Рішення № 56612978, 17.03.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа № 911/3875/15 Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Український ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1

та до Товариства з обмеженою відповідальністю Лендблоксінвестмент

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 акціонерного товариства Авант-Банк

про стягнення 3086303,09 доларів США

секретар судового засідання:

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3, довір. № 141 від 25.12.2015 р.

від відповідача 1: ОСОБА_4, довір. б/н від 21.09.2015 р.

від відповідача 2: не зявився;

від третьої особи: ОСОБА_5, довір. № 27/2016 від 29.02.2016 р.

присутні: ОСОБА_6

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство Український ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 (відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю Лендблоксінвестмент (відповідач-2) про стягнення 3086303,09 доларів США.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 03.11.2008 р. з ТОВ Агро-Промоушен 1 договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 76, згідно якого банк зобовязувався надати ТОВ Агро-Промоушен 1 кредит, а відповідач повернути всі отримані в межах кредитної лінії суми кредиту. Зобовязання за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 76 від 03.11.2008 р. було забезпечено договором поруки № 76-7 від 29.06.2010 р., укладеним з ТОВ Лендблоксінвестмент.

Згідно умов кредитного договору позивач надав позичальнику кредитні кошти, проте ТОВ Агро-Промоушен 1 не виконало свої зобовязання за договором, укладеним з позивачем. Внаслідок неналежного виконання позичальником зобовязань з оплати кредиту у останнього перед банком утворилась заборгованість, у звязку з чим позивач просить суд стягнути солідарно з позичальника та поручителя 3086303,09 доларів США.

Розгляд справи відкладався.

23.09.2015 р. до господарського суду Київської області відповідачем-1 було подано відзив на позовну заяву б/н від 23.09.2015 р. (вх. № 22521/15 від 23.09.2015 р.), за змістом якого відповідач-1 вважає позов ПАТ Український ОСОБА_2 необґрунтованим з огляду на те, що 03.06.2015 р. ТОВ «Агро-Промоушен 1» отримало від ПАТ «Авант-Банк» повідомлення, згідно з яким останнє повідомило позичальника про перехід до нього прав кредитора за кредитним договором. Згідно з вказаним повідомленням, 26.05.2015 р. між ПАТ «УПБ» та ПАТ «Авант-Банк» було укладено договір застави майнових прав, відповідно до умов якого позивач передав ПАТ «Авант-Банк» в заставу майнові права за кредитними договорами, в т.ч. і за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Агро-Промоушен 1», та згідно з умовами якого до ПАТ "Авант-Банк" перейшло право кредитора за кредитним договором.

Виходячи з вищевикладеного, ТОВ «Агро-Промоушен 1» вважає позов необгрунтованим, оскільки ПАТ «УПБ» втратило право вимоги за кредитним договором № 76 від 03.11.2008 р.

22.10.2015 р. до господарського суду Київської області позивачем було подано пояснення у справі № 01-10/5687 від 22.10.2015 р., за змістом яких позивач заперечує проти тверджень відповідача-1, що ПАТ Український ОСОБА_2 втратив права кредитора за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 76 від 03.11.2008 р., оскільки укладений між позивачем та ПАТ Авант-Банк договір застави майнових прав від 26.05.2015 р., у тому числі за кредитним договором № 76 від 03.11.2008 р., є нікчемним, і всі зобов'язання за вказаним договором, на переконання позивача, відповідач-1 ТОВ Агро-Промоушен 1 має виконувати перед ПАТ Український ОСОБА_2.

Так, на виконання своїх обовязків, передбачених ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб наказом № 26/ТА від 29.05.2015 р. було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ». Результати роботи комісії було оформлено Протоколом № 31 від 25.08.2015 р. Під час здійснення перевірки було зясовано, що 26 травня 2015 року між ПАТ «УПБ» та ПАТ «Авант-Банк» було укладено договір застави майнових прав, відповідно до якого ПАТ «УПБ» передало в заставу новому кредитору майнові права за кредитними договорами, що укладені між банком та юридичними особами, як забезпечення зобов'язань, що випливають з міжбанківського кредитного договору № ММ7212LG від 24.04.2015 р., відповідно до якого банк отримав кредит у сумі 3000000,00 доларів США та міжбанківського кредитного договору № ММ72201LG від 29.04.2015 р., відповідно до якого банк отримав кредит в сумі 31000000,00 грн. Майнові права, передані в заставу, оцінені сторонами в 585101540,80 грн.

При укладенні договору застави було допущено ряд порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України. Зокрема, постановою Національного Банку України від 30.04.2015 р. № 293/БТ «Про віднесення ОСОБА_1 акціонерного товариства «УПБ», банк було віднесено до категорії проблемних, призначено куратора Національного банку України, а також запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та встановлено цілий ряд обмежень.

Позивач наголошував, що ПАТ «Авант-Банк» було та є кредитором банку за відповідними договорами про надання міжбанківського кредиту та договорами про відкриття та ведення кореспондентського рахунку. При цьому залишки грошових коштів на кореспондентських рахунках юридичної особи не підпадають під встановлені державною гарантії, а значна сума загальних кредиторських вимог надавала підстави вважати, що існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цього кредитора у випадку прийняття рішення щодо ліквідації банку.

28.05.2015 р. ПАТ «Авант-Банк» надіслав позивачеві лист № 649, згідно якого станом на 19:00 годин цього ж дня зафіксовано несплату заборгованості ПАТ «УПБ» у сумі 15000000,00 грн. по міжбанківському кредитному договору № ММ72201LG від 29.04.2015 р., у зв'язку з чим того ж дня заборгованість була визнана як прострочена, що мало наслідком набуття всіх прав і обов'язків кредитора по відношенню до боржників, майнові права за якими передані в заставу за договором застави майнових прав від 26.05.2015 р., що порушує вимоги норм чинного законодавства та умов кредитних договорів. Зокрема, станом на 19:00 годину 28.05.2015 р. кредитор (ПАТ «Авант-Банк») ще не має можливості стверджувати факт несплати позичальником платежів по міжбанківському кредитному договору від 29.04.2015 р., так як платежі по кредиту могли надійти пізніше цього часу, що відповідає Технологічному регламенту роботи СЕП НБУ (ОСОБА_7 НБУ від 28.08.2014 р. № 25-205/47907) - 18.00 - 19:30 «ЦОСЕП продовжує приймання та оброблення технологічної інформації від учасників СЕП щодо квітування ними платежів у відповідь та протокольних звітів». Таким чином, на думку позивача, визначення заборгованості як такої, що прострочена, одночасно з відображенням на відповідних рахунках з обліку простроченої заборгованості, можливе лише з наступного дня - 29.05.2015 р., що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань.

Крім того, набуття права кредитора в зобовязанні, право вимоги за яким відступлене на користь ПАТ «Авант-Банк», здійснюється в порядку згідно ст. 27, 28, 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (порядку повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобовязання та реалізації права грошової вимоги), що в цілому суперечить п. 4.6 договору застави (заставодержатель в момент настання таких подій (несплата повна або часткова по кредиту) набуває всіх прав та обовязків кредитора до боржників за договорами, майнові права за якими передані в заставу) в частині виконання п. 6 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (надіслати вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження). Умови договорів застави, укладених в забезпечення виконання банком зобов'язань за відповідними договорами, з яких випливають кредиторські вимоги ПАТ «Авант-Банк» до банку, та факт реалізації права грошової вимоги, яке є предметом забезпечувального обтяження, з порушенням норм законодавства прямо передбачають безумовну передачу заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами) в разі визнання банку неплатоспроможним (запровадження в ньому тимчасової адміністрації) та надають ПАТ «Авант-Банк», що є кредитором банку, переваги перед іншими кредиторами.

Позивач також зазначив, що пунктом 4.6 договору застави майнових прав від 26.05.2015 р. передбачено, що заставодержатель набуває всіх прав та обовязків кредитора - право вимоги до боржників (позичальників) за кредитними договорами та договорами забезпечення (поруки, застави, іпотеки) в разі, якщо заставодавець не виконає (повністю або частково) основне зобовязання, в т.ч. не поверне (повністю або частково) заставодержателю кредит та/або не сплатить неустойку (пеню та штрафи) та або іншу заборгованість, платіж та/або не виконає інші зобовязання, які передбачені та/або випливають з основного зобовязання та цього договору, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобовязання, що визначено основним зобовязанням, а також в інших випадках передбачених цим договором або у разі прийняття рішення про визнання заставодавця проблемним або запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора реорганізації заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обовязків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові прав та обовязків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором не потребує укладення договору заставодержателя з заставодавцем. Оскільки цей порядок відрізняється від порядку звернення стягнення на предмет застави, визначеного договорами застави і нормами чинного законодавства (зокрема, законів України «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Цивільним Кодексом України»), норми п. 4.6 договору застави від 26.05.2015 р. щодо передачі прав за правочином кредитором іншій особі є відступленням права вимоги (цесією) згідно ст. 512 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на переконання позивача, банк прийняв на себе зобовязання щодо забезпечення виконання грошових вимог кредитора у порядку, іншому, ніж встановлено чинним законодавством.

Станом на день звернення 28.05.2015 р. ПАТ Авант-Банк, заборгованість позивача перед кредитором (ПАТ Авант-Банк) за Міжбанківськими кредитними договорами складала 89433079,79 грн. У той же час, сума майнових вимог банку до боржників, майнові права за якими передані в заставу за договором застави від 26.05.2015 р., становила 585101540,80 грн.

Таким чином, банк, уклавши правочини договорів застави, зобов'язався здійснити відчуження майнових прав в майбутньому за повне чи часткове невиконання зобов'язань за міжбанківськими кредитами, сума заборгованості по яких значно нижче, ніж вартість переданих в заставу майнових прав (більше, ніж 20%).

Підсумовуючи вищенаведене, позивач наголошував, що договір застави був укладений з порушенням вимог Постанови Національного банку України 30.04.2015 р. № 293/БТ; укладаючи договір застави майнових прав, банк здійснив безоплатне відчуження майна та відмовився від власних майнових вимог; банк, уклавши правочини договорів застави майнових прав, прийняв на себе зобовязання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо передбачено у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; укладаючи договір застави майнових прав від 26.05.2015 р., банк зобовязався здійснити відчуження майнових прав в майбутньому за повне чи часткове невиконання зобов'язань за міжбанківськими кредитами, сума заборгованості по яких значно нижче, ніж вартість переданих в заставу майнових прав (більше, ніж на 20%), що прямо зазначено у п. 3. ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; договір застави, за якими банк прийняв на себе зобовязання (застава) щодо забезпечення виконання грошових вимог перед ПАТ «Авант-Банк» був укладений в порядку, іншому, ніж визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність» (з порушенням норм чинного законодавства - Закону України «Про заставу», Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Цивільного кодексу України та Постанови НБУ № 293/БТ), що прямо передбачено у п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

Відтак, на переконання позивача, всі зобовязання за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 76 від 03.11.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 повинно виконувати перед ОСОБА_1 акціонерним товариством «Український ОСОБА_2», відповідно до умов вищевказаного договору.

22.10.2015 р. до господарського суду Київської області представником відповідача-1 було подано клопотання б/н від 22.10.2015 р. про залучення ПАТ Авант-Банк до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів. Відповідач-1 вважає, що рішення у справі № 911/3875/15 може вплинути на права та обов`язки ПАТ Авант-Банк, виходячи з того, що між ПАТ Український ОСОБА_2 та ПАТ Авант-Банк було укладено договір застави майнових прав, відповідно до умов якого позивач передав ПАТ Авант-Банк в заставу майнові права за кредитними договорами, зокрема, і за кредитним договором № 76 від 03.10.2008 р., укладеним з відповідачем-1.

Окрім того, 22.10.2015 р. представником відповідача-1 ТОВ Агро-Промоушен 1 було подано клопотання (вх. № 24965/15 від 22.10.2015 р.), в якому відповідач-1 просив суд продовжити строк розгляду справи у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.10.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство Авант-Банк.

09.11.2015 р. до господарського суду Київської області відповідачем-1 було подано клопотання б/н від 06.11.2015 р. про залишення позову без розгляду б/н від 06.11.2015 р., мотивоване тим, що у провадженні господарського суду Київської області є справа № 911/3885/15 з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Зазначене клопотання залишене судом без задоволення з огляду на його безпідставність, оскільки у справі № 911/3885/15 розглядаються позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства Український ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Лендблоксінвестмент про солідарне стягнення 3086303,09 доларів США заборгованості за кредитним договором №76 від 03.10.2008 р., зобовязання за яким забезпечено договором іпотеки № 4478 від 29.06.2010 р., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - земельну ділянку загальною площею 6,1208 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., Щасливська сільська рада, кадастровий номер 3220888000:03:006:0034. Водночас, у даній справі № 911/3875/15 предметом позовних вимог є стягнення 3086303,09 доларів США заборгованості за кредитним договором № 76 від 03.10.2008 р.

Отже, предмет спору у даній справі не є тотожним предмету спору у справі № 911/3885/15.

09.11.2015 р. до суду від відповідача-1 були подані письмові пояснення у справі б/н від 06.11.2015 р., за змістом яких ТОВ Агро-Промоушен 1 заперечує проти позовних вимог ПАТ Український ОСОБА_2.

09.11.2015 р. до господарського суду Київської області від третьої особи були подані письмові пояснення б/н від 06.11.2015 р., за змістом яких ПАТ Авант-Банк вважає позовні вимоги ПАТ УПБ необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позову у даній справі з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту позовної заяви ПАТ «УПБ» та письмових пояснень, що містяться в матеріалах справи № 911/3875/15, правовою підставою для звернення ПАТ «УПБ» до суду став договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 76 від 03.11.2008 р. зі змінами та доповненнями від 11.05.2012 р., від 18.03.2014 р., від 24.04.2014 р., від 21.07.2014 р., від 17.10.2014 р., від 19.11.2014 р., від 28.11.2014 р., від 23.01.2015 р., від. 27.01.2015 р., від 26.02.2015 р., від 27.02.2015 р., від 20.03.2015 р., від 31.03.2015 р., яким встановлено, що забезпеченням виконання зобов'язання позичальником перед банком за договором виступає порука ТОВ Лендблоксінвестмент згідно договору поруки № 76-7 від 29.06.2010 р. Згідно з положеннями договору поруки № 76-7, поручитель бере на себе зобов'язання в повному обсязі відповідати перед банком як солідарний боржник за договором № 76, у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного богу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

ПАТ Авант-Банк вважає позовні вимоги ПАТ «УПБ» необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки станом на дату подання позовної заяви ПАТ «УПБ» відступило ПАТ Авант-Банк свої права за договором № 76 та всіма договорами, укладеними на забезпечення виконання зобовязань за договором № 76, з огляду на те, що 24.04.2015 р. між ПАТ Авант-Банк та ПАТ «УПБ» було укладено договір застави майнових прав № MM72121LG/S-1, до якого 29.04.2015 р. було внесено зміни шляхом укладення додаткового договору № 1 до договору застави майнових прав № MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. (договір застави).

26.05.2015 р. ПАТ Авант-Банк та ПАТ «УПБ» дійшли згоди про нотаріальне посвідчення договору застави і, на виконання зазначеної домовленості, уклали договір застави майнових прав, який був посвідчений ОСОБА_8, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 219 (договір застави № 219).

