Постанова № 56613856, 15.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа № 922/4176/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю:

прокурора Ногіної О.М. (службове посвідчення № 032167 від 11.02.2015р.)

відповідача не зявився

третіх осіб не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх. №400 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015р. у справі № 922/4176/15

за позовом Прокурора м. Харкова

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держземагентства у м. Харкові

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держземагентства у Харківській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держгеокадастру у м.Харкові Харківської області

до Харківської міської ради, м. Харків

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року прокурор міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовною заявою до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 10.2. Додатку 1 до Рішення 10 сесії 6 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об`єктів від 28.09.2011 року №423/11 та визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку від 23.11.2011 року серії ЯК №1592555, площею 2,9057 га, яка розташована в районі вул. Батумської у м. Харкові, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136300:16:013:0329). Судові витрати прокурор просив суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позову, прокурор вказує на те, що оспорюване рішення прийнято відповідачем в порушення вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу та положень Примірного статуту, оскільки під час прийняття вказаного рішення, Харківська міська рада при вирішенні питання про безоплатне надання ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" земельної ділянки не виконала свого зобов'язання з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до Житлового кодексу України та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що призвело до незаконної передачі у власність ОК ЖБК «Атлант Сервіс» зазначеної земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2015 року у справі № 922/4176/15 (головуючий суддя Н.С. Добреля, судді Бринцев О.В., Калініченко Н.В.) в задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведеність позовних вимог та відсутність порушеного права.

Заступник прокурора Харківської області з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить скасувати рішення господарського суду повністю та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016р. апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 15 березня 2016 р. об 11:30 год.

Головне управління Держземагенства у Харківській області надало відзив на апеляційну скаргу (вх. № 2816 від 14.03.2016р.), в якому зазначає, що відповідно до статті 122 Земельного кодексу України Держземагенство із 2013 року було наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок лише сільськогосподарського призначення державної власності на території області. Зважаючи на це, до повноважень Головного управління Держземагенства у Харківській області не належало розпорядження земельними ділянками житлової та громадської забудови. Головне управління Держземагенства у Харківській області в даному випадку не має відношення до передачі земельної ділянки, розташованої у м. Харкові, відповідачем. Окрім цього, Головним управлінням не приймалося будь-яких рішень стосовно видачі та реєстрації вказаного у позовній заяві державного акту на право приватної власності на землю. Як слідує зі змісту позову, та копій доданих до нього документів, державний акт ОК ЖБК «Атлант Сервіс» видано та зареєстровано - Управлінням Держкомзему у м. Харкові, яке було самостійною юридичною особою та було територіальним органом Держкомзему, що реалізовувало політику у галузі земельних відносин на території м. Харків (61003, м. Харків, вул. Квітки - Основ'яненка, 7).

За таких обставин, третя особа просить розглянути апеляційну скаргу у справі № 922/4176/15 без участі представника Головного управління Держземагенства у Харківській області з урахуванням наданого письмового відзиву, а копію прийнятого за результатами розгляду справи рішення направити на адресу Головного управління.

В матеріалах справи також міститься письмова правова позиція відповідача щодо поданої прокурором апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі (відзив на апеляційну скаргу від 24.12.2015р. вх. № 17424), в якому Харківська міська рада вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу прокурора такою, що не підлягає задоволенню.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання 15.03.2016р. не зявились. Неявка їх представників не перешкоджає перегляду прийнятого у даній справі рішення господарського суду в апеляційному порядку, оскільки судом апеляційної інстанції вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення учасників даного судового процесу про день, час та місце розгляду справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Відповідно до приписів статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з положеннями Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) підстава для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абзаці 4 пункту 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам".

Відповідно до пункту 2.1. Наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012р. "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень", основними завданнями здійснення представництва в суді, зокрема є захист інтересів держави у випадках порушення або загрози їх порушення, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даній справі особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями згідно положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а саме Харківська міська рада, виступає у якості відповідача, оскільки прокурор дійшов висновку, що орган місцевого самоврядування неналежним чином виконує покладені на нього законом повноваження.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, у ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок Харківською міською радою, прокуратурою Харківської області встановлено, що рішенням 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та (реконструкції) об`єктів № 423/11 (пункт 10.2) від 28.09.2011 року ОК ЖБК Атлант-Сервіс надано у приватну власність земельну ділянку площею 2,9057 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови, по Білгородському шосе, 34 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови для зміни функціонального призначення об`єкту під комплекс житлових будинків та подальшої експлуатації об`єкту. При цьому зазначено, що будівництво необхідно виконати до 31.12.2012 року.

На підставі вищезазначеного рішення ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку від 23.11.2011 року серія ЯК № 159255, площею 2,9057 га, яка розташована за адресою: м. Харків, в районі вул. Батумської.

Прокурор зазначає, що рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та (реконструкції) об`єктів № 423/11 (пункт 10.2.) від 28.09.2011 року прийнято всупереч вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186, що стало підставою для звернення до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування даного рішення в частині пункту 10.2. додатку 1 до нього, а також про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі цього рішення.

Крім того, прокурором у позові зазначено, що ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу УРСР та статті 41 Земельного кодексу України. Вказаний кооператив є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльність не відповідають вимогам до житлово-будівельного кооперативу, члени кооперативу не мали права на поліпшення житлових умов. При наданні у власність спірної земельної ділянки ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс", Харківська міська рада повинна була з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно ЖК УРСР та положень Примірного статуту. Крім того, всупереч частині 6 статті 137 ЖК та абзацу 2 пункту 4 Примірного статуту рішення про створення ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" (протокол загальних зборів засновників № 1 від 10.12.2008р., том 1 аркуш справи 29) та список членів кооперативу (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3С.) не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді. За таких обставин, прокурор наполягає на незаконній передачі відповідачем спірної земельної ділянки у власність ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс", оскільки у відповідача - Харківської міської ради були відсутні правові підстави на безоплатну передачу ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" у власність спірної земельної ділянки за оспорюваним рішенням.

З цих підстав, прокурор вважає пункт 10.2. додатку до рішення 10 сесії ХМР 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та (реконструкції) об`єктів № 423/11 від 28.09.2011 року незаконним та просить його скасувати згідно частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, а відтак, за правовою позицією прокурора, незаконним є і Державний акт на право власності на земельну ділянку на земельну ділянку від 23.11.2011 року серії ЯК №1592555, площею 2,9057 га, яка розташована в районі вул. Батумської у м. Харкові, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136300:16:013:0329), що був виданий на підставі цього рішення.

При цьому, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом прокурором вказано про те, що незаконне відчуження землі ослаблює економічні основи місцевого самоврядування; захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Таким чином, встановивши, що, прокурор у позовній заяві визначив, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурор в даному випадку правомірно звернувся до суду з позовом як самостійний позивач.

Як вбачається з ОСОБА_1 з ЄДРПОУ 16.08.2013 року відповідно до запису № 14801110010042915 юридичну особу ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" припинено.

В процесі розгляду справи відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. № 39288 від 30.09.2015р., том 1 аркуші справи 92-106) зроблено заяву про застосування до вимог прокурора наслідків пропущення строку позовної давності, що передбачено пунктом 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Приймаючи оскаржуване рішення господарський суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову по суті спору, а не за пропуском позовної давності за заявою, зробленою відповідачем у даному спорі.

В основу прийнятого у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог покладено висновок щодо відсутності порушення прав з боку відповідача, а також про те, що позовні вимоги є недоведеними, в звязку з чим заява відповідача про застосування строку позовної давності залишена судом без задоволення.

Однак такий висновок суду першої інстанції колегія суддів не може вважати обґрунтованим, оскільки всі наявні у справі матеріали в їх сукупності свідчать саме про невідповідність спірного рішення Харківської міської ради вимогам чинного законодавства, а тому й наявності порушеного права.

Проте, вищевказані висновки господарського суду першої інстанції не вплинули на правильність прийнятого рішення про відмову у позові.

