Рішення № 56612988, 17.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2016р. Справа№ 914/4180/15

За позовною заявою: Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, м. Київ

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Аграрний Сектор України, м. Запоріжжя

про: стягнення 5 640 930,65грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників:

Від позивача: ОСОБА_2 представник (Довіреність №995 від 29.12.2015р.)

Від відповідача: не зявився

Права і обовязки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України розяснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Аграрний Сектор України про стягнення 5 640 930,65грн.

Ухвалою суду від 09.12.2015р. (суддя Березяк Н.Є.) за даним позовом порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.01.2016р.

Відповідно до розпорядження керівника апарату №112 від 01.02.2016р., враховуючи тимчасову непрацездатність судді Березяк Н.Є. з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи №914/4180/15, призначено повторний автоматизований розподіл. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №914/4180/15 передано судді Ділай У.І.

Ухвалою суду від 02.02.2016р. (суддя Ділай У.І.) прийнято справу до розгляду та призначено до її розгляду на 16.02.2016р.

16.02.2016р. від представника позивача до канцелярії суду поступило письмове підтвердження (вх.№6170/16) про те, що у провадженні судів України або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують спори, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

16.02.2016р. від позивача через канцелярію суду поступили письмові пояснення (вх..№6169/16), в яких зазначає, що ПАТ ДПЗКУ здійснило платіж на загальну суму у розмірі 6 006 928,00 грн. В свою чергу постачальник поставив товар на суму 2 486 380 грн. Відтак, основна сума боргу ТОВ Аграрний сектор України за Договором №ХР078R-C складає 3 520 548,00 грн. Окрім того, позивачем долучено розрахунок пені та штрафу, та розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами.

В судовому засіданні 16.02.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав, надав суду для огляду оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяви.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 16.02.2016р. не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав.

Ухвалою суду від 16.02.2016р. розгляд справи відкладено на 10.03.2016р.

10.03.2016р. від представника позивача поступило Клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в якому зазначено, що відповідачем змінено юридичну адресу та долучено Витяг з ЄДР, в якому зазначено місцезнаходження відповідача: 69037, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Орджонікідзевський район, вул. 40 років радянської України, буд. 41А.

В судовому засіданні 10.03.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 10.03.2016р. не забезпечив, вимог ухвали суду не виконав.

Враховуючи неявку відповідача, а також те, що проведена зміна юридичної адреси відповідача, ухвалою від 10.03.2016р. розгляд справи відкладено на 17.03.2016р.

З метою зясування місцезнаходження відповідача, судом зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 08.12.2015р. - дату подання позовної заяви та встановлено, що відповідач знаходився за адресою: 79058, м. Львів, вул. Газова, 7. А також судом зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 12.03.2016р. та встановлено, що відповідач знаходиться за адресою: 69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 41 А.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 17 ГПК України, якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Частиною 3 даної статті встановлено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 роз'яснено (п.20.6, 20.7), якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

Отже, зважаючи на те, що справа була прийнята до провадження з додержанням правил підсудності, законодавчих підстав для зміни підсудності у суду відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2016р. підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи, а також подав клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 17.03.2016р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення судового засідання.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

23.10.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №ХРН 078 К-С, відповідно до п. 1.1 якого, позивач зобов'язувався передати у власність відповідача зерно українського врожаю 2014 року (кукурудзи), а відповідач зобовязується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Згідно з п 3.3 договору, кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами (додатками) цього договору.

Відповідно до умов п. 4.2 договору, датою поставки товару вважається дата відмітки складу покупця в документах, що супроводжують товар, про прийняття товару на складі покупця.

Сторони підписали специфікацію № 1 від 23 жовтня 2014 року, специфікацію № 2 від 23 жовтня 2014 року та специфікацію № 3 від 22 грудня 2014 (копії додаються), згідно з якими ТзОВ «Аграрний Сектор України» мало своїм зобовязанням поставити на користь ПАТ «ДПЗКУ» у період з 23 жовтня 2014 року по 06 січня 2015року включно кукурудзу 3-го класу у кількості та за ціною зазначених в специфікаціях.

