Постанова № 56613572, 22.03.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.03.2016р.справа №908/5442/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: не зявився;від відповідача: не зявився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд», м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької області від21.12.2015р. (повний текст підписано 23.12.2015р.)по справі№908/5442/15 (суддя Кагітіна Л.П.)за позовомПриватного підприємства «Транспромліс», м.Запоріжжядо Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд», м. Запоріжжя про стягнення 122 129,73 грн. В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Транспромліс», м. Запоріжжя (Позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд», м. Запоріжжя (Відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р. та договором оренди №6 від 02.01.2013р. в розмірі 124608,75грн., з яких: суми основного боргу у розмірі 71924,99грн., штрафу у розмірі 4185,00грн., пені у розмірі 1349,92грн., інфляційних втрат у розмірі 43372,61грн. та 3% річних у розмірі 3776,23грн.

В перебігу розгляду справи Позивач, в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України, своєю заявою №78 від 14.12.2015р.(а.с.а.с.129-139) зменшив розмір позовних вимог, остаточно вимагаючи до стягнення 122 129,73 грн., з яких: суми основного боргу у розмірі 71924,99грн., штрафу у розмірі 4185,00грн., пені у розмірі 1349,92грн., інфляційних втрат у розмірі 40893,59грн. та 3% річних у розмірі 3776,23грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015р. (повний текст підписано 23.12.2015р.) у справі №908/5442/15 позовні вимоги були задоволені частково стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 71924,99грн., штраф у розмірі 41185,00грн., пеню у розмірі 1349,92грн., інфляційну індексацію у розмірі 40893,59грн. та 3% річних у розмірі 3767,16грн.

Рішення місцевого суду вмотивовано доведеністю факту наявності та несплати Відповідачем заборгованості з орендної плати у розмірі 71924,99грн. за період з серпня 2012р. по вересень 2015р. за договором оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р. та договором оренди №6 від 02.01.2013р. та правомірності нарахування на неї суми штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, перевіривши арифметичний розрахунок яких (3 % річних) та відмовивши у задоволенні останніх (3% річних) у сумі 9,07грн., суд частково задовольнив позовні вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд», не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015р. (повний текст підписано 23.12.2015р.) у справі №908/5442/15 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає: безпідставне стягнення судом суми штрафу за договором оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р., який припинив свою дію з 31.12.2012р., а отже нарахування штрафу за цим договором є неправомірним та порушує норми ст.653 Цивільного кодексу України; судом були задоволені позовні вимоги про стягнення суми боргу, 3% річних та втрат від інфляції за актами від 31.08.2012р., 28.09.2012р. та від 31.10.2012р., за яким сплив строк позовної давності, між тим Відповідач не мав змоги заявити про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції через неналежне повідомлення судом про час і місце розгляду справи; судом належним чином не було встановлено виставлення рахунків на сплату орендної плати, оскільки докази направлення рахунків Відповідачу в матеріалах справи відсутні; неправомірне задоволення позову в частині одночасного стягнення пені та штрафу за прострочення виконання грошових зобовязань, що суперечить позиції Верховного суду України, викладеній у справі №6-2003цс15 від 21.10.2015р. Окрім того, Відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, ухвали суду не отримував та зазначає про невірно вказану назву Відповідача на поштових конвертах, що на його думку, могло спричинити невручення поштовою організацією листів останньому.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О. та суддів Зубченко І.В., Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 04.03.2016р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 22.03.2016р. о 11.40год.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Скаржника у судове засідання 22.03.2016р. не зявився, подавши клопотання про відкладання розгляду справи (а.с.а.с.189, 190), вмотивоване зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні, яке судова колегія відхиляє через недоведеність та необґрунтованість, адже Скаржник в порядку ст.28 Господарського процесуального кодексу України не позбавлений можливості забезпечити представництво своїх інтересів іншою особою, тим більше, що його позиція доведена до відома суду безпосередньо в апеляційній скарзі, а явку представника не було визнано обовязковою.

Представник Позивача, обізнаний про дату і час судового засідання (а.с.192), також не зявився без пояснення причин, що у світлі достатності наявних матеріалів справи та необовязковості його явки, за висновком судової колегії не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 27.12.2010р. між Приватним підприємством «Транспромліс» (Орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд» (Орендарем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №31 (Договір-1, а.с.а.с.12,13), відповідно до умов п.1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 155 кв.м. за адресою: 69035, м. Запоріжжя, пров. Котельний, 2.

Відповідно до п.2.1 означеного договору орендоване приміщення надається Орендарю для розміщення офісу 54,2 кв. м. та складу матеріалів 100,00 кв. м.

В п.п. 3.1,3.2 Договору-1 сторони узгодили, що орендоване приміщення передається Орендодавцем та приймається Орендарем протягом 2-х днів з моменту підписання договору, передача орендованого майна здійснюється за по акту-прийому передачі, підписаного сторонами.

На виконання п.3.2 цього договору, сторони 27.12.2010р. підписали акт прийому-передачі (а.с.14)

Також сторони узгодили розмір орендної плати, яка відповідно до п.5.1 договору складає 25,00грн. за 1 кв.м. для офісу та 10,00грн. за 1 кв.м. для складу матеріалів в місяць.

Пунктом 5.2 Договору-1 було встановлено, що оплата Орендарем за орендоване приміщення проводиться до 15 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця.

В п.п.9.4, 9,5 цього договору сторони встановили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Строк договору оренди був встановлений в п.4.1 та складав 24 місяці з моменту підписання договору - до 31.12.2012р.

Згідно із п. 4.3 Договору-1, після закінчення строку дії діючого Договору, за відсутністю домовленості про його продовження на новий строк, Орендар зобовязаний здати орендоване приміщення Орендодавцю в 10 денний строк в належному стані.

З матеріалів справи вбачаться, що 02.01.2013р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 6 (Договір-2, а.с.а.с.15,16), відповідно до умов якого, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 154,2 м2 за адресою: 69035, м.Запоріжжя, пров. Котельний, 2.

Апеляційний суд наголошує, що найменування Орендаря у договорі-2 було визначене як ТОВ «Житлорембуд», хоча за ідентифікаційним кодом Орендарі за вказаними договорами та Відповідач/Скаржник ідентифікуються як одна і та сама юридична особа (а.с.124)

Відповідно до п. 2.1 означеного договору орендоване приміщення надається Орендарю для розміщення офісу 54,2 кв. м., та складу матеріалів 100,00 кв. м.

В п.п. 3.1,3.2 Договору-2 сторони також узгодили, що орендоване приміщення передається Орендодавцем та приймається Орендарем протягом 2-х днів з моменту підписання договору, передача орендованого майна здійснюється за по акту-прийому передачі, підписаного сторонами.

На виконання п.3.2 цього договору, сторони 02.01.2013р. підписали акт прийому-передачі (а.с.17)

За визначенням п. 5.1 Договору-2, розмір орендної плати складає 25,00 грн. за 1 кв.м. для офісу та 10,00 грн. за 1 кв.м для складу матеріалів за місяць.

Пунктом 5.2 цього договору також було встановлено, що оплата Орендарем за орендоване приміщення проводиться до 5 числа наступного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця на підставі виставленого рахунку.

В п.п.9.4, 9,5 означеного договору, так як і в договорі №31 сторони зазначили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення та штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Строк договору №6 оренди був встановлений в п.4.1 та становить період з моменту підписання означеного договору до 31.12.2015р.

Згідно із п. 4.3 Договору-2, після закінчення строку дії діючого Договору, при відсутності домовленості про його продовження на новий строк, Орендар зобовязаний здати орендоване приміщення Орендодавцю в 10 денний строк в належному стані, що також вбачається з п.8.1 цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобовязань Позивачем (Орендодавцем) за період з серпня 2012р. по вересень 2015р. було надано Відповідачу (Орендарю) послуги оренди на загальну суму 71 924,99грн., у тому числі за Договором №31 від 27.12.2010р. на суму 11775,00грн. та за Договором № 6 від 02.01.2013р. на суму 60 149,99грн., про що свідчать підписані сторонами та скріплені печатками підприємств акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний період та відповідні рахунки-фактури, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.а.с.34-103).

Між тим, в порушення умов договорів Відповідач свої зобовязання щодо оплати орендних платежів належним чином не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором №31 від 27.12.2010р. у розмірі 11775,00грн. та за Договором № 6 від 02.01.2013р. в розмірі 60149,99грн. відповідно, таким чином загальна сума заборгованості складає 71924,99грн., що також підтверджується довідкою Приватного підприємства «Транспромліс» станом на 21.12.2015р.(а.с.142)

Таким чином, з огляду на доведеність факту наявності та несплати Відповідачем заборгованості з орендної плати у розмірі 71924,99грн. за період з серпня 2012р. по вересень 2015р. за договором оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р. та договором оренди №6 від 02.01.2013р. та правомірності нарахування на неї суми штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, перевіривши арифметичний розрахунок яких (3 % річних) та відмовивши у задоволенні останніх (3% річних) у сумі 9,07грн., суд частково задовольнив остаточні (з урахуванням зменшення) позовні вимоги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як випливає зі зміст ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача суб'єктивного права чи інтересу,порушення такого права (інтересу) з боку Відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для Позивача зумовлює відмову у задоволені позову.

Сутність розглядуваного спору в контексті заявлених позовних вимог полягає у спонуканні Відповідача до примусового виконання грошових зобов'язань зі сплати орендних платежів та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Укладені між сторонами договори оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р. та №6 від 02.01.2013р. є належними у розумінні ст.ст.11,509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України правовими підставами для виникнення і існування у Позивача суб'єктивного права на отримання орендної плати, якому (праву) кореспондує відповідний обов'язок Відповідача як Орендаря її сплачувати згідно умов договору за весь період користування майном, що безпосередньо закріплено ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.286 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

З приводу доводів апелянта щодо відсутності в матеріалах справи доказів належного виставлення рахунків на оплату Відповідачу та сливу строку позовної давності по рахункам від 31.08.2012р., 28.09.2012р. та від 31.10.2012р., суд апеляційної інстанції зазначає:

- в матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками сторін акти здачі-прийняття робіт, кожен з яких містить в собі посилання на відповідний рахунок по сплаті, окрім того строк оплати орендних платежів безпосередньої був закріплений в договорах оренди (до 15 числа поточного місяця - відповідно до договору №31 від 27.12.2010р. та до 5 числа наступного місяця відповідно до договору №6 від 02.01.2013р.), що зумовлює відхилення доводів скаржника в цій частині, адже необхідність виконання спірних грошових зобовязань не перебуває у залежності від виставлення рахунків;

- позовна давність за ст.267 Цивільного кодексу України застосовується виключно за заявою сторони по справі, між тим, цитування Скаржником п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. не може ототожнюватися до звернення з такою заявою, тим більше, що в світлі недоведеності припущень про невиконання поштовою службою обовязків з повідомлення про час та місце судових засідань, Відповідач не довів неможливість звернення з заявою про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, Відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обовязку з оплати орендних платежів за період з серпня 2012р. по вересень 2015р. за договором оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р. та договором оренди №6 від 02.01.2013р. у розмірі 71924,99грн.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Наразі, будь-яких доказів своєчасної сплати стягуваної заборгованості або припинення відповідних грошових зобовязань перед Позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, Відповідачем всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

Таким чином невиконання грошових зобовязань, було правомірно кваліфіковано судом першої інстанції як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив їх виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст.216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених п п.п.9.4, 9,5 означених договорів.

Посилання Скаржника на безпідставне всупереч ст.653 Цивільного кодексу України стягнення судом суми штрафу за договором оренди нежитлового приміщення №31 від 27.12.2010р., який припинив свою дію з 31.12.2012р. також відхиляється апеляційним господарським судом, оскільки:

-по-перше, посилання в обґрунтування своєї позиції на ст.653 Цивільного кодексу України щодо припинення зобовязань за означеним договором є безпідставним, з огляду на відсутність в розглядуваному випадку розірвання договору оренди нежитлового приміщення, що унеможливлює застосування цієї норми права;

- по-друге, у світлі ч.ч.1,4 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України закінчення строку дії договору означає припинення реалізації прав і обовязків його сторін обумовлених цим договором (в даному випадку подальше правомірне використання орендованого приміщення та нарахування орендної плати за це), проте не звільняє їх від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії означеного договору.

