Ухвала суду № 56614115, 15.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 359/11497/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Муранова-Лесів І.В. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних, просила поновити її на посаді головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області з 13.11.2015 року, а також стягнути з Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 листопада 2015 року до дня поновлення на роботі 4612 гривень 59 копійок з розрахунку 87 гривень 03 копійки за кожен робочий ден.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 з 09.01.2013 року була призначена на посаду головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони, оцінки та ринку земель Управління Дерземагенства у Бориспільському районі Київської області, та після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 04 лютого 2013 року працювала на вказаній посаді в Управлінні Держземагенства у Бориспільському районі Київської області, що підтверджується даними її особової справи та оглянутої в судовому засіданні трудової книжки на ім'я позивача серії НОМЕР_1, яка знаходиться на зберіганні у відповідача.

Позивачу присвоєний 13 ранг державного службовця, про що є дані в особовій справі позивача та зроблений відповідний запис у трудовій книжці позивача.

В зв'язку з проведеною реорганізацією Держземагенства України та територіальних органів, в тому числі Управління Держземагенства у Бориспільському районі Київської області та створення відповідно Держгеокадастру та його територіальних органів, в тому числі Управління Держгеокадастру в Бориспільському районі Київської області, 10.09.2015 року позивачу було вручено попередження про можливе наступне вивільнення та запропонована посада головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадстру у Бориспільському районі Київської області.

З поданих позивачем документів та наданих під час розгляду в суді першої інстанції показань свідка ОСОБА_3 встановлено, що 10.09.2015 перед врученням вищезазначеного попередження, працівникам управління, в тому числі позивачу, було вручено попередження про наступне вивільнення іншого змісту, в якому не було запропоновано роботу, а лише роз'яснено про те, що працівник протягом двох місяців з дня попередження може звільнитися з роботи за власним бажанням, за угодою сторін або за переведенням на інше підприємство, в установу, а також за своїм розсудом звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що свідок ОСОБА_3 підтвердила, що працює на посаді головного спеціаліста з кадрової роботи та державної служби та що вона помилково вручила вищезазначені попередження про вивільнення з роботи без пропозиції роботи у новоствореному відділі, які були виправлені в той же день, а також підтвердила, що за вказівкою керівника пропонувала працівникам писати заяви про звільнення з роботи за згодою сторін без зазначення дати, і така заява була написана позивачем.

Наказом від 05.1 1.2015 №27-К позивача було призначено з 06 листопада 2015 року на посаду головного спеціаліста відділу землеустрою, моніторингу, охорони, оцінки та ринку земель Управління Держгеокадстру у Бориспільському районі Київської області.

Згідно з актом про розірвання заяви про звільненні за угодою сторін від 13 листопада 2015 року, складеного працівниками Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області 13 листопада 2015 року о 11 год. 45 хвилин ОСОБА_4, виконуючим обов'язки начальника Управління було підписано заяву про звільнення за угодою сторін позивача, після чого о 13 год. 55 хв. в присутності ОСОБА_3 головного спеціаліста з питань кадрової роботи та державної служби та ОСОБА_5 головного спеціаліста - бухгалтера, позивач розірвала підписану заяву про звільнення за угодою сторін, згідно якої був внесений запис до трудової книжки.

Встановлено, що позивачем ОСОБА_2 була написана заява на ім'я в.о. начальника Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області ОСОБА_4 про звільнення з посади головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель за угодою сторін.

На підставі вказаної заяви відповідачем був виданий наказ від 13.11.2015 року №35-К про звільнення ОСОБА_2 13 листопада 2015 року з посади головного спеціаліста відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

В той же день 13.11.2015 року позивач, не погоджуючись із своїм звільненням порвала заву, написану від її імені про її звільнення за угодою сторін, що підтверджується показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які підписали вищезазначений Акт про розірвання заяви про звільнення за угодою сторін від 13.11.2015.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка була призначена на посаду державного службовця.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг.

Державний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

У ст. 4 Закону України «Про державну службу» визначено правове регулювання державної служби, яке здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.

В той же час, ряд спеціальних законів (Закони України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування" та ін.) передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, судам необхідно виходити з того, що підстави припинення служби у такому випадку діляться на загальні, передбачені Кодексом законів про працю України, та спеціальні, передбачені відповідними спеціальними законами України.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені статтею 36 КЗпП.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника

Як було встановлено судом першої інстанції, копія наказу про звільнення позивачу в день звільнення вручена не була та згідно з твердженнями позивача була нею отримана лише 30.11.2015 року. Дані твердження позивача належними і допустимими доказами відповідачем не спростовані.

Також позивач ОСОБА_2 з 13.11.2015 року по 27.11.2015 року перебувала на лікарняному що підтверджується листком непрацездатності.

Таким чином, звільнення позивача відбулось з порушенням вимог ст.ст.36,38,40 КЗпП України.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.36 КЗпП України передбачено звільнення працівника за угодою сторін, при цьому підстави такого звільнення наведені в ст.38 КЗпП України.

Так, згідно з вимогами ч. 1,2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком: вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Судом першої інстанції було встановлено, що відсутні докази того, що позивач ставила дату складання заяви про звільнення її за угодою сторін, а також будь-які належні і допустимі письмові докази, що між сторонами була досягнута домовленість щодо звільнення позивача за угодою сторін саме 13 листопада 2015 року, суперечить такій домовленості і сам зміст заяви про звільнення та зазначена в наказі про звільнення дата такої заяви - 10.11.2015 року, з яких не вбачається що сторони досягли домовленості про звільнення позивача з 13 листопада 2015 року.

Крім того, сам факт, що позивач розірвала заяву про своє звільнення в день видачі відповідачем наказу, свідчать про відсутність домовленості між працівником і уповноваженою особою відповідача про припинення трудового договору саме за згодою сторін.

Враховуючи відсутність домовленості між позивачем та роботодавцем про звільнення з 13.11.2015 року, у відповідача не було підстав видавати наказ про звільнення позивача з займаної посади з 13.11.2015 року, в том числі в день, коли позивач перебувала на лікарняному.

Та обставина, що позивач 13.11.2015 року в період з 11 год.45 хв. по 13 год. 55 хв., про що зазначено в Акті про розірвання заяви про звільнення за угодою сторін знаходилась на роботі, не спростовує той факт, що 13.11.2015 року позивач звернулась за медичною допомогою та їй було відкрито листок непрацездатності.

Щодо наданого відповідачем витягу з журналу виходу на роботу за 13.11.2015 року, в якому закреслений запис, здійснений від імені позивача щодо часу її приходу на роботу, слід виходити з того, що позивачем обставини її присутності за місцем роти не заперечуються, проте належні та допустимі докази того, що позивач ставила свій підпис про вихід на роботу о 8-00 годині відсутні, оскільки позивач це заперечує, а зі змісту поданого відповідачем витягу це однозначно встановити не вбачається за можливе.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду перошої інстанції, що позивач була звільнена за угодою сторін без належних підстав для такого звільнення та з порушенням встановленого законом порядку.

Відповідно до вимог ч. 1ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, та виходячи із середньоденного заробітку позивача ОСОБА_2 за останні два місяці роботи перед звільненням в розмірі 87.03 грн. (за один робочий день) і кількості днів вимушеного прогулу за період з 13.11.2015 по 01.02.2016 включно, що становить 53 робочих дні, середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача становить 4612 гривень 59 копійок (87,03x53=4612,59рн.).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, як суб'єкта владних повноважень, спростовуються висновками суду першої інстанції, викладеними у постанові, тому підстави для її скасування відсутні.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Повний текст рішення виготовлено 21.03.2016 р.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Мацедонська В.Е.

Лічевецький І.О.