Відповідно до преамбули договору застави № 219 ПАТ Авант-Банк та ПАТ «УПБ» встановили, що умови договору застави № 219 застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з моменту укладення договору застави. Відповідно до умов договору застави № 219, предметом застави є майнові права за кредитними договорами, забезпеченими договорами застави, іпотеки, поруки тощо, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, перелік яких наведений у додатках №№ 1, 2 до цього договору (боржники), що є його невід'ємними частинами, у тому числі - відповідно до п. 3 додатку № 1 до договору застави № 219 майнові права за договором № 76, що укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Агро-Промоушен 1».

Відповідно до договору застави № 219, надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем (ПАТ «УПБ») вимог заставодержателя (ПАТ Авант-Банк), що випливають (та/або випливатимуть) з міжбанківського кредитного договору від 24.04.2015 р. № MM72121LG та міжбанківського кредитного договору від 29.04.2015 р. № MM72201LG, укладених між заставодавцем та заставодержателем, а також будь-яких додаткових договорів (угод) до зазначених договорів.

Таким чином, ПАТ Авант-Банк та ПАТ «УПБ» уклали договір застави № 219, який є змішаним договором, що містить умови договору застави та договору про відступлення права вимоги з відкладальними умовами, які визначені в договорі застави № 219.

ПАТ «УПБ» порушило умови міжбанківського кредитного договору № MM72201LG від 29.04.2015 р., а саме - не повернуло ПАТ Авант-Банк, станом на 19 год. 00 хв. 28.05.2015 р. (після закінчення роботи СЕП НБУ), 15000000,00 грн.

ПАТ Авант-Банк листом від 28.05.2015 р. № 649 повідомило ПАТ «УПБ» про порушення п. 1.2 міжбанківського кредитного договору № MM72201LG від 29.04.2015 р. та про перехід всіх прав та обовязків кредитора до ПАТ Авант-Банк на підставі договору застави № 219.

Таким чином, 28.05.2015 р. ПАТ Авант-Банк скористалося правом відступлення на свою користь майнових прав за договором застави № 219 та набуло всіх прав та обовязків кредитора за договором № 76, боржником за яким виступає ТОВ «Агро-Промоушен 1».

03.06.2015 р. ПАТ Авант-Банк листом № 678 повідомило ТОВ «Агро-Промоушен 1» про перехід до ПАТ Авант-Банк прав кредитора за договором № 76 та іншими договорами, укладеними на забезпечення виконання зобовязань за договором № 76.

Договір застави № 219 є чинним та був укладений сторонами відповідно до законодавства України, в тому числі - положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зважаючи на наведене, договір застави № 219 є належним доказом, який підтверджує перехід прав кредитора за договором № 76 від ПАТ «УПБ» до ПАТ Авант-Банк.

Водночас, твердження ПАТ «УПБ» про те, що договір застави № 219 є нікчемним, ПАТ «Авант-Банк» не визнає та вважає позицію ПАТ «УПБ» необгрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи. Так, єдиним доказом на підтвердження нікчемності договору застави № 219, на який посилається ПАТ «УПБ» на підтвердження своєї позиції, є Протокол № 31 від 25.08.2015 р. засідання комісії з перевірки договорів.

ПАТ «Авант-Банк» вважає, що Протокол від 25.08.2015 р. не є належним та допустимим доказом на підтвердження виявлення підстав нікчемності договору застави № 219, а повноваження комісії з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ», на вчинення дій по виявленню нікчемних правочинів відсутніми. У матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «УПБ» ОСОБА_7 на виявлення договорів, які є нікчемними, повноваження комісії з перевірки правочинів (інших договорів), а також прийняття Фондом чи його уповноваженою особою рішень у встановленій Законом формі (наказ, розпорядження) про виявлення нікчемності договору застави № 219, укладеного між ПАТ «УПБ» та ПАТ «Авант-Банк» з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Водночас, третя особа наголошує на тому, що договір застави № 219 був укладений ПАТ «УПБ» та ПАТ «Авант-Банк» на забезпечення належного виконання заставодавцем (ПАТ «УПБ») вимог заставодержателя (ПАТ «Авант-Банк»), що випливають (та/або випливатимуть) з міжбанківського кредитного договору від 24.04.2015 р. №ММ72121LG та міжбанківського кредитного договору від 29.04.2015 р. №ММ72201LG, укладених між заставодавцем та заставодержателем, а також будь-яких додаткових договорів (угод) до зазначених договорів (далі всі разом іменовані - кредитні договори). За кредитними договорами ПАТ «УПБ» було надано 3000000,00 доларів США та 31000000,00 грн. Таким чином, договором застави № 219 було забезпечено виконання грошової вимоги ПАТ «Авант-Банк» до ПАТ «УПБ».

Зважаючи на викладене, договір застави № 219 не є договором про безоплатне відчуження майнових прав, оскільки він врегульовує відносини застави як способу забезпечення зобовязань. Визначена договором застави № 219 процедура звернення стягнення на заставлені майнові права не суперечить чинному законодавству, а п. 4.6 договору застави № 219 є відступленням права вимоги з відкладальною умовою, що узгоджується з визначеним законодавством та розділом 4 договору застави № 219 порядком звернення стягнення на предмет застави.

Поряд з цим, ПАТ «УПБ» не надано доказів того, що передача в заставу згідно договору застави № 219 майнових прав призвела до неплатоспроможності ПАТ «УПБ», так само, як і доказів того, що передані в заставу майнові права були єдиними активами ПАТ «УПБ», і в результаті звернення стягнення на предмет застави ПАТ «УПБ» став не спроможним виконати свої грошові зобовязання перед іншими кредиторами.

Договір застави № 219 був укладений на забезпечення виконання зобовязань ПАТ «УПБ» перед ПАТ «Авант-Банк» за кредитними договорами, за якими ПАТ «УПБ» отримало 3000000,00 доларів США та 31000000,00 грн., що мало б, навпаки, сприяти підвищенню рівня платоспроможності ПАТ «УПБ».

Водночас, ПАТ «УПБ» не надано доказів того, яким чином застава майнових прав за договором застави № 219 надала переваги ПАТ Авант-Банк перед іншими кредиторами.

Договір застави № 219, відповідно до преамбули, був укладений 26.05.2015 р. на виконання умов договором застави майнових прав № MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. та додаткового договору № 1 від 29.04.2015 р. до договору застави майнових прав №MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р., і застосовується до відносин між сторонами, які виникли на підставі зазначених договорів. Укладенням договору застави № 219 ПАТ «УПБ» та ПАТ Авант-Банк змінили форму договору застави майнових прав № MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. з урахуванням змін, внесених додатковим договором № 1 від 29.04.2015 р. до договору застави майнових прав №MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р., з простої письмової на нотаріальну. Таким чином, виникнення зазначених правовідносин відбулося 24.04.2015 р., тобто до прийняття Постанови НБУ від 30.04.2015 р. № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» та запровадження відповідних обмежень.

При цьому, невідповідність договорів Постановам НБУ не передбачена чинним законодавством України як окрема підстава для визнання договорів нікчемними чи недійсними. Окрім того, Постанова НБУ від 30.04.2015 р. № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» не є нормативно-правовим актом, а тому недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність договору застави № 219 передбаченим ст. 203 ЦК України вимогам чинності правочину.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що права позивача порушено не було, позовні вимоги ПАТ «УПБ», на переконання третьої особи, є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також 09.11.2015 р. до суду від третьої особи ПАТ Авант-Банк було подано клопотання б/н від 09.11.2015 р. про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб № 4452-VI від 23.02.2012 р. положенням ст. 6, ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 41 Конституції України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.11.2015 р. було зупинено провадження у справі № 911/3875/15 до вирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 р. положенням ст. 6, ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 41 Конституції України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 р. вказану ухвалу господарського суду Київської області у справі № 911/3875/15 було скасовано, а справу направлено до господарського суду Київської області для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.03.2016 р. було призначено розгляд справи на 17.03.2016 р.

11.03.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ Агро-Промоушен 1 було подано додаткові пояснення б/н від 10.03.2016 р., відповідно до яких відповідач-1 зазначив, що протягом 2015-2016 р.р. господарськими судами розглядались позови ПАТ «УПБ» до позичальників по кредитах, права вимоги по яких були відступлені останнім на користь ПАТ «Авант-Банк» на підставі вищезгаданих договорів застави.

У своїх рішеннях, зокрема, у справах № 910/22726/15, № 910/22746/15, № 910/22539/15, № 920/1476/15 суди констатували перехід прав вимоги по ряду кредитних договорів від позивача ПАТ «УПБ» до третьої особи ПАТ «Авант-Банк» на підставі вищевказаних договорів застави. Також суди встановили, що ПАТ «УПБ» не є належним кредитором по цих кредитах і не може стягувати заборгованість за ними на свою користь.

Оскільки суди у зазначених вище рішеннях встановили обставину переходу до ПАТ «Авант-Банк» згідно із спірними договорами застави всіх прав кредитора по заставлених правах вимоги кредитів (у тому числі - і по кредиту ТОВ «Агро-Промоушен 1»), а також обставину втрати ПАТ «УПБ» права на стягнення кредитів на свою користь, відповідач-1 просить суд у задоволенні позову ПАТ «УПБ» про стягнення заборгованості з ТОВ «Агро-Промоушен 1» та ТОВ «Лендблоксінвсстмент» відмовити повністю.

16.03.2016 р. до господарського суду Київської області ПАТ «Авант-Банк» було подано додаткові пояснення б/н, б/д (вх. № 5610/16 від 16.03.2016 р.), відповідно до яких третя особа вважає, що права позивача порушено не було, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, а викладені в позовній заяві доводи грунтуються на хибному тлумаченні позивачем норм чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають. На даний час господарськими судами міста Києва та Сумської області у низці справ були розглянуті позовні вимоги ПАТ "УПБ" до боржників, майнові права за кредитними договорами щодо яких були передані ПАТ «Авант-Банк» за договором застави майнових прав № MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. та додатковим договором до нього від 29.04.2015 р., які було укладено на виконання заставодавцем (ПАТ "УПБ") вимог заставодержателя (ПАТ «Авант-Банк»), що випливають (та/або випливатимуть) з міжбанківського кредитного договору від 24.04.2015 р. № MM72121LG та міжбанківського кредитного договору від 29.04.2015 р. № MM72201LG, і у задоволенні позовів судами було відмовлено.

У вищезазначених справах розглядалися питання і щодо нікчемності договору застави майнових прав № MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. та додаткового договору до нього від 29.04.2015 р., укладеного між ПАТ "УПБ" та ПАТ "Авант-Банк". Судами були розглянуті та відхилені посилання позивача на приписи статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо нікчемності договору, оскільки банком не було наведено жодних обґрунтувань на підтвердження його доводів. При цьому суди дійшли висновку, що оскільки при укладанні договору застави майнових прав № MM72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. та додаткового договору до нього від 29.04.2015 р. було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України, жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за цим договором не настала.

17.03.2016 р. до господарського суду Київської області ПАТ "УПБ" було подано додаткові пояснення № 01-10/526 від 17.03.2016 р., відповідно до яких позивач зазначав про нікчемність правочину, а саме договору застави майнових прав від 26.05.2015 р., а також про те, що посилання відповідача-1 на неправомірність вимог банку є безпідставними, оскільки право вимоги до ТОВ «Агро-Промоушен 1» за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 76 від 03.11.2008 р. належить виключно ПАТ "УПБ".

17.03.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Вестер Плюс», яке не є стороною у даній справі, було подано клопотання б/н від 17.03.2016 р. про приєднання до матеріалів справи копій рішень в аналогічних даній справі справах.

Представник позивача у судовому засіданні 17.03.2016 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представники відповідача-1 та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечували.

Відповідач-2 у судові засідання уповноваженого представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідач-2 не надав.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 17.03.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

03.11.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Промоушен 1» (позичальник) та ОСОБА_1 акціонерним товариством Український ОСОБА_2 (банк) був укладений договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 76 зі змінами та доповненнями від 11.05.2012 р., від 18.03.2014 р., від 24.04.2014 р., від 21.07.2014 р., від 17.10.2011 р., від 19.11.2014 р., від 28.11.2014 р., від 23.01.2015 р., від 27.01.2015 р., від 26.02.2015 р., від 27.02.2015 р., від 20.03.2015 р., від 31.03.2015 р. (кредитний договір), згідно з умовами п. 1.1 якого позичальнику в ПАТ «УПБ» було відкрито мультивалютну відкличну траншеву кредитну лінію в межах суми 2991598,00 доларів США строком до 17.10.2016 р.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором виступає порука Товариства з обмеженою відповідальністю Лендблоксінвестмент.

Відповідно до положень пункту 3.1 кредитного договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок № 20630194520076 та перерахувати на поточний рахунок останнього № НОМЕР_1, відкритий у ПАТ «УПБ», грошові кошти у розмірі згідно з п. 1.1 кредитного договору.

Положеннями пунктів 4.1, 7.1 кредитного договору встановлено обовязок позичальника повернути одержані кредитні кошти в строк у відповідності до п. 1.1 цього договору та сплачувати щомісячно (з 25 числа по останній робочий день місяця) нараховані проценти за користування кредитними коштами шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих процентів.

Згідно з умовами п.п. 4.4, 5.9 кредитного договору у разі порушення позичальником умов договору, несвоєчасного повернення отриманих кредитів (траншів) та/або сплати процентів за їх використання, банк має право достроково стягнути отримані позичальником кредитні кошти, проценти за їх використання, можливі штрафні санкції, в тому числі і шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення.

Відповідно до п. 7.5 кредитного договору за несвоєчасне погашення кредитів позичальник сплачує банку подвійну процентну ставку в розмірі 20% річних.

Згідно з п. 8.1 кредитного договору за несвоєчасне погашения процентів за користування кредитом позичальник на вимогу банку сплачує останньому пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,2% від суми простроченої заборгованості.

Так, у зв'язку із зверненням позичальника до установи банку та на виконання п. 3.1 кредитного договору банком було перераховано на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 2991598,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 6137448 від 04.11.2008 р.

Таким чином, позивач виконав свої зобовязання перед позичальником за кредитним договором № 76 від 03.11.2008 р. (із змінами та доповненнями).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, банк посилається на те, що відповідачем-1 були порушені умови кредитного договору № 76 від 03.11.2008 р. та додаткових договорів до нього, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 26.08.2015 р. становить 2977098,00 доларів США заборгованості за строковим кредитом, 1500,00 доларів США заборгованості за прострочену частину кредиту, 25309,31 доларів США заборгованості по строкових відсотках, 74273,41 доларів США заборгованості по прострочених відсотках, що і спричинило звернення банку до суду. Крім того, позивач, посилаючись на п. 8.1 договору, просив суд стягнути пеню в сумі 74990,09 доларів США у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення виконання зобовязань від дня виникнення такого прострочення, нараховану за порушення строків повернення кредиту за період прострочення з 28.08.2014 р. до 09.02.2015 р. в сумі 1801,92 доларів США, а також пеню, нараховану за порушення строків сплати процентів за користування кредитом за загальний період з 07.07.2014 р. до 09.02.2015 р. в сумі 73188,17 доларів США.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 1049 цього ж кодексу передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Поряд з цим, слід зазначити, що з метою забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Промоушен 1» зобовязання щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 76 від 03.11.2008 р., між ОСОБА_1 акціонерним товариством Український ОСОБА_2 (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лендблоксінвестмент (поручитель) було укладено договір поруки № 76-7, згідно з п. 1.2 якого поручитель бере на себе зобовязання в повному обсязі відповідати перед банком як солідарний боржник по кредитному договору в тому ж обсязі, що і позичальник.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору поруки, у разі повного або часткового невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в передбачені кредитним договором строки, банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок грошових коштів поручителя, а у разі їх недостатності - звернути стягнення на інше майно та цінності поручителя в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що цей договір набуває чинності з 29.06.2010 р. і діє до повного виконання позичальником та/або поручителем зобовязань за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Приписами ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, поручитель за договором поруки несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобов'язання як солідарний боржник, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, при цьому у разі пред'явлення таких вимог до поручителя останній відповідає в межах взятих на себе зобов'язань перед кредитором.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи, позиції сторін, наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

24.04.2015 р. між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Український ОСОБА_2» (позичальник) було укладено міжбанківський кредитний договір № ММ72121LG, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у сумі 3000000,00 доларів США на строк з 24.04.2015 р. до 06.07.2015 р. включно.

Згідно з п. 1.7 договору, за цим договором в якості забезпечення виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними особами на загальну суму 530601540,80 грн. згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав від 24.04.2015 р. № ММ72121LG/S-1.

29.04.2015 р. між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Український ОСОБА_2» (позичальник) було укладено міжбанківський кредитний договір № ММ72201LG, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у сумі 31000000,00 грн. на строк з 29.04.2015 р. до 11.06.2015 р. включно.

Згідно з п. 1.6 договору, за цим договором в якості забезпечення виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними особами на загальну суму 54500000,00 грн. згідно з реєстром, який є додатком № 2 до договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за міжбанківським кредитним договором № ММ72121LG від 24.04.2015 р., 24.04.2015 р. між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Український ОСОБА_2» (заставодавець) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав № ММ72121LG/S-1, предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2 договору майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 530601540,80 грн.

Надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з міжбанківського кредитного договору від 24.04.2015 р. № MM72121LG, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі - щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо повернення заставодавцем заставодержателю кредиту у сумі 3000000,00 доларів США на строк з 24.04.2015 р. до 06.07.2015 р. (включно); сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 22 % річних в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання заставодавцем інших зобов'язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), у тому числі - зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків. Також цим договором забезпечується належне виконання вимог заставодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет застави, зазначений у п. 1.1 цього договору, та інших вимог заставодержателя, право на задоволення яких за рахунок вартості предмета застави заставодержатель має відповідно до чинного законодавства України. У випадку продовження строків виконання зобов'язань за кредитним договором (шляхом укладення додаткових договорів (угод) до нього), дія застави, передбаченої цим договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов'язань (п. 1.3 договору).

У пункті 1.4 договору визначено, що кінцевий термін виконання основного зобов'язання - 06.07.2015 р.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що у разі набуття заставодержателем підстав для звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього договору та чинного законодавства заставодержатель має право здійснити реалізацію предмета застави шляхом уступки права вимоги за кредитними договорами у порядку, визначеному пунктом 4.6 цього договору.

Відповідно до п. 4.4 договору заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України, в тому числі - якщо у строки, встановлені кредитним договором, заставодавець не виконає (повністю або частково) свої зобов'язання кредитним договором, у т.ч. не поверне (повністю або частково) кредит та/або не сплатить проценти за користування кредитом, та/або не сплатить неустойку (пеню та штрафи) та/або іншу заборгованість, платежі та/або не виконає інші зобов'язання, які передбачені та/або випливають з кредитного договору та цього договору, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобов'язання, що визначено кредитним договором, а також в інших випадках, передбачених кредитним договором. Про намір звернути стягнення на предмет застави у порядку, передбаченому цим договором, заставодержатель повідомляє заставодавця шляхом надіслання повідомлення про порушення зобов'язань (не виконання вимог заставодержателя), забезпечення виконання яких передбачено цим договором. Вказане у попередньому абзаці цього пункту договору повідомлення направляється заставодержателем після реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави, за адресою заставодавця.

Згідно з п. 4.5 договору звернення стягнення на предмет застави відбувається у порядку, передбаченому ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

У п. 4.6 договору визначено, що у випадку, якщо в термін, визначений у п. 1.4 даного договору, заставодавець не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем, або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором. Набуття заставодержателем всіх прав та обов'язків кредитора (заставодавця) до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором, не потребує укладання договору заставодержателя із заставодавцем.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором чи настання одного з випадків, з якими чинне законодавство пов'язує припинення права застави (п. 6.3 договору)

Реєстром укладених банком - позичальником кредитних договорів з юридичними особами станом на 24.04.2015 р., що є додатком № 1 до договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р., сторони узгодили перелік таких договорів.

Додатковим договором від 29.04.2015 р. до договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. сторони визначили, що надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть), зокрема, з міжбанківського кредитного договору від 29.04.2015 р. № MM72201LG, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі - щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі - щодо повернення заставодавцем заставодержателю кредиту у сумі 31000000,00 грн. на строк з 29.04.2015 р. до 11.06.2015 р. (включно); сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 45% річних в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання заставодавцем інших зобов'язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі - при зміні строків виконання зобов'язань).

Додатками № 1, № 2 до додаткового договору від 29.04.2015 р. до договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. сторони узгодили реєстр укладених банком - позичальником кредитних договорів з юридичними особами станом на 29.04.2015 р., до якого увійшов і кредитний договір № 76, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Промоушен 1».