В свою чергу, з приводу доводів Відповідача щодо одночасного стягнення штрафу і пені, апеляційний суд зазначає, що позиція Верховного суду України по справі №6-2003цс15 від 21.10.2015р.(а.с.а.с.180-185), на яку посилається апелянт, стосується кредитних правовідносин з безпосередньою участю фізичних осіб, які не є субєктами господарювання в означених відносинах і на яких дія Господарського кодексу України не розповсюджується. Між тим, в даному випадку застосуванню підлягає правова позиція Верховного суду України, викладена в постанові від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011(а.с.а.с.186-188), відповідно до якої одночасне стягнення з боржника за договором штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а отже в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наразі, ч.2 ст.231 Господарського кодексу України безпосередньо передбачає можливість одночасного стягнення пені і штрафу.

Таким чином, перевіривши розрахунки позовних вимог, які були надані Позивачем на обґрунтування заявлених вимоги (а.с.а.с.18-24, 130-139) та розрахунки суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується з правомірністю стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 4185,00грн., 3% річних в розмірі 3767,16грн. та пені в сумі 1349,92грн.

Водночас, що стосується стягнення інфляційної індексації, то суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим судом було залишено поза увагою безпідставне збільшення Позивачем періоду нарахування інфляційних втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.), що мало наслідком безпідставне включення до сукупного індексу інфляції за розглядуваними рахунками в межах договору-2 індексів інфляції місяця, в якому такі рахунки складалися та мало бути виконане грошове зобовязання.

Відтак, враховуючи заявлені позовні вимоги, апеляційним судом було встановлено внаслідок означеного зайвого врахування індексу місяця складання рахунку помилковість визначення належної до стягнення суми інфляційної індексації по рахункам від 31.03.2014р., від 30.05.2014р., від 30.06.2014р., від 29.08.2014р., від 30.09.2014р., від 29.10.2014р., від 28.11.2014р., від 29.12.2014р., від 30.01.2015р., від 27.02.2015р., від 31.03.2015р., від 30.04.2015р., від 29.05.2015р. (а.с.а.с.132-139) усього на загальну суму у розмірі 1118,20грн. Таким чином, загальний розмір належних до стягнення інфляційних втрат становить 39775,39грн., замість стягнутих місцевим судом 40893,59грн.

Доводи апелянта щодо неналежного його повідомлення місцевим судом про час та місце розгляду справи внаслідок неотримання ухвал суду, що на його думку, могло бути спричинено невірною вказаною назвою Відповідача на поштових конвертах, а саме - Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембуд», замість - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд», не підтверджені доказово в світлі вказаних поштовою організацією причин повернення по закінченню строку зберігання та використанні самим Відповідачем цього найменування в договорі оренди нежитлового приміщення №6 від 02.01.2013р., заяви про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.161) та довіреності на представника (а.с.162). Окрім того, в матеріалах справи наявні докази прийняття судом усіх заходів, спрямованих на належне повідомлення Відповідача про час та місце судового засідання (а.с.а.с.127,128, 153,154)

Між тим, з огляду на допущені місцевим судом порушення при визначені належних до стягнення сум інфляційної індексації, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги і часткового скасування переглядуваного рішення, що за змістом ст.49 Господарського процесуального кодексу України зумовлює і розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги і перерозподіл витрат зі сплати судового збору за подання позову між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд», м.Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015р. (повний текст підписано 23.12.2015р.) у справі №908/5442/15 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015р. (повний текст підписано 23.12.2015р.) у справі №908/5442/15 скасувати в частині стягнення інфляційної індексації в розмірі 1118,20грн., у зв'язку з чим викласти п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

« 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд» (69013, м.Запоріжжя, вул. Донецьке шосе 6, код ЄДРПОУ 31823661) на користь Приватного підприємства «Транспромліс» (69035 м. Запоріжжя, пров. Котельний 2, код ЄДРПОУ 20471730) суму основного боргу у розмірі 71924,99грн., інфляційні втрати у розмірі 39775,39рн., 3% річних у розмірі 3767,16грн., пеню у розмірі 1349,92грн., штраф у розмірі 4185,00грн. та судовий збір у розмірі 1813,36грн.»

3. Стягнути з Приватного підприємства «Транспромліс» (69035 м. Запоріжжя, пров. Котельний 2, код ЄДРПОУ 20471730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлорембуд» (69013, м.Запоріжжя, вул. Донецьке шосе 6, код ЄДРПОУ 31823661) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 62,30грн.

4. Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016р., оформивши їх у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

5. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя:Д.О.Попков

Судді: І.В.Зубченко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.: 1,2 - сторонам,3- у справу, 4 - ДАГС, 5 - ГСЗО