Рішення № 56612627, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/32553/15За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 174 910,28 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Глотова С.О. (довіреність № 155/1/03-101 від 12.01.2016)

від відповідача: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 174 910, 28 грн., з яких 66 904,52 грн. - плата за користування нежилим приміщенням, 73 412,84 грн. - компенсація витрат за користування земельною ділянкою, 3 862,49 грн. 3% річних, 30 730,46 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані нездійсненням відповідачем плати за фактичне користування нежитловим приміщенням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/32553/15, розгляд справи призначено на 21.01.2016.

19.01.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

20.01.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення та документи по справі. У поданих поясненнях позивач зазначає, що оскільки відповідач використовував нежилі приміщення для розміщення виробничих приміщень хлібопекарні без відповідних розпорядчих документів, розрахунок плати за користування виконано із застосуванням ставки 7 % від експертної вартості нежилих приміщень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 відкладено розгляд справи № 910/32553/15 на 09.02.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

05.02.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі та документи для долучення до матеріалів справи.

В судове засідання 09.02.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Судом, в судовому засіданні 09.02.2016, розпочато розгляд справи по суті, в зв'язку з чим, представники сторін надали суду свої пояснення по справі.

Також, представник позивача в судовому засіданні 09.02.2016 зазначив, що відповідачем частково сплачено суму боргу та надав суду клопотання про продовження строку вирішення спору, надав пояснення щодо підстав необхідності продовження строків вирішення спору, просив суд задовольнити заявлене клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 15.03.2015.

12.03.2016 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення та докази здійснення відповідачем часткових оплат.

У судовому засіданні представник позивача подав додаткові докази здійснення відповідачем часткових оплат, просив припинити провадження в частині стягнення плати за фактичне користування приміщенням у розмірі 66 904,52 грн.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 15.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 1112 від 10.12.2010 року "Про питання управління районами в місті Києві" (із змінами внесеними розпорядженням № 1339 від 29.07.2011 року) закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" нежитлові будинки та нежитлові приміщення згідно з додатком 11 до цього розпорядження.

Згідно з додатком 11 Переліку об'єктів, які закріплюються на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація", закріплено на праві господарського відання приміщення по АДРЕСА_1, площею 635,10 кв.м.

Згідно акту приймання-передачі основних засобів від 01.02.2012 Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" прийняло від КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" нежилі приміщення по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2013 року Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" проведена перевірка щодо фактичного використання нежилих приміщень у будинку АДРЕСА_1, за результатами якої складено Акт від 11.01.2013, яким встановлено, що підвал площею 633,5 кв.м., який знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", фактично використовує Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 для розміщення виробничих приміщень хлібопекарні.

Крім того, в Акті від 11.01.2013 зазначено, що сума до сплати за фактичне користування приміщеннями за місяць грудень 2012 р. складає 8066,9 грн. (без ПДВ), крім плати за фактичне користування користувач компенсує КП "Київжитлоспецексплуатація" його видатки по компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою яка за грудень 2012року складає 1691,76 грн.

Зазначений Акт про фактичне використання приміщення підписаний відповідачем без жодних зауважень та заперечень.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за фактичне користування приміщеннями у останнього утворилась заборгованість в розмірі 140 317,36 грн.

Також позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на встановлені у рішенні Господарського суду м. Києва від 21.08.2014 у справі № 910/443/14 факти щодо фактичного користування відповідачем нежитловим приміщенням загальною площею 633,50 кв.м, у т.ч. підвал - 633,50 кв.м в будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Станом на 18.01.2016 р. відповідач продовжував користуватися нежитловими приміщеннями загальною площею 633,5 кв.м (підвал) у будинку АДРЕСА_1, про що складено Акт обстеження нежилих приміщень від 18.01.2016.

23.11.2015 позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога про сплату заборгованості за користування приміщенням у розмірі 141 817,36 грн., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Зазначена вимога отримана відповідачем 24.11.2015, однак відповіді на зазначену вимогу відповідач не надав, суму боргу, зазначену у вимозі, повністю не погасив.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 66 904,52 грн. плати за фактичне користування нежилим приміщенням за період з 02.08.2015 по 30.11.2015, 73 412,84 грн. компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, а також 3% річних та інфляційні втрати за прострочення сплати зазначених вище сум.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статей 6 та 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні у місті Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Згідно з положеннями ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема, державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями зокрема є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2013 року Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" проведена перевірка щодо фактичного використання нежилих приміщень у будинку АДРЕСА_1, за результатами якої складено Акт від 11.01.2013, яким встановлено, що підвал площею 633,5 кв.м., який знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", фактично використовує Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 для розміщення виробничих приміщень хлібопекарні.

Зазначений Акт оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений їх без зауважень та заперечень.

Крім того, 18.01.2016 р. складено Акт обстеження нежилих приміщень, у якому зафіксовано, що відповідач продовжував користуватися нежитловими приміщеннями загальною площею 633,5 кв.м (підвал) у будинку АДРЕСА_1.

Статтею 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п. 3 ст. 136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, користуючись нежилими приміщеннями площею 633,5 кв.м (підвал) у будинку АДРЕСА_1, які знаходяться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація", без договору оренди, не сплачував у повному обсязі кошти за фактичне користування зазначеним приміщенням, хоча отримував вимогу про сплату заборгованості та не заперечував проти її наявності.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2014 відповідач звертався до позивача з листом, у якому підтверджував наявність заборгованості за фактичне використання приміщення та просив розглянути питання щодо реструктуризації заборгованості. Однак, матеріали справи не місять доказів досягнення між сторонами згоди щодо реструктуризації заборгованості відповідача за фактичне користування нежитловим прміщенням.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем складала 140 317,36 грн., з яких 66 904,52 грн. заборгованості за фактичне користування нежилим приміщенням та 73 412,84 грн. компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт користування за період з 03.02.2013 по 30.11.2015.

Під час розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість за фактичне користування нежилим приміщенням у розмірі 66 904,52 грн., що підтверджується наданими сторонами банківськими виписками та платіжними дорученнями. При цьому, відповідач зазначив, що кошти, перераховані відповідачу за час після звернення з даним позовом до суду., є погашення наявної заборгованості за фактичне користування нежилим приміщенням за період з 02.08.2015 по 30.11.2015, а також плата за майбутнє користування приміщенням, і не є платою за витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості за фактичне користування відповідачем нежилим приміщення у будинку АДРЕСА_1, у розмірі 66 904,52 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/32553/15 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з, відсутністю предмету спору.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 73 412,84 грн. компенсації за користування земельною ділянкою, на якій розташоване нежитлове приміщення (яка визначається виходячи з фактичних витрат підприємства), за період з 03.02.2013 по 30.11.2015.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

Відповідач фактично користуючись нежитловим приміщенням без належно укладеного договору оренди, не відшкодовував позивачу компенсацію за користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нежитлове приміщення, хоча таке відшкодування передбачене Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням КМР від 22.09.2011 №34/6250.

На підтвердження понесення реальних витрат на сплату земельного податку позивачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення про сплату земельного податку за спірний період.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем належними та допустими доказами підтверджується факт заборгованості відповідача у розмірі 73 412,84 грн. з компенсації втрат за користування земельною ділянкою, на якій розташоване нежитлове приміщення, за період з 03.02.2013 по 30.11.2015, зокрема, довідкою про стан заборгованості, обґрунтованим розрахунком зазначеної суми, Актом обстеження нежилих приміщень від 18.01.2015, у якому відповідач підтвердив зазначену заборгованість, підписавши акт без зауважень та заперечень та скріпив печаткою.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 73 412,84 грн. з компенсації втрат за користування земельною ділянкою, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 30 730,46 грн. інфляційних втрат та 3 862,46 грн. 3% річних.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення) (п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2013, 11.06.2015, 21.07.2015, 18.09.2015 та 23.11.2015 позивачем направлялись відповідачу вимоги про сплату заборгованості, які отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення 23.10.2013, 13.06.2015, 23.07.2015, 21.09.2015 та 24.11.2015 відповідно.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідно до ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України, обов'язок відповідача по оплаті за фактичне користування нежилими приміщеннями виник у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оскільки заборгованість у розмірі 66 904,52 грн. виникла у відповідача за період з 02.08.2015 по 30.11.2015, то прострочення виконання зобов'язання виникло у відповідача через сім днів з дня отримання вимоги від 18.09.2015, отже з 29.09.2015.

Таким чином, розмір 3% річних, нарахованих на суму заборгованості 66 904,52 грн. за період з 29.09.2015 (дата прострочення) по 30.11.2015 (кінцева дата, визначена позивачем) становить 346,44 грн., розмір інфляційних втрат становить 450,94 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму 73 412,84 грн. компенсації втрат за користування земельною ділянкою, то суд дійшов висновку про відмову у їх стягненні, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що сума 73 412,84 грн. компенсації втрат за користування земельною ділянкою є збитками позивача.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, ті зобов'язання з відшкодування вартості компенсації витрат за користування земельною ділянкою, які виникли у відповідача, не є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 346,44 грн. - 3% річних та 450,94 грн. - інфляційні втрати.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Однак, суд не присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати, оскільки, як вбачається з платіжного доручення № 730 від 11.03.2016, відповідачем відшкодовано позивачу судові витрати за розгляд справи.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі №910/32553/15 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 66904,52 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припинити.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (03164, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, код 03366500) 73 412,84 грн. з компенсації втрат за користування земельною ділянкою, 346,44 грн. 3% річних та 450,94 грн. інфляційних втрат.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2016

Суддя С.О. Турчин