Як закріплено ч. 2 вказаної специфікації, оплата товару, визначеного специфікацією, здійснюється шляхом 80% передоплати.

На виконання умов договору, позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 6 006 928,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки за період з 01.01.2014р. по 03.11.2015р., долученої до матеріалів справи.

Відповідач свої зобовязання виконав частково та поставив товар на суму 2 486 380,00 грн. При цьому, відповідачем не виконано поставку товару на суму 3 520 548,00грн.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач звернувся з листом-вимогою №130-2-12/3958 від 05.08.2015р. до відповідача з вимогою повернути сплачені грошові кошти за договором поставки №ХРН 078 К-С від 23.10.2014р. у розмірі 3 520 548,00грн.

На вказану вимогу відповідач направив позивачу лист № 46 від 28.08.2015р., в якому зазначено, що ТзОВ «Аграрний Сектор України» підтверджує отримання грошових коштів від позивача, не відмовляється від поставки товару та обовязок щодо поставки товару на суму 3 520 548,00грн. зобовязується виконати в повному обсязі.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо передачі товару, ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в 3 520 548,00грн. основного боргу.

Крім того, позивач нарахував 1 094 890,43грн. пені, 246 438,36грн. 7% штрафу, 779 053,86грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки №ХРН 078 К-С від 23.10.2014р., у звязку із чим набули взаємних прав і обовязків.

За договором поставки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Позивач свої зобов'язання за спірним договором виконав повністю. При цьому, відповідачем передача товару не здійснена, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму в розмірі 3 520 548,00грн. Відповідач дану обставину не заперечив, доказів зворотнього суду не надав.

Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення суми коштів, на яку недопоставлено товару. Проте, вказана вимога відповідачем не виконана.

Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено, а товар у визначені строки відповідачем не передано, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобовязань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимогу позивача про стягнення суми попередньої оплати є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 094 890,43грн. пені суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідачем було порушено строки поставки продукції, а відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених договором штрафних санкцій за відповідні порушення.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009р. у справі N 8/411/08).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, тому позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 1 094 890,43 грн. за період в 311 днів з 05.01.2015р. по 11.11.2015р.

Положення п. 9.4 договору узгоджується з приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач провів нарахування пені за період 05.01.2015р. по 11.11.2015р., що є порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України. Оскільки відповідач зобовязаний був поставити товар до 05.01.2015р., відтак, нарахування слід було проводити з 05.01.2015р. та припинити 05.07.2015р. За вказаних обставин, судом самостійно здійснено перерахунок суми пені. За розрахунком суду з відповідача слід стягнути на користь позивача 640 739,74грн. пені. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Крім того, позивач нарахував штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого в строк товару в розмірі 246 438,36грн.

Пунктом 9.5 договору сторони узгодили, що у випадку прострочення зобовязання по поставці товару визначеного специфікацією більш як на 30 календарних днів, позивач може частково або в повному обсязі відмовитися від договору і вимагати від відповідача повернення оплачених коштів по даному договору (у випадку здійснення). В цьому випадку відповідач зобовязаний протягом 3 банківських днів, з моменту отримання письмової та/або факсової вимоги позивача про повернення коштів, повернути позивачу всі оплачені кошти по даному договору, а також сплатити позивачу штраф у розмірі 7% від загальної суми.

Розрахунок штрафу, здійснений позивачем, є правильним та належить задоволити.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 779 053,86грн. процентів за користування чужими грошовими коштами суд зазначає наступне.

В позовній заяві ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на положення ст. 536 Цивільного кодексу України.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Як було встановлено судом умовами спірного договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 6 статті 231 штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 3-357гс15 від 01.07.2015р.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

За таких обставин у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 779 053,86грн. процентів за користування чужими грошовими коштами слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4-3, 33, 35, 43, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Аграрний Сектор України (69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 41 А, ідентифікаційний код 39238517) на користь Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, ідентифікаційний код 37243279) 3 520 548,00грн. основного боргу, 640 739,74грн. пені, 246 438,36грн. 7% штрафу та 66 115,89 грн. судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 21.03.2016р.

Суддя Ділай У.І.