Рішення № 56612766, 15.03.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 березня 2016 року Справа № 913/68/16

Провадження №1/913/68/16

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Іванова Антона Володимировича

при секретарі судового засідання Калашніковій В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення заборгованості в розмірі 236485,20 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю №138/16 від 01.02.2016 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (позивач) звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", про стягнення суми основного боргу в розмірі 163135,74 грн., пені в розмірі 28 479,04, грн., штраф у розмірі 7389,14 грн., інфляційні нарахування в розмірі 33893,85 грн., 3% річних в розмірі 3587,43 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-172 від 28.05.2012 року, в частині повного та своєчасного внесення платежів, що обумовлені графіком погашення заборгованості (п. 2.2 Договору). Крім того, позивачем до стягнення з відповідача заявлені судові витрати.

У відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України 13.01.2016 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Зюбановій Н.М.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 13.01.2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 27.01.2016 року на 10:00 год.

На підставі розпорядження керівника апарату суду ОСОБА_2 від 26.01.2016 року "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ", у зв'язку з відпусткою судді Зюбанової Н.М. призначено повторний автоматизований розподіл справи №913/68/16.

Так, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2016 року справу №913/68/16 призначено до розгляду судді Іванову Антону Володимировичу.

Так, відповідно до п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року, у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.01.2016 року розгляд справи було відкладено на 15.03.2016 року о 14:20 год.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Крім того, 15.02.2016 року представником позивача до господарського суду був наданий супровідний лист (вх. № 2210/16), відповідно до якого останній просить суд долучити до матеріалів справи докази здійснених відповідачем проплат в межах договору про реструктуризацію заборгованості № 14/12-172 від 28.05.2012 року, копію Статуту та Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи стосовно позивача.

Також, 15.03.2016 року представником позивача до суду були надані заперечення на відзив відповідача (вх. № 1408/16).

У вказаних запереченнях, позивач вказує, що відповідач у судовому засіданні заявив усне клопотання про зменшення розміру неустойки, в той же час, суд зазначає, що жодних заяв та клопотань представником відповідача у судовому засіданні 27.01.2016 року заявлено не було.

Всі надані представником позивача документи були прийняті судом до розгляду, досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, втім, 14.03.2016 року до господарського суду надав клопотання (вх. № 2141/16), відповідно до якого останній просить суд розглядати справу за його відсутності.

Так, суд розглянувши вказане клопотання відповідача, визнав його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам сторін у справі, а тому задовольняє його.

Отже, відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь його представника в судовому засіданні, разом з цим, в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву (вх. № 777/16 від 27.01.2016 року), відповідно до якого відповідач просить суд відмовити Дочірній компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України в задоволенні позовних вимог.

Так, у відзиві відповідач зазначає, що в результаті проведення бойових дій на території Луганської області були пошкоджені газопроводи, які перебувають на обслуговуванні в структурних підрозділах Товариства. Загалом пошкоджено 637 газопроводи. Події, які відбуваються на території обслуговування товариства Луганської області мають негативний вплив не тільки на постачання природного газу, але й на безпеку експлуатації систем газопостачання. Товариство, як газотранспортне /газорозподільне підприємство зобовязано обслуговувати газопроводи, які знаходяться в експлуатації, забезпечувати безперебійне газопостачання, контролювати та підтримувати безпеку газотранспортної системи.

На даний час підприємство відповідача не може нормально проводити господарську діяльність та належним чином відповідати за зобовязаннями перед контрагентами.

Відповідач також зазначає, що згідно п. 3.2. договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-172 від 28.05.2012, Сторони звільняються від відповідальності у випадку настання обставин непереборної сили.

У випадку виникнення обставин непереборної сили, що унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобовязань, Сторони звільняються від виконання своїх зобовязань на час дії зазначених обставин. Непереборною силою визначаються наступні дії: війна і військові дії, повстання, мобілізація, блокада, епідемія, пожежа, вибухи, аварії на транспорті і стихійні лиха, що мають вплив на виконання зобовязань сторін, тощо (п.4.1. Договору).

Настання обставин непереборної сили підтверджується рішенням Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженими Верховною Радою України, або рішеннями Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, пожежі та інших видів стихійного лиха, Торгово-промисловою палатою України, висновками інших органів, що уповноважені засвідчувати обставини форс-мажору згідно із законодавством (п.4.4. Договору).

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Товариство не мало можливості повідомити відповідача про обставини форс-мажору, оскільки починаючи з липня 2014 року внаслідок проведення активних бойових дій майже постійно була відсутня електроенергія.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що унеможливлюють здійснення господарської діяльності ПАТ "Луганськгаз", тому відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Так, розглянувши вказані заперечення відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно із Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 р. № 1669-VІІ, протягом строку дії цього Закону єдиним належним і достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення АТО, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

В той же час, відповідачем не подавався відповідний Сертифікат Торгово-промислової палати України, як документ, що за законодавством підтверджує настання форс-мажорних обставин та є єдиною законною підставою для звільнення від відповідальності підприємства за спірним Договором.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Крім того, що інформація про час і місце судового засідання була розміщена на сторінці господарського суду Луганської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/), про що свідчить роздрукована сторінка з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх незявлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

28 травня 2012 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (кредитор, позивач) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (боржник, відповідач) був укладений договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-172 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виник у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 06/09-2196 від 31.12.2009 (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1 цього Договору, складає 2 303 092,29 грн., станом на 31.03.2012 підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

Згідно п. 2.2 Договору Боржник зобовязується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в п. 2.1 цього Договору, шляхом сплати зобовязання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (надалі - Графік). Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від Боржника на рахунок Кредитора у сумі, визначеній цим Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.

Згідно п. 2.3 Договору зобовязання Боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п. 2.2 цього Договору на відповідний місяць.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що у випадку, якщо у Боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили, що за невиконання або за неналежне виконання умов цього договору вони несуть відповідальність відповідно до цього Договору та чинного законодавства України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, передбачено, що зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначає позивач у позовній заяві та підтверджено матеріалами справи, станом на 01.12.2015 року, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за період з липня 2014 року по листопад 2015 року в сумі 163 135,74 грн.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 163 135,74 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача, інфляційні нарахування суми заборгованості у розмірі 33 893,85 грн., які нараховані за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року, 3% річних у розмірі 3587,43 грн., пеню у розмірі 28 479,04 грн., які нараховані за період з 01.08.2014 року по 25.12.2015 року та штраф в розмірі 7 389,14 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем надано до матеріалів справи розрахунок інфляційні нарахування суми заборгованості у розмірі 33 893,85 грн., нараховані за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з серпня 2014 року по листопад 2015 року.

Разом з тим, судом було здійснено перерахунок зазначених нарахувань та встановлено, що при визначенні загальної суми інфляційних нарахувань, позивачем допущено арифметичну помилку.

Згідно проведеного судом розрахунку, належною сумою понесених позивачем збитків у вигляді інфляційних втрат є 33 893,84 грн., в той же час як позивачем зазначено у розрахунку та в прохальній частині позовної заяви - 33893,85 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в частині стягнення інфляційних нарахувань, підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 33 893,84 грн., в частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 0,01 грн. суд відмовляє, як у безпідставно заявлених.

Перевіривши нарахування надані позивачем 3% річних у розмірі 3587,43 грн. (розрахунок наведений у позовній заяві, арк.с. 15-16), суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Розглянувши вимогу позивача в частині стягнення пені у розмірі 28 479,04 грн., які нараховані за період з 01.08.2014 року по 25.12.2015 року та штраф в розмірі 7 389,14 грн., господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.4 Договору за прострочення виконання зобовязань, вказаних у п. 2.2 цього Договору, Боржник зобовязується сплатити Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Згідно з ч.6. ст. 232 Господарсько Кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування штрафу в розмірі 7 389,14 грн. та пені за несвоєчасне виконання Договірних зобов'язань у розмірі 28 479,04 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований у відповідності до положень ст. 232 Господарсько Кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 258, 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216-217, 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87, ідентифікаційний код 05451150) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 31301827) суму основного боргу в розмірі 163 135,74 грн., пеню в розмірі 28 479,04 грн., штраф у розмірі 7 389,14 грн., інфляційні нарахування в розмірі 33 893,84 грн., 3% річних в розмірі 3 587,43 грн. та судовий збір в розмірі 3547,28 грн.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 0,01 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 21.03.2016 року.

Суддя А.В.Іванов