Відповідно до пункту 12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

В ході повторного розгляду справи в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, колегією суддів встановлено, що пункт 10.2. додатку до рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та (реконструкції) об`єктів № 423/11 від 28.09.2011 року не відповідає вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статтям 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, оскільки ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" було створено з порушенням вимог законодавства щодо мети, порядку створення і організації житлово-будівельного кооперативу, а відтак у Харківської міської ради були відсутні правові підстави на безоплатну передачу цьому кооперативу у власність спірної земельної ділянки за оспорюваним рішенням.

Вказане свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Між тим, визнавши позовні вимоги обґрунтованими, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, оскільки прокурор звернувся до суду з даним позовом поза межами строку позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем.

До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов враховуючи наступне.

Так, відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, зокрема віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Як вбачається зі змісту рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та (реконструкції) об`єктів № 423/11 від 28.09.2011 року правовими підставами для його прийняття є, у тому числі приписи статей 41, 116, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто, наведеними нормами передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Згідно статей 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.

Відповідно до статті 135 Житлового кодексу УРСР до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Пунктом 1 розділу I Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985р. № 186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до пункту 3 Примірного статуту ЖБК при будівництві жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше п'яти чоловік.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Відповідно до пункту 5 Примірного статуту, число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир в житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в міста Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Відповідно до абзацу 2 пункту 7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.

Відповідно до абзацу 1 пункту 45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку до новостворюваного кооперативу у звязку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Підпункт 5.1. статуту ОСОБА_2 всупереч статтям 133, 135 Житлового кодексу та абзац 1 пункту 8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, а пункт 5.2. статуту ОСОБА_2 всупереч абзацу 1 пункту 45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 74 Примірного статуту контроль за діяльністю житлово - будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів.

Виходячи з наведеного, норми Закону України Про кооперацію та норми Примірного статуту співвідносяться між собою як загальний (Закон України Про кооперацію) та спеціальний (примірний статут), а тому судом апеляційної інстанції застосовуються норми спеціального нормативно-правового акту.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельних ділянок ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс", як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 року у справі № 21-195а14.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" створено із порушенням вищевказаних норм, оскільки згідно статуту утворено в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу, а тому фактично воно не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу України та статті 41 Земельного кодексу України. Вказаний кооператив є обслуговуючим, тому що мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу, оскільки його засновниками виступили лише три громадянина, які не перебували на обліку осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов.

В матеріалах справи відсутні докази перебування членів кооперативу на квартирному обліку з метою поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам статті 135 Житлового кодексу УРСР та абзацу І пункту 8 Примірного статуту.

Втім, вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах.

Разом з цим, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що члени ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" на момент їх вступу в кооператив відповідали встановленому віковому цензу - 30 років, а кількість членів кооперативу ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" (3 члена) відповідала встановленій пунктом 5 Примірного статуту кількості (5 членів).

Також, згідно з пунктом 3.1. Статуту ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" метою створення кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва житлових будинків.

Проте, станом на момент предявлення позову відповідні житлові будинки на спірній земельній ділянці не побудовані і такі докази у справі не містяться.

Окрім того, всупереч статті 137 Житлового кодексу УРСР та абзацу 2 пункту 4 Примірного Статуту рішення про створення ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради (в матеріалах справи відповідні докази щодо затвердження виконкомом міськради зазначених документів відсутні).

Відповідно до статуту ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" він не був не створений при виконавчому комітету місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить статті 137 Житлового кодексу УРСР.

Докази дотримання відповідачем положень вищенаведених норм під час створення ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" матеріали справи не містять.

Колегія суддів також враховує, що відповідач вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для виділення, відведення, а потім і надання у власність земельної ділянки певній юридичній особі, мав можливість, і, в силу покладених на нього публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мав й обовязок зясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс", мав переконатись у додержанні останнім порядку його створення у відповідності до вимог чинного законодавства, яке регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам, що в даному спірному випадку відповідачем зроблено не було.

Отже, у Харківської міської ради були відсутні правові підстави на безоплатну передачу ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" у власність спірної земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 41 Земельного кодексу України, в звязку з чим спірне рішення Харківської міської ради (пункт 10.2.) не відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів вбачає наявність порушеного права та законність і обґрунтованість позовних вимог прокурора. Натомість відповідач не довів безпідставність позовних вимог та невідповідність визначених прокурором підстав для подачі даного позову вимогам чинного законодавства.

Як вже зазначалося, пунктом 10.2. додатку до спірного рішення ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" надано у власність спірну земельну ділянку та на підставі такого рішення йому видано державний акт на право власності на неї.

Матеріалами справи у повній мірі підтверджується те, що спірне рішення ради в оспорюваній частині суперечить вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а вказана земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади міста Харкова.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовує необхідність застосування наслідків спливу позовної давності знаходженням 28 вересня 2011 року прокурора міста Харкова - ОСОБА_4, на пленарному засіданні Харківської міської ради 10 сесії 6 скликання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 цього ж Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й обєктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За приписами статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами для представництва інтересів держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону передбачені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Із матеріалів справи вбачається обізнаність прокурора щодо прийняття спірного рішення Харківської міськради ще у 2011 році.

Так, згідно пункту 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 року № Згн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19 24 Закону України "Про прокуратуру" було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відповідно до частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова та правоохоронних органів м. Харкова.

Згідно витягу з протоколу 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання 28.09.2011р. на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор м. Харкова ОСОБА_4, який відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами. Спірне рішення було направлено на адресу прокуратури міста Харкова відповідним листом.

Також, спірне рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано згідно вимог статті 21 Закону України "Про інформацію" в газеті "Харьковские известия" та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Відтак, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призвело до наслідків визначених частиною 2 статті 12, частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Відтак, у зв'язку із обізнаністю з вересня 2011 року прокурора міста Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до статті 6 Закону України "Про прокуратуру".

Правова позиція з цих питань наведена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. у справі № 6-152цс14.

Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження пункту 10.2. Рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та (реконструкції) об`єктів № 423/11 від 28.09.2011 року починається саме з дати прийняття цього рішення, а тому розпочався з вересня 2011 року та закінчився у вересні 2014 року.

Зважаючи на викладене та враховуючи звернення прокурора з даним позовом у липні 2015 року, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про пропуск прокурором строку позовної давності, у зв'язку з чим у заявленому прокурором позовом судом відмовляється саме з цих підстав.

Заперечення прокурора про те, що факт прийняття ним участі у пленарному засіданні міської ради, за результатами якого прийняте спірне рішення, та отримання копії спірного рішення не свідчить про обізнаність існуючих порушень, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не відповідають наведеній Верховним Судом України правовій позиції, що міститься у постанові по справі № 6-178цс15 від 01.07.2015 року, згідно якої помилковим є висновок судів нижчих інстанцій про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

В абзаці 2 пункту 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

При цьому, прокурором в позові не вказано, що перешкоджало йому ознайомитися зі спірним рішенням на офіційному сайті Харківської міської ради та установчими документами ОК "ЖБК "Атлант-Сервіс" в межах строку позовної давності.

Вищевказані обставин дають підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що прокурор міг довідатись про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення спірного рішення ще у 2011 році.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-У1) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року) не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

Вищевикладені обставини і зумовлюють в даному спірному випадку необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності за заявою зробленою стороною у спорі.

Враховуючи приписи Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7, встановлення судом апеляційної інстанції обґрунтованості і правомірності позовних вимог прокурора, проте, з урахуванням звернення прокурора до суду з позовом з пропуском позовної давності, про наслідки застосування якої заявлено відповідачем у справі, та відсутності поважних причин його пропуску, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають враховуючи сплив позовної давності.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у своїх постановах від 20.01.2016р. по справі № 922/3303/15, від 27.01.2015р. по справі № 922/3556/15, від 25.02.2016р. по справі № 922/4908/15, від 02.03.2016р. по справі № 922/2958/15, які винесені судом касаційної інстанції за результатами розгляду справ у подібних спорах.

Таким чином, апеляційна скарга прокуратури Харківської області є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування прийнятого рішення у даній справі.

Підсумовуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015р. у справі № 922/4176/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015р. у справі № 922/4176/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Слободін М.М.