Рішення № 56608893, 17.03.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 672/1410/15-ц

Провадження № 22-ц/792/365/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

у складі: головуючого судді Купельського А.В.,

суддів: Спірідонової Т.В., Фанди В.П.,

з участю: секретаря Лапка Ю.В.;

сторін: апелянта ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду від 29 грудня 2015 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житлом,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1.

В 2004 році її син вступив в фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_3 і для сумісного проживання їм та малолітньому сину відповідачки позивач надала належне їй на праві приватної власності зазначене будинковолодіння, в якому вони і проживали до 2014 року та у встановленому порядку були зареєстровані.

В зв'язку з погіршенням протягом 2013-2014 років відносин між сином та відповідачкою вони припинили сумісне проживання, а 12 квітня 2014 року остання забрала свої особисті речі та речі своєї дитини і перейшла на інше постійне місце проживання в м. Городок, де і проживає в даний час, тобто без поважних причин відсутня по місцю своєї реєстрації майже півтора року.

У зв'язку з цим, позивач просила суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на житло в будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням Городоцького районного суду від 29 грудня 2015 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити.

Вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що суд не здобув переконливих доказів того, що поведінка ОСОБА_5 загрожувала життю чи здоров'ю неповнолітнього ОСОБА_4.

Крім того, ОСОБА_3 не надала доказів, що саме через поведінку ОСОБА_5 змушена була покинути житло, чи він якимось іншим чином чинив перешкоди вселенню відповідачки

Також, апелянт зазначає, що суд не надав оцінки факту, що бабуся неповнолітнього ОСОБА_4 дала згоду на реєстрацію ОСОБА_3 із сином у будинку, що їй належить в с. Підлісний Олексинець.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 1 липня 2002 року, виданого державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори, позивач є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 (а. с. 4).

В 2004 році син позивача ОСОБА_5 вступив в фактичні шлюбні відносини з відповідачкою. Для сумісного проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та її малолітнього сина, позивач надала належне їй на праві приватної власності зазначене будинковолодіння по АДРЕСА_1 та дозволила зареєструватись відповідачу (а. с. 6).

Така домовленість між сторонами відбулась на взаємовигідних умовах. ОСОБА_3 доглядала сина позивача, який зловживав спиртними напоями і періодично не міг обходитись без стороннього догляду, а відповідач отримала реєстрацію місця проживання, що давало їй змогу отримувати допомогу на дітей.

12 квітня 2014 року ОСОБА_3 зібрала свої та сина речі та переїхала на проживання у м. Городок у найману квартиру.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що якщо позивач має намір відчужити своє житло, вона повинна при цьому врахувати інтереси неповнолітньої дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того суд вважає, що ОСОБА_3 залишила житло позивача по АДРЕСА_1 з поважних причин, оскільки там створились умови - не придатні для нормального проживання і розвитку її дитини та навіть загрожували її життю.

З таким висновком не погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право зайняти, визначається його власником.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.

Особа, відповідно до ст.71,72 ЖК України, може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин.

Згідно роз'яснень даних в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо), суд може продовжити пропущений строк.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 (а. с. 4).

У даному будинку зареєстрована відповідач ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4, які не перебувають у родинних відносинах із позивачем та не є членами її сім'ї.

Даних про те, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровано, що є рішення суду про встановлення факту проживання їх однією сім'єю відповідач не надала.

В судовому засіданні сторони зазначили, що відповідач не проживає у спірному будинку з 12 квітня 2014 року.

Позивач у судовому засіданні зазначила, що ні вона, ні її син не чинили перешкод у проживанні відповідачки та її сина в спірному будинку.

Відповідач належних та допустимих доказів перешкод проживання в будинку не надала.

Кожна сторона, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У силу ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК передбачено належність доказів, а саме: які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Судова колегія приходить до висновку, що відповідач не довела обставин чинення їй перешкод у користуванні житлом, а висновок суду першої інстанції про те, що у будинку створені умови, що унеможливлюють нормальне проживання і розвиток її дитини та навіть загрожують її життю є необґрунтованим.

Відповідачем підтверджено той факт, що вона не проживає у вказаному будинку понад один рік.

Суд першої інстанції на вказане не звернув уваги й дав невірну оцінку обставинам справи щодо перешкоджання позивачем та її сином у проживанні ОСОБА_3 та її сина у спірному будинку.

Посилання відповідачки на висновок органу опіки та піклування при Городоцькій РДА від 28 грудня 2015 року про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право на житло, оскільки таке рішення буде суперечити інтересам дитини - не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

На даний час ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю в іншому населеному пункті у м. Городок. За даними Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області Городоцький районний сектор, викладеними в листі за № 23/191 від 9 березня 2016 року ОСОБА_4 зареєстрованим не значиться.

Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України), тому оспорюване рішення суду слід скасувати, й у силу ст. 309 ЦПК України слід постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, так як відповідачі понад один рік без поважних причин були відсутні й жодних домовленостей між сторонами спору щодо порядку проживання не узгоджено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Городоцького районного суду від 29 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

Визнати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право на користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/ А.В. Купельський

Суддя: /підпис/ Т.В. Спірідонова

Суддя: /підпис/ В.П. Фанда

З оригіналом згідно:

суддя апеляційного суду А.В. Купельський

_____________

Головуючий у першій інстанції: Сакенов Ю.К. Категорія:46

Доповідач: Купельський А.В.