Договір застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 p. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 219.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2015 р. ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» було надіслано лист № 649 на адресу ОСОБА_1 акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» про наявність заборгованості за міжбанківським кредитним договором №ММ72201LG та повідомлення про набуття усіх прав і обов'язків кредитора по відношенню до боржників за кредитними договорами, який був отриманий останнім 28.05.2015 р. за вх. № 01-09/1958.

Крім того, 03.06.2015 р. ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» було надіслано повідомлення № 678 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Промоушен 1» про набуття прав кредитора за кредитним договором № 76 на підставі договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р.

Слід зазначити, що у відповідності до згадуваної вище ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Зокрема, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 Закону України "Про заставу").

Таким чином, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між заставодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та заставодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від заставодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Як передбачено ст. 572 Цивільного кодексу України, Законом України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Як вказувалося вище, у п. 4.6 договору застави майнових прав визначено, що у випадку, якщо в термін, визначений в п. 1.4 даного договору, заставодавець не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем, або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/ приєднання/ виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором. Набуття заставодержателем всіх прав та обов'язків кредитора (заставодавця) до боржників за кредитними договорами/договорами застави/ договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором, не потребує укладання договору заставодержателя із заставодавцем.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

З матеріалів справи та аналізу наведених вище приписів законодавства слідує, що Публічне акціонерне товариство «Український ОСОБА_2» шляхом укладання з ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р., який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 219, передало третій особі свої права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, зокрема, за кредитним договором № 76, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Промоушен 1», а тому втратило право на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Судом розглянуті та відхилені доводи ПАТ «Український ОСОБА_2» щодо нікчемності договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. з посиланням на п.п. 1, 2, 3, 5, 7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з огляду на наступне.

Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 р. Публічне акціонерне товариство «Український ОСОБА_2» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

28.05.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 про запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.05.2014 р. по 28.08.2015 р. та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «УПБ».

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 р. у ПАТ «УПБ» відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру його ліквідації.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі - договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2015 р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Український ОСОБА_2» було направлено на адресу відповідачів та третьої особи повідомлення про нікчемність договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р.

Підпунктом 2.5.2 п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. визначено, що за змістом частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Враховуючи положення ст.ст. 207, 215 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає, що нікчемний правочин є таким, якщо його недійсність встановлена законом, і останній є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Посилання позивача на те, що ним безоплатно відчужено право вимоги за кредитними договорами у зв'язку з прийняттям на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента на вчинення відповідних майнових дій, судом відхиляється, оскільки застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх, та не є договором про безоплатне відчуження майнових прав. Крім того, предмет застави залишається у володінні і користування виключно заставодавця, а заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання. Отже, посилання позивача на п. 1 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є необґрунтованим.

Посилання позивача на п. 2 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким визначено, що банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, судом розглянуті та відхилені, оскільки банком не надано суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до вимог ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження його доводів і доказів того, що передані в заставу майнові права були єдиними активами останнього.

Крім того, суд звертає увагу, що за міжбанківським кредитним договором № ММ72121LG від 24.04.2015 р. позивач отримав кредитні кошти у розмірі 3000000,00 доларів США і 31000000,00 грн., що мало на меті сприяння підвищенню рівня платоспроможності банку.

Водночас, доводи ОСОБА_1 акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» про нікчемність договору застави майнових прав з посиланням на п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за яким банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору, судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. При цьому суд враховує, що у разі звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зазначається початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Таким чином, з урахуванням ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також позивачем, в порушення вимог ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не доведено, що передача в заставу майнових прав призвела до неплатоспроможності банку, оскільки залучення останнім міжбанківського кредиту та неповернення його у строк вказує на те, що кредитні кошти було залучено для підтримання ліквідності банку.

Судом розглянуті та відхилені посилання позивача на п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо нікчемності договору у зв'язку з прийняттям банком на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки останнім не надано доказів на підтвердження його доводів.

Що стосується посилань позивача на п. 7 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за яким договір є нікчемним, оскільки банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, слід зазначити, що вказаний договір не містить будь-яких застережень чи заборони передачі майнових прав в заставу іншим кредиторам ОСОБА_1 акціонерного товариства «Український ОСОБА_2», а сама застава є лише способом забезпечення зобов'язань, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Таким чином, оскільки при укладанні договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. було дотримано вимог, встановлених чинним законодавством України, жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за цим договором не настала, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо нікчемності договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях господарського суду м. Києва у справі № 910/22726/15 від 12.11.2015 р., у справі № 910/22746/15 від 11.11.2015 р., у справі № 910/22539/15 від 11.11.2015 р. та рішенні господарського суду Сумської області у справі № 920/1476/15 від 12.01.2016 р., які набрали законної сили.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням усього вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства «Український ОСОБА_2» задоволенню не підлягають, оскільки позивач шляхом укладання з ОСОБА_1 акціонерним товариством «Авант-Банк» договору застави майнових прав № ММ72121LG/S-1 від 24.04.2015 р. передав третій особі свої права за кредитним договором № 76, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Промоушен 1», що визначений в якості підстави позову, а тому втратив право на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній станом на час звернення до суду з вказаним позовом, позивач був звільнений від сплати судового збору, а тому у разі відмови у задоволенні позову судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому законом порядку був звільнений, з нього не стягується та у зв'язку з відмовою у позові на відповідачів не покладається.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення підписане 22.03.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна