Ухвала суду № 56611819, 17.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-сс/796/809/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Бірса О.В.

Категорія: ст. 183 КПК Доповідач: Бець О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Беця О.В.,

суддів Лашевича В.М., Сокуренка Д.М.,

за участю прокурора Ільяшенко В.В.,

секретаря судового засідання Сологуб В.І.,

захисника ОСОБА_1,

законного представника неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_2,

підозрюваного ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Дніпровського Управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Конопліцької К.П., погоджене із прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 Йовенком С.П., та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах шестидесяти діб, а саме до 22.04.2016 року включно, відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, з базовою середньою освітою, учня 11 класу СЗШ № 4 м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Одночасно підозрюваному визначено заставу в розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що становить 27560 (двадцять сім тисяч п'ятсот шістдесят) гривень з покладенням на підозрюваного ОСОБА_3 обов'язків, у разі внесення застави, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, з визначенням 2-х місячного терміну дії цих обов'язків.

Ухвала суду мотивована тим, що з урахуванням обґрунтованої підозри у вчиненні неповнолітнім ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, обставин кримінального правопорушення, а також з урахуванням ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілу та свідка у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя прийшов до висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_3

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник підозрюваного подав апеляційну скаргу, в які просить скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 24.02.2016 р. та постановити нову ухвалу, якою обрати до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.

Мотивуючи свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, захисник підозрюваного зазначає про те, що доводи, які викладені в клопотанні слідчого щодо можливості ОСОБА_3 переховуватися від органів досудового розслідування та суду є необґрунтованими, оскільки неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьками, не має окремого місця проживання, відповідних соціальних зв'язків та коштів необхідних для переховування від органів досудового розслідування та суду. Крім того, апелянт звертає увагу колегії суддів на те, що до ОСОБА_3 судом за підозрою у вчиненні інших кримінальних правопорушень раніше застосовувалися запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту в певний період доби, а саме з 21 год. 00 хв. до 07. год. 00 хв. наступної доби, які, як вважає захисник, в повному обсязі виконувалися ОСОБА_3

Також апелянт наголошує на необґрунтованості висновку про можливість продовження ОСОБА_3 злочинної діяльності, оскільки його вина у скоєнні злочинів не доведена, а причетність ОСОБА_3 до скоєння кримінального правопорушення, в якому останній обвинувачується, є сумнівною.

Заслухавши доповідь судді, думку захисника підозрюваного, законного представника неповнолітнього підозрюваного та самого підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, доводи прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судової справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національного управління поліції в м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100040002472 від 22.02.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Органом досудового розслідування неповнолітній ОСОБА_3 підозрюється у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме в тому, що неповнолітній ОСОБА_6, будучи вже повідомленим про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і повторно вчинив новий умисний, корисливий злочин, обравши об'єктом свого злочинного посягання майно, що знаходилося в лівій кишені малолітньої ОСОБА_7, 2004 р.н., підійшовши до неї та з корисливих мотивів, повторно, з метою власного збагачення, скориставшись, тим, що за його діями ніхто не спостерігає, дістав рукою з лівої кишені малолітньої потерпілої мобільний телефон марки «НТС» імеі: НОМЕР_1, вартістю 2157 грн., в цей час дії ОСОБА_3 були помічені малолітньою потерпілою ОСОБА_7, однак ОСОБА_3, розуміючи, що його дії почали носити відкритий характер, продовжив свої злочинні дії направлені на відкрите викрадення майна потерпілої, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілій - малолітній ОСОБА_7 матеріальної шкоди на суму 2157 грн.

23.02.2016 р. неповнолітньому ОСОБА_3 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненого повторно.

24.02.2016 р. слідчий слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Конопліцька К.П., за погодженням із прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 Йовенко С.П., звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_3, посилаючись на те, що останній підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк шести років, а також на те, що неповнолітньому ОСОБА_3 14.08.2015 р. слідчим відділом Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та спрямовано обвинувальний акт до суду, та будучи обізнаним про відповідальність за вчинення ним даного кримінального правопорушення може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого та свідка у цьому кримінальному провадженні, продовжити злочинну діяльність а тому застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, окрім виняткового запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечення його належної процесуальної поведінки.

24.02.2016 р. ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києвазадоволено клопотання слідчого та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно неповнолітнього ОСОБА_3 строком до 22.04.2016 року включно, з визначенням застави у розмірі двадцять мінімальних заробітних плат, що становить 27560 грн.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 492 КПК України затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього Кодексу.

Під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді встановлено, що зазначені вимоги закону суддею дотримані.

З ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого підстави для обрання неповнолітньому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись при розгляді клопотання. При цьому був допитаний неповнолітній підозрюваний ОСОБА_3, вислухана думка прокурора, захисника та законного представника, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання обрання запобіжного заходу.

При судовому розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав застосування запобіжного заходу, передбачених статтею 177 КПК України.

Відповідно до ст. 178 КПК України, судом також враховано вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється неповнолітній ОСОБА_3, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання останнього винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, правильно враховано інші дані про особу неповнолітнього ОСОБА_3, в їх сукупності.

Перевіряючи доводи та обставини, на які посилаються слідчий та прокурор у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні неповнолітнім ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Виклад обставин, що дають підстави підозрювати неповнолітнього ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, слідчим зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, що їх підтверджують.

Так, слідчий суддя правильно врахував те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, взяв до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

За таких умов, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші), які свідчать про обґрунтованість підозри неповнолітнього ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.

Відповідно до змісту ст. ст. 177, 183, 492 КПК України, крім наявності обґрунтованої підозри у вчиненні неповнолітньою особою тяжкого злочину, тримання під вартою має бути обумовлено доведеністю обставин, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Достатні дані при цьому повинні бути не уявними або ж припустимими, а конкретними, визначеними, необхідними, підтвердженими відповідними доказами, які б в сукупності свідчили про наявність підстав, що були достатніми для застосування запобіжного заходу.

Відправляючи правосуддя у справах щодо неповнолітніх суди повинні керуватися не тільки положеннями КПК України, а й міжнародними правовими актами щодо прав і свобод дитини, такими як: Конвенція про права дитини 1989 р.; Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, 1990 р.

Зокрема, положення щодо затримання та взяття під варту неповнолітніх, закріплені в Конвенції про права дитини 1989 р., наголошують, що попереднє ув'язнення має бути винятковим заходом, якщо страва стосується дітей.

В правилах ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі 1990 р., у пункті 17 вказується на необхідність уникати, наскільки це можливо, утримання під вартою до суду у вдаватися до цього у виняткових випадках.

В Рекомендаціях Rec (2003) 20 Ради Європи Комітету Міністрів державам-учасницям щодо нових підходів у вирішенні проблеми злочинності серед неповнолітніх та ролі ювенальної юстиції, зазначено, що тримання під вартою повинно застосовуватися, коли це жорстко необхідно, тобто тоді, коли судові органи не здатні ефективно попереджувати потенційні ризики для належного відправлення правосуддя та громадського порядку через застосування менш обмежувальних заходів щодо поведінки підозрюваної особи.

Крім того, зміст ст. 178 КПК України та Рекомендація R (80) 11 Комітету міністрів державам - членам Ради Європи (прийнята представниками міністра 27 червня 1980 р.) говорить, що при вирішенні питання про застосування певного виду запобіжного заходу, судовий орган також повинен брати до уваги характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи і, зокрема, її зв'язки з суспільством, оскільки зазначені дані суттєвим чином впливають на визначення ступеню ризиків у кримінальному провадженні.

Рішення слідчого судді про застосування щодо неповнолітнього ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повністю узгоджується з вказаними положеннями закону, так як ні процесуальна поведінка підозрюваного, ні його вікові і психо-емоційні характеристики, особисті та соціальні обставини життя дають підстави вважати, що тільки тримання під вартою є необхідним у цьому кримінальному провадженні.

Щодо оцінки ризиків, то вона повинна бути проведена за результатами всебічної та точної інформації про особу неповнолітнього та його соціальні обставини.

Так, розглядаючи клопотання про застосування щодо неповнолітнього ОСОБА_3 виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано дійшов до висновку про наявність реальних ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливість підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії)). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови)).

На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, зокрема його вік та стан здоров'я, сімейний та майновий стан, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з захисту прав людини слід звернути увагу на позицію Суду щодо повторного скоєння правопорушень: серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться (Clooth v. Belgium (Клоот проти Бельгії). Наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (Selзuk v. Turkey (Сельчук проти Туреччини); Matznetter v. Austria (Мацнеттер проти Австрії).

Отже, враховуючи те, що неповнолітній ОСОБА_3, будучи повідомленим про підозру у вчиненні іншого аналогічного тяжкого кримінального правопорушення, та перебуваючи під домашнім арештом в певний період доби, знехтував покладеними на нього обов'язками та довірою Держави, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та по при свій молодий вік продовжив антисоціальний спосіб життя, а тому на переконання суду апеляційного інстанції неповнолітній підозрюваний ОСОБА_3 матиме схильність до вчинення нових кримінальних правопорушень, у разі застосування до нього більш м'якого, окрім виняткового запобіжного заходу.

Згідно наданої характеристики (а.с. 62) його мати ОСОБА_8 впливу на поведінку сина не має.

Таким чином відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання слідчого, оскільки слідчий в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_3 на свободу.

З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник неповнолітнього підозрюваного просить скасувати ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Слідчий суддя також правильно, з урахуванням та в межах норм кримінального-процесуального закону а також практики Європейського суду з прав людини, визначив розмір застави, оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оцінивши також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 та характеризуючі дані про його особу, визначив заставу у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат, що належним чином забезпечить виконання неповнолітнім підозрюваним ОСОБА_3 покладених на нього обов'язків у випадку внесення застави. З таким твердженням слідчого судді погоджується і колегія суддів.

При цьому судом також враховано положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Ухвала слідчого судді відповідає вказаним вимогам.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді у справі не вбачається.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженим та оціненими судом, а тому апеляційна скарга захисника підозрюваного, з викладеними в ній доводами, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 194, 376, 404, 405, 407, 422, 492 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, якою задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Дніпровського Управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Конопліцької К.П., погоджене із прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 Йовенком С.П., та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах шестидесяти діб, а саме до 22.04.2016 року включно, відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з визначенням застави в розмірі 20 мінімальних заробітних плат, що становить 27560 (двадцять сім тисяч п'ятсот шістдесят) гривень та покладенням на підозрюваного ОСОБА_3 обов'язків, у разі внесення застави, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_3- без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ :

_____ ____ ____

О.В. Бець В.М. Лашевич Д.М. Сокуренко