Постанова № 56613605, 17.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа№ 910/26712/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Матківський А.С.

від відповідача - Якименко М.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАСІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-будівельний дім «ОЛДІ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БАСІС»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Торгівельно-будівельний дім «ОЛДІ» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 позовні вимоги були задоволені частково.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2015 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ апеляційна скарга для розгляду була передана колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.02.2016 в складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 11.02.2016 по справі продовжений строк розгляду відповідно до ст. 69 ГПК України та в судовому засіданні 11.02.2016 по справі оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 17.03.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В призначене судове засідання 17.03.2016 представники позивача та відповідача з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

В процесі розгляду апеляційної скарги від представника відповідача надійшли ряд клопотань, які були всебічно розглянуті колегією суддів та щодо яких були прийняті вмотивовані висновки.

Так, зокрема, 11.02.2016 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду Господарським судом міста Києва зауважень з приводу допущенних неправильностей та неповноти протоколу судового засідання від 30.11.2015, заяви про виправлення описки в рішенні суду та заяви про прийняття додаткового рішення суду.

Колегія суддів вивчивши доводи даного клопотання, заслухавши з даного приводу думку представника позивача, який заперечив щодо його задоволення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Перелік підстав, зазначених у даній статті кодексу є вичерпний і ширшому тлумаченню не підлягає.

Отже, нормами чинного законодавства України не передбачено такої підстави для зупинення апеляційного провадження по справі, як розгляд місцевим судом, рішення якого переглядається в даному апеляційному провадженні, зауважень на протокол судового засіданні, розгляд зави про виправлення описки в рішенні суду та винесення додаткового рішення по справі.

Вказане клопотання було колегією суддів розглянуто в судовому засіданні 11.02.2016 та в його задоволенні, як зазначено, було відмовлено, дане підтверджується протоколом судового засідання та здійсненою технічною фіксацією судового процесу, що відбувалась за клопотання представника відповідача,

Не дивлячись на вказане, представником відповідача 17.03.2016 знову заявляється клопотання про зупинення провадження по даній справі з тих же самих підстав, зазначивши при цьому, що в судовому засіданні 11.02.2016 клопотання про зупинення провадження було залишено без розгляду.

Отже, колегією суддів було відмовлено в задоволені повторного клопотання про зупинення провадження по справі, з підстав вище зазначених.

Також представником відповідача 11.02.2016 було заявлено клопотання про призначення по справі бухгалтерсько-економічної експертизи, поставивши на вирішення експертам питання стосовно того чи є специфікація, видаткові накладні, рахунки тощо, документами, що підтверджують факт поставки товару; який товар поставлено відповідачу та загальна сума, на яку поставлений товар; чи підтверджується документально заборгованість відповідача за поставлений товар позивачем.

Колегія суддів вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, який заперечив стосовно його задоволення, не знаходить підстав для задоволення такого клопотання, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п. 2 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як вбачається із переліку питань, що заявлені відповідачем для проведення експертизи, вони є суто правовими та вирішується в процесі повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по справі, та є безпосередньо тими фактами, встановлення яких є необхідним для задоволення/відмови заявлених позовних вимог.

В процесі судового розгляду апеляційної скарги представником відповідача також заявлялось клопотання про виклик в судове засідання апеляційної інстанції працівників позивача, які підписували видаткові накладні, а також які є відповідальним за виконання замовлень покупців.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ГПК України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Розглянувши доводи такого клопотання, заслухавши думку представника позивача, який проти такого клопотання також заперечував, колегія суддів не знаходить доводів для його задоволення, з підстав необґрунтованості, оскільки, за твердженням самого ж представника відповідача, дані працівники позивача можуть підтвердити ті обставини, на які посилається сам позивач, однак згідно матеріалів справи наявні письмові докази на підтвердження правовідносин між сторонами по даному спору.

Щодо клопотання представника відповідача про витребування у позивача оригіналів специфікацій, рахунків, транспортних накладних, замовлень, до спірного договору, колегія суддів також відмовляє в його задоволенні, з огляду на те, що в матеріалах справи наявні копії вказаних документів, та вони не викликають сумнів у колегії суддів щодо їх достовірності.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

04.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАСІС" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 65.

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар в асортименті кількості та за цінами вказаними у специфікації та рахунках, які є невід'ємною частиною цього договору разом із усіма приналежностями та документами, що стосуються товару, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору асортимент товарів, що підлягають поставці та їх ціна, попередньо погоджуються сторонами шляхом підписання специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору. Партією товару є загальна кількість всіх товарів, які поставлені продавцем до відповідного торговельного центру покупця по одній транспортній накладній.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що ціни на товар, об'єктом купівлі-продажу за цим договором встановлюються у гривні та зазначаються у видаткових накладних та рахунках, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.3 договору загальна вартість цього договору складається з сум, вказаних у видаткових накладних, які надані продавцем для здійснення оплати на підставі цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за цим договором здійснюється покупцем в гривнях за ціною визначеною в п. 2.1 цього договору протягом 45 банківських днів з моменту доставки товару покупцю шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця, визначений у договорі.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що товар вважається прийнятим покупцем з моменту проставлення підпису уповноваженої особи покупця про прийом товару на відповідній видатковій накладній.

Зважаючи на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України поставлений позивачем товар в повному обсязі оплачений не був, останній звернувся із позовом до суду про стягнення суми основного боргу.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує це тим, що позивачем не доведено належними доказами факт поставки товару на заявлену суму боргу, весь поставлений товар був оплачений ним в повному обсязі, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (пп. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу в асортименті кількості та за цінами вказаними у специфікації, загалом на суму 419444,97 грн., що підтверджується видатковими накладними № 3635 від 14.04.2014 на суму 128311,56 грн., № 3769 від 15.05.2014 на суму 255620,88 грн., № 4286 від 07.08.2014 на суму 2556,20 грн., № 4353 від 15.08.2014 на суму 4260,35 грн., № 3912 від 12.06.2014 на суму 23431,92 грн., № ГРМ09879 від 13.05.2014 на суму 5264,06 грн.

А також довіреностями типової форми № М-2, видані Товариством з обмеженою відповідальністю "БАСІС" на отримання цінностей від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-будівельний дім "ОЛДІ": № 25 від 14.04.2014, дійсна до 23.04.2014; № 47 від 13.05.2014, дійсна до 22.05.2014; № 48 від 15.05.2014, дійсна до 24.05.2014; № 79 від 12.06.2014, дійсна до 21.06.2014.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата за цим договором здійснюється покупцем в гривнях за ціною визначеною в п. 2.1 цього договору протягом 45 банківських днів з моменту доставки товару покупцю шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця, визначений у договорі.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідач, заперечуючи проти заявлений вимог позивача та оскаржуючи постановлене рішення, в той же час не заперечував проти поставки позивачем товару за видатковими накладними: № ГРМ09879 від 13.05.2014, № 3769 від 15.05.2014, № 3912 від 12.06.2014, № 4286 від 07.08.2014, № 4353 від 15.08.2014 на загальну суму 291133,41 грн.

Крім того, як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними доказами в матеріалах справи, 10.11.2015 відповідач заборгованість за поставлений товар, розмір якої становив 2 120,36 грн., сплатив, та місцевим судом в цій частині провадження по справі було припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України обґрунтовано та правомірно.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Як вбачається з пояснень представника відповідача, наданих в суді першої та апеляційної інстанції, відповідачем заперечується факт поставки товару позивачем за видатковою накладною № 3635 від 14.04.2014, за якою товар був поставлений на загальну суму 128311,56 грн.

Так, представник відповідача зазначав проте, що вказана видаткова накладна підписана невідомою особою відповідача, довіреність на отримання товару, зазначеного в такій накладній, посадовими особами товариства не видавалась та позивачем не доведений факт поставки товару на вказану суму.

Колегія суддів, вивчивши повно, всебічно та об`єктивно всі докази надані на підтвердження своїх доводів позивачем та докази, надані на підтвердження своїх доводів відповідачем, прийшла до висновку, що зауваження та твердження відповідача спростовуються наступним.

Як вбачається із спірної видаткової накладної № 3635 від 14.04.2014, вона була виписана на підставі договору № 65 від 04.04.2014 на загальну суму 128311,56 грн.

В даній видатковій накладній міститься найменування товару, що поставляється, кількість такого товару, ціна за кв. м. та загальна ціна.

Вказана видаткова накладна підписана представниками як постачальника так і покупця та проставлені відбитки печаток обох товариств.

Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, накладна є первинним обліковим документом у розумінні положень вказаного Закону України та фіксує факт здійснення господарської операції, є також підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, зауваження апелянта, викладені в скарзі проте, що підставою для здійснення розрахунку покупцем за поставлений товар, та, відповідно, доказом поставки такого товару, відповідно до умов договору є наявність замовлень від відповідача та транспортних накладних, що не підписувались сторонами, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки підставою для здійснення поставки відповідачу товару є наявний та підписаний сторонами договір купівлі-продажу № 65 від 04.04.2014, який набрав чинності, згідно із п. 12.1 з моменту підписання його сторонами, а отже, зважаючи на наявність чинного договору, позивач мав всі права для здійснення поставки товару, обумовленого умовами підписаного сторонами договору та додатків до нього.

Крім того, факт поставки товару за накладною 3635 від 14.04.2014 та наявність наміру на його отримання відповідачем підтверджується копіює довіреністю № 25 від 14.04.2014, наявної в матеріалах справи, яка видавалась директору ТОВ «БАСІС» ОСОБА_4, як уповноваженому представнику товариства на отримання матеріальних цінностей від ТОВ «ТД «ОЛДІ».

Представник апелянта зазначав проте, що судом першої інстанції, неповно та не всебічно був розглянутий заявлений позов, оскільки судом не витребовувалось та не оглядалось в судовому засіданні оригінали документів, зокрема: специфікації, що є невід`ємною частиною договору № 65, оригінали замовлень відповідача на поставку товару, оригінали рахунків-фактур та їх копії, що є також невід`ємною частиною договору купівлі-продажу, оригінали транспортних накладних.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що при повному та всебічному розгляді поданої позовної заяви, досліджені всіх наявних доказів, наданих обома представниками сторін, досліджені доводів апеляційної скарги, ним було встановлено, що наявні в матеріалах справи копії всіх вище зазначених документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності, вони містять всі необхідні обов`язкові реквізити із точним та вірним посилання на договір, що був укладений між сторонами та є підставою для виконання обома сторонами своїх зобов'язань за ним.

Крім того, заперечуючи проти здійснення позивачем поставки товару за видатковою накладною № 3635, відповідач в той же час не зазначав проте, що відтиски печатки ТОВ «БАСІС», що міститься на ній є підробним, чи що печатка товариства вибувала з законного володіння товариства в період, за який здійснювалась спірна поставка товару.

Вказана видаткова накладна підписана представником відповідача без будь-яких зауважень чи заперечень щодо кількості, якості товару, що поставлявся.

До того ж відповідачем не оспорювався факт поставки товару позивачем за іншими накладними, долученими останнім до матеріалів справи, які були оформлені в такому вигляді і порядку, що й спірна накладна на загальну суму 128311,56 грн. та довіреності до них, більш того він був ними оплачений і остання проплата здійснена в процесі розгляду спору в суді першої інстанції на загальну суму 2120,36 грн., про що зазначено вище.

Щодо копії специфікації, наявної в матеріалах справи, відносно якої відповідач зазначав, що вона підписана лише зі сторони позивача та ним не надано суду оригіналу такого документу, колегія суддів зазначає, що вказана специфікація підтверджує та конкретизує умови договору купівлі-продажу, а саме містить найменування товару, який є предметом договору № 65 та ціну такого товару, по якій має здійснювати поставка товару покупцю.

Відповідачем не зазначалось про поставку позивачем не того товару, що був визначений умовами договору та специфікацією до нього, а також не зазначалось проте, що продавцем був поставлений товар за вищою ціною, ніж то було передбачено умовами договору, а отже відсутність підпису представника відповідача на вказаній специфікації не може розцінюватись як доказ не поставки позивачем товару відповідачеві на заявлену суму боргу.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, зважаючи на все вище зазначене, судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було встановлено, що позивач на виконання умов договору купівлі-продажу № 65 від 04.04.2014 року поставив відповідачу товар на суму 419444,97 грн., і це підтверджується належними та допустимими доказами, в розумінні ст. 33 ГПК України, поданим позивачем до суду першої інстанції та не спростованими, у визначений законом порядку, доказами та доводами представника відповідача.

Також, місцевим судом вірно було здійснено висновок, що відповідачем всупереч зобов`язанням, зазначеним у договорі купівлі-продажу № 65, поставлений товар був оплачений частково, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 128311,56 грн.

Стосовно заперечення відповідача щодо зазначеного в рішенні першої інстанції акту звіряння взаємних розрахунків, а саме те, що він не може бути належним доказом наявності боргу у відповідача перед позивачем, колегія суддів зазначає, що дійсно в матеріалах справи наявна копія акту звіряння взаємних розрахунків за період з січня 2014 по серпень 2015, який підписаний, зокрема з боку відповідача директором товариства ОСОБА_4 та скріплений відповідною печатку товариства та вказаний акт зазначає, що сума боргу відповідача становить 140431,92 грн.

Вказаний акт не є основним доказом по даному спору та беззаперечним фактом, що підтверджує визнання відповідачем своєї заборгованості за договором № 65 перед позивачем, проте, був правомірно та обґрунтовано досліджений та оцінений судами обох інстанції в процесі розгляду спору та визнаний додатковим належним доказом на підтвердження заявлених позивачем позовних вимог.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в розмірі 128 311,56 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-будівельний дім «ОЛДІ», а в частині 2 120,36 грн. провадження було припинено, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БАСІС» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БАСІС» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БАСІС» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі № 910/26712/15- без змін.

Матеріали справи № 910/26712/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов