Рішення № 56612705, 14.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2016Справа №910/834/16Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Л.К.О."

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Шовк"

про стягнення 4 275,02 грн.

Представники сторін:

від позивача: Гумен С.М. - представник за довіреністю № 02/09-08/2 від 11.01.16р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Л.К.О." до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Шовк" про стягнення 4 275,02 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.11.2014 року між сторонами укладений договір поставки продукції № 1809.

Відповідно до п. 1. Розділу 1 договору постачальник зобов'язаний поставляти продукцію покупцю згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію та оплачувати її вартість на умовах даного договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним договором. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонам формі (електронною поштою, через торгового представника, факсимильним, телефонним зв'язком, усно тощо).

На виконання умов вказаного договору постачальником поставлено а покупцем прийнято товар відповідно до видаткових накладних, доданих до позовної заяви № ВН-42870 від 16.07.2015 року та № ВН-42869 від 16.07.2015 року, № ВН-43372 від 20.07.2015 року на суму 3 231,60 грн. Вказана вартість товару на загальну на суму 3 231,60 грн. відповідачем не оплачена.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогою до відповідача про стягнення основної заборгованості в розмірі на суму 3 231,60 грн., штрафу у сумі 161,58 грн., який нараховано відповідно до п. 1 розділу V1 договору, пені в розмірі 743,50 грн., індекс інфляції у сумі 93,72 грн., три проценти річних у сумі 44,62 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2016 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09.02.2016 року.

У судове засідання 09.02.2016 року представники сторін не з'явились.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2016 року розгляд справи перенесено на 14.03.2016 року.

У судове засідання 14.03.2016 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 22.01.2016 року року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01021, м. Київ, вул. Шовковична, будинок 12, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 22.01.2016 року є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представник позивача у судове засідання з'явився, надав додаткові документи та просив долучити їх до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

14.11.2014 року між позивачем та відповідачем укладений договір поставки продукції № 1809.

Відповідно до п. 1. Розділу 1 договору постачальник зобов'язаний поставляти продукцію покупцю згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію та оплачувати її вартість на умовах даного договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним договором. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонам формі (електронною поштою, через торгового представника, факсимильним, телефонним зв'язком, усно тощо).

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 1.2. розділу V договору постачальник зобов'язаний передати покупцю продукцію у кількості й асортименті, що зазначений у накладній на одержання продукції.

На виконання умов вказаного договору постачальником поставлено а покупцем прийнято товару відповідно видаткових накладних, доданих до позовної заяви № ВН-42870 від 16.07.2015 року та № ВН-42869 від 16.07.2015 року, № ВН-43372 від 20.07.2015 року на суму 3 231,60 грн.

Відповідно до п. 3 розділу І продукція доставляється централізовано транспортом постачальника або, за бажанням покупця, шляхом самовивозу зі складу постачальника. Місце доставки продукції узгоджується сторонами при прийнятті замовлення. Прийняття покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни, та асортименту продукції. Підтвердженням факту умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна. Після підписання сторонами накладної, претензії щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) продукції постачальником не розглядаються.

Відповідно до п.2 розділу IV договору ціна на окрему партію продукції вказується постачальником у накладній, яку покупець повинен розглядати як оферту з боку постачальника. Факт прийому покупцем від постачальника (або водія-експедитора) продукції означає згоду покупця з запропонованою ціною, сумою транспортних витрат та асортиментом продукції.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 2.2 розділу V договору покупець зобов'язаний прийняти й перевірити кількість і якість продукції та повністю оплатити його вартість продукції у строк, передбачений розділом ІІІ цього договору.

Згідно з п. 3 розділу III договору відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. При відвантаженні продукції без попередньої оплати покупець зобов'язується у термін 7 календарних днів повністю оплатити всю отриману продукцію.

Відповідно до видаткових накладних сплив строк оплати за продукцію, відповідно до № ВН-42870 від 16.07.2015 року та № ВН-42869 від 16.07.2015 року строк сплив 23.07.2015 року, № ВН-43372 від 20.07.2015 року строк сплив 27.07.2015 року.

Відповідач не оплатив заборгованість і неоплачена вартість товару становить 3 231,60 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 3 231,60 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано відповідачеві штрафу у сумі 161,58 грн., який нараховано відповідно до п. 1 розділу V1 договору та пеню в розмірі 743,50 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» передбачає, що Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до п. 1 розділу VІ договору у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла у період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожний календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф 5% від вартості невчасно оплаченої продукції. За прострочення оплати за неповернену зворотну тару, яка продана покупцю на умовах цього договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійно облікової ставки НБУ (яка діяла у період прострочення) від заставної ціни невчасно оплаченої зворотної тари за кожний календарний день прострочення платежу та штраф 5% від заставної ціни невчасно оплаченої зворотної тари. При подальшому надходження коштів від покупця в першу чергу погашається пеня та штрафи.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення суми штрафу за неоплату поставленого товару в розмірі у сумі 161,58 грн. та пені в розмірі 743,50 грн. за розрахунком позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем нараховано індекс інфляції у сумі 93,72 грн., три проценти річних у сумі 44,62 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача індексу інфляції у сумі 93,72 грн., три проценти річних у сумі 44,62 грн. за розрахунком позивача.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Шовк" (01021, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 12; код ЄДРПОУ 39226260) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Л.К.О." (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд.35; ідентифікаційний код 37317990) заборгованість в розмірі 3 231 (три тисячі двісті тридцять одна) грн. 60 коп., пеню у сумі 743 (сімсот сорок три) грн. 50 коп., штраф у сумі 161 (сто шістдесят одна) грн. 58 коп., індекс інфляції у сумі 93 (дев'яносто три) грн. 72 коп., три проценти річних у сумі 44 (сорок чотири) грн. 62 коп. та 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 22.03.2016 року.

Суддя С.М. Мудрий