Рішення № 56606762, 16.03.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9081/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв В. Б.Номер провадження 22-ц/788/426/16 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Дубровної В. В.,

суддів - Лузан Л. В. , Сибільової Л. О.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 січня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЦ»

про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ» просив визнати недійсним внаслідок безгрошовості договір позики від 17 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ» в особі директора товариства ОСОБА_4 Свої вимоги мотивував тим, що 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ» в особі директора ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 220 330,00 грн. Позичальник зобов'язується в строк до 15 травня 2012 року повернути таку ж суму коштів позикодавцю. Пунктом 3 договору позики передбачено, що позикодавець передає позичальнику грошові кошти разом з підписанням даного договору. Вказував, що після підписання договору позики грошові кошти позикодавцем позивачеві не передавались. Відповідно до статуту ТОВ «СМЦ» для укладання правочинів на суму, що перевищує 50 000,00 грн., директор товариства має отримати дозвіл загальних зборів товариства, що передбачено в п.12.1.7 Статуту і це є виключно компетенцією Загальних зборів товариства. Відповідно до п.13.6.4 статуту директор має право укладати договори від імені товариства на суму, що перевищує 50000,00 грн. виключно за згодою загальних зборів. Про дану вимогу статуту директору достовірно було відомо, а оскільки дозволу загальних зборів товариства директору не було надано, отже і кошти не передавались. Крім того, кошти в касу товариства та до банку не вносились, квитанцій чи прибуткових ордерів не видавалось, у власність товариства не переходили, не були передані позикодавцем. Як виявилось пізніше, а саме восени 2014 року, відповідачі вважають договір позики укладеним, дійсним та таким, що має виконуватись сторонами. В той же час ОСОБА_4 вважає договір недійсним внаслідок безгрошевості. Крім того, про дану обставину він дізнався лише наприкінці 2014 року, а тому, вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 січня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволений.

Визнаний недійсним внаслідок безгрошовості договір позики від 17 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ» в особі директора товариства ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ»» в дольовому порядку на користь ОСОБА_4 487 грн. 20 коп. понесених останнім судових витрат по сплаті судового збору, тобто по 243 грн. 60 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким у задоволення позову ОСОБА_4 відмовити.

При цьому зазначає, що позивач не є стороною оспорюваного договору позики, ані представником сторони даного договору. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 не зазначив, яке саме його право порушене шляхом визнання недійсним договору позики від 17 жовтня 2011 року, який укладений між ТОВ «СМЦ» та ОСОБА_3 Також вказує, що ОСОБА_4, перебуваючи на посаді директора ТОВ «СМЦ» та уклавши від імені Товариства договір позики з нею (ОСОБА_3) на суму 220 330 грн., порушив п.13.6.4 Статуту Товариства, оскільки не отримав на дану дію згоду загальних зборів учасників Товариства. Вважає, що Товариство схвалило даний правочин шляхом відображення кредиторської заборгованості перед ОСОБА_3 в розмірі 220 330 грн. за наслідками проведеного аудиту у 2013 році та визнання Товариством позову ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за вищевказаним договором позики у розмірі 220 330 грн., про що зазначено у рішенні Ковпаківського районного суду м.Суми від 20 лютого 2015 року. Дані обставини свідчать про дійсність даного договору, однак суд, при ухваленні рішення, не звернув на них належної уваги. Крім того, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначає, що письмова форма спірного договору позики є доказом не лише факту укладання договору, але й передачі нею ТОВ «СМЦ» коштів у розмірі 220 330 грн. Також зазначає, що неоформлення ОСОБА_4 прибуткового касового ордеру та квитанції до нього щодо передачі нею (ОСОБА_3) коштів у сумі 220 330 грн. за спірним договором позики та невидача їй квитанції свідчить лише про порушення позивачем, як директором Товариства, правил ведення бухгалтерського обліку, оскільки на день укладання спірного договору позики право підпису належало лише ОСОБА_4 через відсутність у штаті Товариства головного бухгалтера та касира. Крім того, вважає, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, її представника ОСОБА_5, представників ТОВ «СМЦ» ОСОБА_6, ОСОБА_7, які апеляційну скаргу підтримують з мотивів у ній викладених, пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8, які проти скарги заперечують, вважають рішення суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачеві, як директору ТОВ «СМЦ», на момент укладення договору позики 17 жовтня 2011 року ОСОБА_3 передавалися грошові кошти та, до того ж, позивач на той час не мав відповідного дозволу загальних зборів учасників товариства на укладення даного договору.

Проте з вказаними висновками колегія судів погодитися не можна.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначених вимог Закону суд першої інстанції не дотримався.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять його умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що Були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що17 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ» в особі директора ОСОБА_4 укладений договір позики (а.с.7).

Згідно п.1 Договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 220 330,00 грн., а позичальник зобов'язується у строк до 15 травня 2012 року повернути таку ж суму грошових коштів.

Згідно п.3 Договору позикодавець передає позичальнику, а саме директору ОСОБА_4 безпосередньо, як представнику позичальника, грошові кошти одночасно з підписанням даного договору. Факт отримання грошових коштів позивальником підтверджується наявністю підпису і печатки позичальника на даному договорі.

При поверненні позичальником грошових коштів позикодавець зобоз'язується видати розписку про отримання всієї суми грошових коштів від позичальника (п.5 Договору).

Тобто, умови договору, які ніким не оспорені та є чинними до сьогодні, свідчать про те, що кошти були передані одночасно з підписанням договору, факт отримання грошових коштів позичальником підтверджується наявністю підпису і печатки позичальника на даному договорі, як це зазначено в самому договорі.

Договір підписаний особисто ОСОБА_4, що підтверджується висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС У країни в Сумській області №82 від 17 вересня 2015 року, з якого вбачається, що підписи у графах «заемщик» від імені ОСОБА_4 у договорі позики б/н від 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ», виконані ОСОБА_4, згідно зразків наданих на дослідження(а.с.91-94).

З висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС У країни в Сумській області №78 від 21 вересня 2015 року вбачається, що відбитки печатки ТОВ «СМЦ» ЄДРПОУ 36529772 у договорі позики б/н від 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «СМЦ», нанесені печаткою (ідентифікаційний код 36529772), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СМЦ» м.Київ, зразки відбитків якої надані на дослідження (а.с.95-98).

З наданої представником ОСОБА_4 та долученої апеляційним судом до матеріалів цивільної справи копії обвинувального акту від 23 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у привласненні грошових коштів, прийнятих у якості позики від ОСОБА_3 за договором позики, укладеним без погодження із загальним зборами учасників товариства.

У судовому засіданні було з'ясовано, що пред'явленням позову про визнання договору позики недійсним за його безгрошевістю переслідується мета закриття зазначеного кримінального провадження.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У рамках цивільної справи, що розглядається, позивачем не доведена обгрунтованість заявлених позовних вимог.

Не можливо погодитись з помилковими доводами позивача про безгрошевість укладеного договору позики, обґрунтовуючи який, останній посилається на п.12.1.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЦ», відповідно до якого до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить надання дозволу директору на укладання правочинів, договорів (угод) на суму понад 50 000,00 грн. та на п.13.6.4 Статуту ТОВ «СМЦ», згідно якого директор укладає від імені товариства договори (угоди), контракти та будь-які інші правочини; директор має право укладати договори (угоди), контракти та будь-які інші правочини на суму, що перевищує 50 000 грн., тільки за згодою зборів товариства (а.с. а.с.79 - 88,104 - 113). Наявність чи відсутність згоди на укладення оспорюваного договору позики не впливає на сутність спірного питання щодо доведеності безгрошевості укладеного договору.

Крім того, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, доводи сторони позивача про доведеність заявлених позовних вимог з посиланням на те, що наявність самого по собі письмового договору позики не є доказом передачі коштів, що кошти за договором не передавались, оскільки не складались будь-які бухгалтерські документи

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 18 вересня 2013 року справи № 6-63цс13, яка відповідно до ст. 360-1 ЦПК України є обов'язковою для застосування, зміст якої зводиться до того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договором позики чітко визначений момент передачі коштів - до підписання договору та їх отримання позичальником, про що зазначалось вище.

Крім того, з огляду на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою НБУ України від 15 грудня 2004 року № 637 на керівника покладається відповідальність за ведення бухгалтерського обліку. Не складання за результатами укладення оспорюваного договору позики бухгалтерських документів, як то приходного касового ордеру, є порушенням ОСОБА_4, як керівником товариства, бухгалтерської дисципліни і жодним чином не підтверджує безгрошовість укладеного договору позики, не покладає будь-які обов'язки на позичальника з приводу складання бухгалтерських документів по оприбуткуванні отриманих за договором позики коштів.

Заслуговує на увагу і та обставина, що самим же договором позики передбачена можливість повернення позичених коштів, в тому числі, безпосередньо від директора. Так, пунктом 4 Договору позики визначений порядок повернення коштів: в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переводу позичених грошових коштів на рахунок позикодавця, відкритий в банку; або шляхом видачі позикодавцю готівкових грошових коштів в касі позичальника; або шляхом отримання позикодавцем готівкових грошових коштів безпосередньо від директора ОСОБА_4, як представника позичальника.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

У спірному договорі позичальником є ТОВ «СМЦ», тобто юридична особа, а не фізична особа ОСОБА_4, який звернувся в суд за захистом порушеного права.

Враховуючи, що судом першої інстанції ухвалене рішення, яке ґрунтується на недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невірному застосуванні норм матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1,2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 535 грн. 92 коп.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1,2,3,4, ч.2, ч.3, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 січня 2016 року в даній справі.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 535 грн. 92 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -