Рішення № 56611957, 21.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.03.16р. Справа № 904/1249/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м.Нововолинськ, Волинської області)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 60/О від 18.10.2007 у загальному розмірі 16 404 грн. 32 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Єрмолов Є.М. - спеціаліст (довіреність № 3438-К-О від 14.08.2015)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, Клієнт) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (далі - відповідач-2, поручитель) заборгованість за договором про надання овердрафт-мікро кредиту № 60/О від 18.10.2007 у загальному розмірі 16 404 грн. 32 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- заборгованість за кредитом в сумі 3 270 грн. 97 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 20.09.2008 по 10.02.2016 в сумі 5 319 грн. 25 коп.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 21.11.2008 по 10.02.2016 в сумі 7 814 грн. 10 коп.;

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору про надання овердрафт-мікро кредиту № 60/О від 18.10.2007 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування. Так, відповідно до договору відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_2. Відповідач-1 за умовами договору свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 16 404 грн. 32 коп. Крім того, відповідно до договору поруки № 71016VONVO871 від 11.11.2013 відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 всіх своїх зобов'язань за договором № 60/О від 18.10.2007.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.03.2016.

У судове засідання 21.03.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.03.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вулиця Зелена, будинок 54, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

Станом на 21.03.2016 до суду не було повернуто поштове повідомлення з відміткою про отримання ухвали суду від 01.0-3.2016 відповідачем-1.

Так, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача-1 про час та місце розгляду справи, а саме: адреса реєстрації, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.03.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача-1, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру, зокрема, № 22 на відправку замовленої пошти з повідомленням по Україні від 02.03.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 01.03.2016 було повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Крім того, конверт з ухвалою суду від 01.03.2016 було повернуто 21.03.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 17.03.2016 "За закінченням терміну зберігання".

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.03.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача-2, в якому містилася ухвала суду від 01.03.2016, було повернуто 10.03.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 09.03.2016 "Організації немає".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 01.03.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідачів-1,2 про час та місце розгляду справи.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що незнаходження відповідачів-1,2 за їх адресами реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачами-1,2 відбулося саме з їх вини. Відповідачі-1,2, у разі незнаходження за своїми адресами реєстрації, повинні були докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за своєю адресою реєстрації.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду від 01.03.2016 була надіслана на адреси відповідачів-1,2, які підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не отримані відповідачами-1,2 внаслідок їх недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2.

У судовому засіданні 21.03.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 21.03.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено банківську виписку за період з 18.10.2007 по 12.03.2016 Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 16.03.2005 Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Банку із заявою про відкриття поточного рахунку, відповідно до якої Банком було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2.

В подальшому, відповідач звернувся до позивачу із заявкою про отримання "Овердрафт-мікро" кредиту від 16.10.2007 на поточний рахунок № НОМЕР_2.

У відповідності до вказаної заявки, 18.10.2007 між Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) та Фізичною особою - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, позичальник) було укладено договір про надання овердрафт-мікро кредиту № 60/О (далі - договір, а.с.16-18), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується здійснювати "овердрафт-мікро" обслуговування Клієнта, яке полягає в проведенні його платежів поверх залишку коштів на поточному рахунку Клієнта № НОМЕР_2, відкритому у Банку, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого у відповідності з пунктом 1.3. Договору, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. "Овердрафт-мікро" кредит надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів Клієнта. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідношення.

Правонаступником Закритого акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", у зв'язку з чим, на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009, змінено найменування позивача з Закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", про що також зазначено в пункті 1.1. статуту ПАТ КБ «Приватбанк» від 08.08.2011.

При цьому, проаналізувавши матеріали справи в їх системного зв'язку, суд прийшов до висновку, що у тексті договору на першому його аркуші сторонами помилково було зазначено дату укладення договору - 18.10.2006, та відповідно, у договору поруки також є посилання на невірну дату договору. До вказаного висновку суд прийшов з огляду на наступне:

- заявка на отримання "Овердрафт-мікро" кредиту відповідачем-1 подана 16.10.2007;

- з банківської виписки по рахунку відповідача-1 вбачається, що використовувати кредитні кошти він почав саме 18.10.2007 - в день укладення договору;

- після реквізитів та підписів сторін на договорі зазначена вірна дата - 18.10.2007.

У пункті 5.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами по договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 18.10.2007 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання пункту 1.1. договору в період з 18.10.2007 по 21.08.2008 перерахував відповідачу окремими частинами кредитні кошти. Вказане підтверджується, зокрема, банківською випискою по особовому рахунку відповідача-1 - № НОМЕР_2 за період з 18.10.2007 по 12.03.2016.

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в розділі 1 "Предмет договору" сторони визначили, зокрема, наступне:

- кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта по поверненню кредиту, сплаті процентів та винагороди в обумовлені договором строки. Банк припиняє оплату розрахункових документів Клієнта за рахунок кредиту: при надходженні розрахункових документів на примусове списання (стягнення) коштів з поточного рахунка Клієнта; при арешті коштів Клієнта; при зупиненні видаткових операцій по рахунку Клієнта; при забороні виконання операцій по рахунку Клієнта. Поновлення проплат по платіжним документам Клієнта за рахунок "Овердрафт-мікро" кредиту, здійснюється після зняття арешту або після виконання (повернення) платіжної вимоги, або після закінчення дії призупинення операцій по рахунку (пункт 1.2. договору);

- на момент підписання договору ліміт складає 7 700 грн. 00 коп. (пункт 1.3. договору);

- проведення платежів Клієнта в порядку, встановленому договором, здійснюється Банком в строк по 18.10.2007(пункт 1.4. договору).

Згідно з умовами договору Клієнт зобов'язався, серед іншого, сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом згідно пунктів 3.1., 3.2., 3.3. договору; здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 1.5. договору; здійснити повне погашення кредиту не пізніше строку, встановленого пунктом 1.4. договору (пункти 2.2.2., 2.2.3., 2.2.5. договору).

За користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта, при закритті банківського дня, Клієнт сплачує проценти виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом та встановлений в Додатку № 1 до Договору (пункт 3.1. договору).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що у відповідності зі статтею 212 Цивільного кодексу України, при порушення клієнтом будь-якого з зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5., 2.3.4. договору, Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитом в розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до пункту 3.3. договору, сплата процентів за користування кредитом, розрахованих згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору, здійснюється в порядку, вказаному в пунктах 1.1., 2.1.4., 2.2.7. договору. Проценти, що сплачені по закінченню періоду безперервного користування кредитом, вважаються простроченими. Сплата процентів може бути здійснена Клієнтом також з інших належних йому рахунків у встановленому законом порядку.

Так, свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1 з 18.10.2007 по 21.08.2008 кредитні кошти, при цьому до 22.09.2008 відповідач свої зобов'язання за договором виконував, а з 22.09.2008 припинив здійснювати платежі на погашення заборгованості за отриманим кредитом.

При цьому, відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Так, відповідачем-1 зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- заборгованість за кредитом в сумі 3 270 грн. 97 коп.;

- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в період з 20.09.2008 по 10.02.2016 в сумі 5 319 грн. 25 коп.

Факт кредитування поточного рахунку № НОМЕР_2 на підставі договору № 60/О від 18.10.2007 підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки за період з 18.10.2007 по 12.03.2016 по рахунку відповідача-1, на ньому обліковуються прострочені суми.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-1 умов договору, відповідачами господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту в сумі 3 270 грн. 97 коп. та сплати процентів за користування кредитом в період з 20.09.2008 по 10.02.2016 в сумі 5 319 грн. 25 коп. є такими, що настали.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач-1 не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам договору, оскільки позивачем вірно застосовані річні процентні ставки станом на момент їх нарахування, а також вірно застосовані інші вихідні дані (сума ліміту, часткові оплати, періоди нарахування та ін.).

Розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам (станом на 10.02.2016, а.с.20-22), доданий позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення 3 270 грн. 97 коп. - заборгованості за кредитом та 5 319 грн. 25 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до пункту 4.1. договору, при порушення Клієнтом будь-якого з зобов'язань по сплаті процентів за користування, передбачених пунктами 2.2.2., 3.1., 3.2., 3.3. договору; строків повернення кредиту, передбачених пунктами 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5., 2.3.4. договору; винагороди, передбаченої пунктами 2.2.6., 3.4. договору, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні.

Нарахування пені за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Клієнтом (пункт 4.4. договору).

Розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором, умови пункту 4.1. кредитного договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 814 грн. 10 коп. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив із наступного.

Так, 11.11.2013 між відповідачем-2 (поручитель) та позивачем (кредитор) укладено договір поруки № 71016VONVO871, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-1) всіх своїх обов'язків за договором № 60/О від 18.10.2007 (пункт 1 договору поруки).

У пункті 2 договору поруки, встановлено, що поручитель (відповідач-1) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в кредитному договорі.

За кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору поруки).

За умовами пункту 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги (пункт 6 договору поруки).

На виконання вказаних умов договору поруки, позивач звернувся до відповідача-2 щодо виконання обов'язків за договором від 18.10.2007 з вимогою вих. № 71016VONVO871 від 25.01.2016, яка надіслана на адресу відповідача-2 01.02.2016, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та відповідною поштовою квитанцією (а.с 27 на звороті, 28).

Доказів виконання обов'язків за договором № 60/О від 18.10.2007, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, які відповідають перед позивачем солідарно, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (45400, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м.Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 3 270 грн. 97 коп. - заборгованості за кредитом, 5 319 грн. 25 коп. - процентів за користування кредитом, 7 814 грн. 10 коп. - пені.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (45400, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 689 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 689 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко