Постанова № 56611356, 17.03.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року 16 год. 05 хв. Справа № 813/689/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бігуна Н.Т.,

представників позивача - Драпчук Л.В., Демків Л.І.,

представника відповідача - Карпяка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» до відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції про визнання протиправними і скасування постанов,-

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» до відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції про визнання протиправними і скасування постанов. Зокрема, позивач просить суд визнати протиправною і скасувати постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 47084923 від 03.02.2016р., та визнати протиправною і скасувати зведену постанову ВП №49662429.

25 лютого 2016 року провадження у справі відкрито, хід його розгляду відображено в ухвалах суду. В судовому засіданні 17 березня 2016 року відповідно до ч. 3, ст. 160 КАС України проголошено вступну і резолютивну частини постанови суду.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що постанову про арешт коштів боржника від 03.02.2016року ВП № 47084923 позивач вважає протиправною, а дії державного виконавця щодо її винесення незаконними, та такими що суперечать вимога чинного законодавства України. Крім цього, позивач переконаний що зведена постанова відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції ВП №49662429 також є незаконною і підлягає скасуванню.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач надав заперечення відповідно до яких підтверджує, що у його провадженні знаходилось зведене виконавче провадження № 49662429 за вимогами Городоцької ОДПІ Міндоходів у Львівській області №№ ю-1130-13 від 03.12.2014 року, ю-1130-13 від 06.11.2014 року, ю-1130-13 від 12.05.2015 року, ю-1130-13 від 04.08.2015 року про стягнення заборгованості.

19.02.,01.04.,10.06.,10.09.,19.11. 2015 року державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження. 22.07., 08.09., 28.09.2015 року, 03.02.2016 року винесено постанови про стягнення виконавчого збору, також 03.02.2016 року винесено постанову про арешт коштів боржника і скеровано до боржника і банківської установи.

На переконання відповідача всі його дії і рішення були вчиненні та прийняті відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення і просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали, та повно і всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства, Законом України «Про виконавче провадження», тощо.

Стосовно постанови про арешт коштів боржника від 03.02.2016року ВП № 47084923, та дій державного виконавця щодо її винесення.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому ст. ст. 1, 2, ч. 1 ст. 27, 11, 32, ч. 3 ст. 50, 52 цього Закону, п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845. Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Так, ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» визначено, що страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок у відповідному органі Казначейства України, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Відповідно до ч. З ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до листа ПАТ «УкрСиббанк» №13 від 09.03.2016 року ДП «Санаторно-лікувальний центр «Шкло» ЄДРПУО 32673458 станом на 16.02.2016 року має відкритий зарплато-картковий проект для виплати заробітної працівникам на 140 карток, тобто зарплатні карточки працівників підприємства підключені до основного банківського рахунку в ПАТ «Укрсиббанк».

Крім цього позивачу винесено припис Інспекції з праці від 23.12.2015 року №1329053/0245-0129 згідно з яким позивач зобов'язаний першочергово сплати заборгованість по заробітній платі працівникам.

Статтями 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.49 р. N 95, ратифікованої Україною 04.08.61 р., ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно із ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 6 статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Отже, держава гарантує захищене законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Арешт коштів на рахунку позивача також унеможливлює виконання ним своїх обов'язків зі сплати податків та зборів. При цьому Податковим кодексом України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI передбачено нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату податків та єдиного збору.

Відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення термінів сплати заробітної плати та не в повному обсязі тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємства незалежно від форм власності. Також ч.12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу). Отже на кошти, призначенням яких є сплата єдиного внеску, не може бути звернуто стягнення за іншими вимогами, ніж сплата такого внеску.

А відтак, постанова від 03.02.2016 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 47084923 винесена на підставі зведеного ВП № 49662429 постановлена всупереч вимогам наведених нормах чинного законодавства і є незаконною.

Стосовно постанови по зведеному ВП № 49662429.

Виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від фактично стягненої суми. Тобто для того, щоб виникли підстави для стягнення виконавчого збору, державний виконавець повинен фактично виконати рішення. Якщо ж боржник виконав рішення самостійно навіть після спливу строку, встановленого для добровільного його виконання, виконавчий збір не стягується.

Ця правова позиція підтверджується Верховним Судом України.

Так, згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. Тобто умовою для стягнення виконавчого збору є фактичне примусове виконання судового рішення.

Відповідачем було надіслано на адресу позивача лист №В-1/09-67 від 21.07.2015 року про те, що сума боргу щодо стягнення виконавчого збору по виконавчих постановах, які включені в зведену постанову ВП № 49662429 становить 58 471,33 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 129,130,131,132 від 21.07.2015року позивачем сплачено виконавчий збір в сумі 41 703,72 грн. Крім цього відповідачем було накладено арешт на розрахунковий рахунок позивача в ОЩАДБАНКУ та стягнуто кошти в сумі 16 767,61 грн.

Тобто відповідачу сплачено виконавчий збір та витрати по усіх виконавчих провадженнях, які включені в зведену постанову ВП № 49662429 в сумі - 58 471,33 грн.

На підставі виконавчих проваджень ВП № 47084923 , ВП № 46617526, ВП № 47808769 ВП № 49406601 ВП № 47084923 сума виконавчого збору, яка підлягала би стягненню у випадку проведення виконавчих дій відповідачем (позивачем заборгованість сплачувалася добровільно):

- по ВП № 47084923 - 19 441,70 грн.

- по ВП № 46617526 - 18 808,04 грн.

- по ВП № 47808769 - 3 169,73 грн.

- штрафні санкції - 12 000,00 грн.

загальна сума виконавчого збору у разі вчинення виконавчих дій

- 53 419,47 грн.

Тобто, відповідачу сплачено надлишок коштів за виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 5 051,86 грн., а саме: 58 471,33 грн. (нараховано відповідачем) - 53419,47 грн. (сплачено позивачем) = 5 051,86 грн.

Ураховуючи наведені розрахунки, в оскаржуваній постанові від 03.02.2016 року про арешт коштів боржника у ВП № 47084923 вказано суму виконавчого збору - 47 063,23 грн., яка не відповідає дійсності, а тому зведена постанова також підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 100, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною і скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції від 03.02.2016 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 47084923

3.Визнати протиправною та скасувати зведену постанову відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції ВП № 49662429.

4. Стягнути з державного бюджету України на користь ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» (код ЄДРПОУ 32673458) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 22.03.2016 року.

Суддя Сакалош В.М.