додатком №1 до Договору, акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 20.07.2012 №20/07-02 (далі - Акт-3), податкову накладну від 11.07.2012 №243 (далі - ПН) та виписку з банківського рахунку про оплату в адресу ТОВ-1 49900грн (а.с.31-32, 139).

За Договором-1 ТОВ-1 зобов'язався виконати роботу, а саме здійснити Роботу на об'єкті замовника. В той же час, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що в Акті-3 та ПН відзначено про виконання монтажних робіт, хоча умовами Договору-1 такого виду робіт не передбачалося.

У п. 6 «Правил з вогнезахисту», затверджених наказом МНС України від 02.07.2007 року № 460 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.07.2007 за №849/14116; далі - Правила) визначено, що вогнегасне обробляння проводиться на підставі проекту проведення робіт з вогнезахисного обробляння.

Вищевказаний проект повинен містити обов'язкові додатки: копію сертифікату відповідності на запроектований вогнезахисний засіб, копію токсиколого-гігієнічного паспорта на вогнезахисний засіб, копія ліцензії суб'єкта господарювання - розробника проекту, копія регламенту робіт з вогнезахисту.

Крім того, п.9 Правил передбачено, що для приймання робіт з вогнезахисного обробляння замовником робіт створюється робоча комісія з представників замовника, виконавця робіт та державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії за відсутності порушень оформляються актом прийняття виконаних робіт з вогнезахисного обробляння (додаток 7) (а.с.175).

Відтак, Правилами передбачена відповідна форма акта приймання виконаних робіт з вогнезахисного обробляння. У вказаному акті обов'язково зазначається і ліцензія виконавця робіт з вогнезахисту.

Таких документів позивачем надано не було, а Акт-3 наведеним вимогам не відповідає (а.с.47).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів наявності у ТОВ-1 ліцензії на виконання робіт з вогнезахисту, не надано відповідного акта приймання робіт з вогнезахисту та відсутні докази наявності проекту проведення робіт. Вказані недоліки вказують на неналежність первинної документації наданої позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з цим контрагентом.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 06 січня 2015 року:

№0000022210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 4256,87 гривень (основний платіж 3405,50 гривень, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 851,37 гривня);

№0000012210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4054,16 гривні (основний платіж 3243,33 гривні, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 810,83 гривень).

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 21 березня 2016 року.