Рішення № 56611551, 16.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/ 3426/2016 р. Головуючий у 1 інстанції - Виниченко Л.М.

Доповідач - Мараєва Н.Є

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м.Києва в складі :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1

на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2016 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності

на частку квартири

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку квартири.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить це рішення скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, позивачка є власником 18/200 ч. квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.04.2008 р. (а.с.11).

Згідно вказаного свідоцтва також зазначено про те, що на 18/200 ч. вказаної квартири 24.04.2008 р. видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2; що спадкове майно на яке видано свідоцтво складається з 18/100 частин квартири АДРЕСА_1, та становить одну жилу кімнату загальною площею 24,10 кв.м., у тому числі, житловою площею 14,90 кв.м.; що вся зазначена квартира складається з семи жилих кімнат.

Згідно ч.1 ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї.

Позивачка та її представники просили припинити право власності відповідачки на належні їй згідно свідоцтва про право на спадщину за законом на 18/200 ч. квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що спільне з відповідачкою володіння і користування майном є неможливим, оскільки, між сторонами немає взаєморозуміння та склалися стійкі неприязні стосунки; що спірне майно є неподільним, частка відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі, що припинення права власності відповідачки на її частку квартири не завдасть істотної шкоди інтересам останньої.

Постановлюючи рішення суд виходив з того, що доводи сторони позивачки не можуть бути взяті до уваги з огляду на наступне.

Так, із вище зазначеного свідоцтва про право на спадщину (а.с.11) вбачається, що частки сторін у спадковому майні фактично є рівними.

Як зазначено вище, спірним майном являється одна жила кімната загальною площею 14,10 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м. у комунальній квартирі загальною площею 133 кв.м., жилою пл.81 кв.м, тобто, сторонам належить на праві спільної часткової власності одна кімната, а саме, по Ѕ частині кожному з них, що становить по 18/200 ч. квартири.

Тому, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що частка відповідачки у спільному майні співвласників не є незначною, оскільки, становить порівну з позивачкою.

Крім того, позивачкою не доведено наявності на праві власності іншого житла у ОСОБА_2, умов її проживання та того, що остання не потребує спірного житлового приміщення і не має наміру проживати в Україні.

Представник позивачки ОСОБА_3 суду пояснила, що позивачка та відповідачка мали спільного батька, після смерті якого оформили спадщину на спірну кімнату, сторони у справі між собою не спілкуються, мешкають в Автономній Республіці Крим, відповідачка мала намір проживати у квартирі по АДРЕСА_2, проте, вподальшому передумала, у спірній кімнаті ніхто не живе, позивачка туди навідується, остання має на праві власності квартиру у м. Керч.

Згідно ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.3 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.41 Конституції України та ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч.1 ст.386 ЦК України).

Що стосується посилань ОСОБА_1 та її представників на порушення її прав як співвласника житла, через те, що остання одноособово несе витрати по утриманню спірного житла, то суд правильно вважав, що ці доводи не можуть бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що внесення представником позивачки коштів в сумі 91 600,50 грн. в рахунок вартості частки відповідачки у спірній квартирі, на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м.Києва відповідно до ч.2 ст.365 ЦК України також не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 січня 2016 р. - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :