Рішення № 56612570, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.03.2016Справа №910/2101/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/2101/16

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс», м. Київ,

про стягнення 1 430 136,99 грн.,

за участю представників:

позивача - Бондаренко Н.О. (довіреність від 02.09.2015 № 7);

відповідача - Коновалов О.С. (довіреність від 23.02.2016 № 23/02/16); Гусєв Д.С. (директор).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк Національний Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича (далі - Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі - Товариство) про зобов'язання повернути грошові кошти у сумі 1 430 136,99 грн., відповідно до договору про депозитний вклад «Стандартний» від 16.05.2014 № DU 1222/2014-1 (далі -Договір).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 25.02.2016.

22.02.2016 позивач подав суду клопотання про долучення письмових пояснень і документів до матеріалів справи.

24.02.2016 відповідач подав суду заяву про скасування вжиття запобіжних заходів.

25.02.2016 Товариство подало суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

25.02.2016 Банк подав суду заперечення проти задоволення заяви про скасування вжиття запобіжних заходів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 розгляд справи було відкладено на 15.03.2016.

26.02.2016 відповідач подав суду заяву про долучення до матеріалів справи документів та додаткові письмові пояснення до заяви про скасування вжиття запобіжних заходів.

14.03.2016 позивач подав суду письмові пояснення по справі, в яких, зокрема, вказав про те, що: не застосовуючи перерахунку процентів при достроковому розірванні Договору та виплатою процентів за звичайною відсотковою ставкою не в кінці строку розміщення депозиту, Банк не мав на меті отримати прибуток, а отже, відмовився від власних майнових вимог, оскільки, за звичайних умов повинен був виплати проценти при достроковому розірванні Договору з урахуванням умов пунктів 3.7 та 3.8 Договору за ставкою 2% річних.

Представник позивача у судовому засіданні 15.03.2016 надав пояснення по справі; просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідача надали пояснення по суті спору; просили у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 15.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.05.2014 Банком і Товариством (вкладник) було укладено Договір, за умовами якого:

- вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок № 2652.8.027283.010/980 грошові кошти у сумі 10 000 000 грн. в національній валюті на умовах Договору (пункт 2.1 Договору);

- депозит розміщується на строк з 16.05.2014 до 16.05.2015 включно (пункт 2.2 Договору);

- Банк сплачує вкладнику проценту ставку за користування депозитом у розмірі 17 процентів річних (пункт 2.3 Договору);

- вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за десять робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № 2650230127283/980 у Банку. У випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (пункт 3.7 Договору);

- всі інші зміни та доповнення до Договору, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на Договір (пункт 7.2 Договору);

- Договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і скріплення їх підписів печатками сторін та діє до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 7.6 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - начальником управління Кайданник Вікторією Володимирівною, яка діяла на підставі довіреності від 07.04.2014 № 60, та від відповідача - директором Гусєвим Дмитром Сергійовичем, який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено, не визнано недійсним, не розірвано.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, за програмою Кредит за депозит між Банком і Товариством 16.05.2014 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1-161ю/2014/2-1, за умовами якого:

- Банк зобов'язується надати Товариству гроші у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Ліміт заборгованості 10 000 000 грн під 18% річних з можливістю перегляду кожні три місяці на термін до 13 травня 2015 на поповнення обігових коштів.

В забезпечення кредиту Товариством передано майнові права на грошові кошти , що розміщені на депозитному рахунку № 2652.8.027283.010/980 у сумі 10 000 000 грн. та нараховані проценти у розмірі 17% річних про що укладено договір застави майнових прав №04-1185/1-1 від 16.05.2014.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами першою та третьою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського вкладу, а саме депозитного.

Відповідно до положень Договору, а саме пункту 3.7 у разі дострокового отримання суми вкладу та розірвання дії договору або повернення частини вкладу за ініціативою вкладника, вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви за десять робочих днів до дати, коли вкладник бажає отримати достроково вкладу та процентів.

Згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 Договору Банк має право самостійно розраховувати суму процентів; Банк має право визначати в кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов договору в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів (підпункт 4.2.2 пункту 4.2 Договору).

Господарський суд дійшов висновку, що за таких обставин при дострокову розірванні договору депозитного вкладу Банк втратить право заставодержателя на грошові кошти в сумі 10 000 000 грн та 17% річних, оскільки процентна ставка за Договором депозиту має зменшитись до 2%.

30.04.2015 сторони достроково розірвали Кредитний договір, кредит - повернуто, а проценти за користування сплачені, що підтверджено наданою позивачем банківською випискою.

За таких обставин у Товариства достроково припинені зобов'язання за Кредитним договором та договором застави майнових прав.

30.04.2015 сторонами було укладено договір про внесення змін до Договору (далі - Договір від 30.04.2015), за умовами якого:

- сторони вирішили змінити абзац третій пункту 3.7 Договору та викласти його у такій редакції: «У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 17% (сімнадцять) процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.» (пункт 1 Договору від 30.04.2015);

- Договір від 30.04.2015 набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (пункт 2 Договору від 30.04.2015);

- Договір від 30.04.2015 є невід'ємною частиною Договору депозитного вкладу (пункт 7 Договору від 30.04.2015).

Договір від 30.04.2015 підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - начальником управління Кайданник Вікторією Володимирівною, яка діяла на підставі довіреності від 06.04.2015 № 58, та від відповідача - директором Гусєвим Дмитром Сергійовичем, який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками.

Банк вважає, що вказаний правочин є нікчемним, з огляду на таке.

29.04.2015 Товариство звернулося до позивача з листом № 264, в якому просило дострокового повернення депозитного вкладу за Договором у сумі 10 000 000 грн. без втрати нарахованих відсотків.

Банк 30.04.2015 повернув грошові кошти у сумі 10 000 000 грн. відповідачу, що підтверджується банківською випискою.

Разом з тим, на думку позивача, виплачені відсотки у сумі 1 430 136,99 грн. з врахуванням умов Договору від 30.04.2015 підпадають під підстави для визнання нікчемним правочину у порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон).

Відповідач заперечував проти нікчемності Договору від 30.04.2015, посилаючись на те, що інтереси Банку жодним чином не порушені та жодних збитків позивач здійсненням виплати відсотків Товариству не поніс.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 № 358 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.06.2015 № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ», згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку.

Тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на 3 місяці з 08.06.2015 по 07.09.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015 № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 28.08.2015 № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку та делеговано всі повноваження ліквідатора позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 31 серпня 2016 року включно.

Частинами другою - п'ятою статті 38 Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Фонд:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На думку Банку, Договір від 30.04.2015 є нікчемним на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону, в якому вказано, що правочин є нікчемним якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Позивач пояснює, що уклавши Договір від 30.04.2015 ним було змінено розмір відсотків за Договором, що у свою чергу, потягло необґрунтовану виплату 1 430 136,99 грн. внаслідок відмови Банку від своїх майнових вимог.

Також, Банк посилався на понесення збитків, проте жодного документального підтвердження наявності збитків у розумінні статті 22 ЦК України суду не подав.

Слід зазначити, що Банк укладав Договір з метою здійснення самостійного управління залученими від вкладника в рахунок депозиту грошовими коштами для отримання свого власного прибутку.

Крім того, Банк залучивши одномоментно кошти вкладника в сумі 10 000 000 грн отримав право розпоряджатись ними на свій розсуд - і лише частинами мав право надавати кредит цьому ж позичальнику, а так само і у інший спосіб розміщувати їх отримуючи дохід. Таким чином отримав дохід від кредитних операцій не заперечуючи дострокового повернення кредиту, а відтак у сторін виникло право добровільно врегулювати відносини і щодо предмету застави в частині умов депозиту.

До запланованого закінчення терміну дії депозиту Товариство повернуло кредит, сплатило проценти за його користування, банк отримав пов'язані з відкриттям і веденням (адмініструванням) рахунків платежі тобто дохід і лише після настання цих обставин виникло право перегляду процентної ставки за депозитом, яке кореспондувалось з умовами застави. З моменту залучення коштів Товариства у розмірі 10 000 000грн Банк користувався ними 11,5 місяців отримав дохід від наданих послуг, від наданого фактично цими ж коштами кредиту.

Доказів того, що внаслідок дострокового розірвання Договору Банк зазнав якихось збитків позивач так і не подав.

Слід звернути увагу, що так і не було обґрунтовано в чому саме полягає майновий інтерес Банку від якого він відмовився.

З наданої Банком на вимогу суду інформації про пропозиції позивача по відсоткам за депозитами встановлено, що з 25.06.2013 відсоткові ставки за депозитним вкладом «Депозит Стандартний в національній валюті» нараховується та сплачується таким чином: 1 місяць - 10%; 6 місяців - 17%; 9 місяців - 17%; 12 місяців - 17%.

Волевиявлення сторін на укладання Договору про внесення змін до договору про депозитний вклад було вільним. Банк для зміни умов договору в частині процентної ставки мав погашений кредит і сплачені проценти за користуванні та розірваний кредитний договір і припинений договір застави, вкладник надав належно оформлену пропозиції про зміну договору та розірвання договору, а умови відсоткових ставок по депозитним вкладам для вкладів понад 6 місяців (183 дні) були для всіх вкладників - юридичних осіб однакові - 17%. Аналіз ризиків процентної ставки Банку не вказує на наявність зміни уразливості фінансового стану Банку. Відсутні і обмеження станом на 30.04.2015 встановлені НБУ щодо Банку.

Не подано позивачем доказів щодо обґрунтування встановлення конкретного розміру процентної ставки при укладенні договору банківського вкладу та його подальшої зміни.

Посилання позивача на п.1.1 протоколу засідання Комітету з питань управління активами і пасивами Банку від 18.06.2013, відповідно до якого встановлено 2% ставку при достроковому розірванні договору як на підставу обґрунтування позову не вказує на наявність ознак нікчемного правочину - Договір про внесення змін від 30.04.2015, оскільки сторони і Банк, зокрема, діяв без примусу і з власної волі. Доказів зворотного суду не надано.

Отже, фінансова політика Банку у сфері розміщення вкладів з 25.06.2013 відзначалася високими відсотками на короткострокові вклади, а тому посилання про порушення інтересів шляхом виплати 17 % відповідачу є необґрунтованими.

Також слід виходити з того, що депозит за своєю природою є позикою власника коштів банку, а відтак процентна ставка - плата за користування позикою, і в такому разі умови про зміну (неможливість зміні) процентної ставки при достроковому припиненні (розірванні) договору допозиту/кредиту є різними, що порушувало б баланс і рівність сторін взаємопов'язаних договорів.

Виходячи з сукупності наведених обставин, суд приходить до висновку, що Банк уклавши Договір від 30.04.2015 не здійснював безоплатного відчуження майна, не приймав на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, не відмовлявся від власних майнових вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність ознак нікчемного правочину згідно статті 215 ЦК України.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідно до пункту 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Що ж до заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 15.02.2016, то слід зазначити таке.

Статтею 68 ГПК України передбачено, що питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Відповідно до пункту 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК України).

У пункті 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначено, що, враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, то суд вважає за необхідне скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 у даній справі.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 у справі № 910/2101/16.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 22.03.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук