Рішення № 56603848, 17.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/2086/15-ц 17.03.2016 17.03.2016 17.03.2016

Провадження №22-ц/784/730/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю представника позивача - Бережкова В.О.,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

публічного акціонерного товариства «Мегабанк» та

ОСОБА_3

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства «Мегабанк»

до ОСОБА_3, ОСОБА_4

про стягнення кредитної заборгованості

У С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ПАТ «Мегабанк» звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 3 серпня 2007 року між ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким останній отримав 155 300 грн. зі сплатою 18, 5 % річних строком до 2 серпня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 цього ж дня між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким вона зобов'язалася солідарно відповідати перед банком за виконання позичальником кредитних зобов'язань у повному обсязі.

Посилаючись на невиконання відповідачами кредитних зобов'язань, банк просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно кредитну заборгованість станом на 1 вересня 2015 року у розмірі 139 238, 96 грн., з яких 83 494, 49 грн. заборгованість за кредитом, 42, 72 грн. за відсотками та 55 701, 75 грн. штрафів та пені.

Відповідач ОСОБА_3, діючи через свого представника, позов не визнав, посилаючись на безпідставність нарахування заборгованості та сплив строку позовної давності.

Відповідачка ОСОБА_4 у наданих запереченнях позов також не визнала, зазначивши факт припинення поруки.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року позов задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь банку стягнуто заборгованість станом на 1 вересня 2015 року у розмірі 83 537,21 грн., з яких 83 494, 49 грн. за кредитом, 42, 72 грн. за відсотками, а також 2 088, 59 грн. судового збору. У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі банк просив рішення скасувати та задовольнити позов у повному обсязі. Апелянт не погодився з висновком суду щодо звільнення від сплати пені та штрафів, а також висновком про припинення поруки ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на помилковість висновку суду щодо переривання перебігу позовної давності, та порушення принципу пропорційності розподілу судових витрат.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позов до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що боржник порушив кредитні зобов'язання та має заборгованість за тілом кредиту - 83 494,49 грн. та за процентами -42,72 грн. Факт часткового погашення боргу у 2014-2015 роках зумовив переривання перебігу позовної давності, а тому цей строк не сплинув. Підставою відмови у стягненні пені та штрафу суд зазначив положення частини 3 статті 551 ЦК та порушення принципу недопустимості подвійного стягнення.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 3 серпня 2007 року між ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 213/2007, за яким позичальник отримав 155 300 грн. кредитних коштів на придбання автобуса марки YOUYI, модель ZGT 6710, реєстраційний НОМЕР_1, зі сплатою 18, 5 % річних на строк до 2 серпня 2012 року (а.с. 5-8).

3 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким остання поручилася за виконання боржником ОСОБА_3 усіх його обов'язків за кредитним договором у повному обсязі (а.с. 9).

Боржник ОСОБА_3 та поручитель ОСОБА_4 взятих зобов'язань не виконували, що надало кредитору право на дострокове повернення кредитних коштів та стягнення неустойки.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2010 року на користь ПАТ «Мегабанк» з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто 173 190, 74 грн. кредитного боргу, в тому числі 143 888 грн. за тілом кредиту та 26 302,74 грн. за процентами, зі зверненням стягнення на предмет застави (а.с. 64, 132-133).

На підставі судового рішення відносно боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконавчої службою були відкриті виконавчі провадження. У період 2012-2015 років здійснювались виконавчі дії, до банку надходили грошові кошти (а.с.69, 70, 131, 134).

Звертаючись до суду з новим позовом, ПАТ «Мегабанк» зазначав, що заборгованість за кредитним договором станом на 1 вересня 2015 року складає 139 238,96 грн., в тому числі 83 494,49 грн. за тілом кредиту, 42,72 грн. за процентами, а також 20 877,89 грн. штрафів та 34 823,86 грн. пені, розрахованої за період з 1 вересня 2014 року по 1 вересня 2015 року (а.с.17-18).

Визначаючи складові боргу, який може бути стягнутий за судовим рішенням, колегія суддів виходить з того, що тіло кредиту вже достроково стягнуто рішенням суду від 18 травня 2010 року в повному обсязі - 142 888 грн. (а.с.132-133), а тому стягнення 83 494,49 грн. кредитних коштів (тіла), що залишились непогашеними, є повторним стягненням того ж боргу.

Невиконання відповідачами судового рішення від 18 травня 2010 року не може бути підставою для повторного звернення до суду про стягнення тіла кредиту.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для повторного стягнення за судовим рішенням 83 494,49 грн. тіла кредиту.

Заборгованість за процентами, яка залишилась непогашеною, визначена позивачем за період 2007-2015 років у розмірі 42,72 грн.

Виходячи з того, що за умовами кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісячно, а строк позовної давності (статті 257, 261 ЦК) обчислюється для кожного з цих платежів окремо (постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, справа № 6-116цс13), то обґрунтованими є вимоги банку про стягнення щомісячних процентів, нарахованих в межах строку позовної давності (3 роки), а саме з вересня 2012 року.

Водночас колегія суддів не вбачає підстав для застосування правил частини 1 статті 264 ЦК щодо переривання перебігу позовної давності, оскільки примусове стягнення та перерахування банку коштів на виконання судового рішення не може вважатись вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу.

При цьому колегія суддів не обговорює правомірність зарахування сум, що надійшли на виконання судового рішення, до поточних платежів за процентами у той період, в який гроші надійшли до банку.

Розмір нарахованих процентів за період з вересня 2012 по вересень 2015 років (а.с. 17зворот-18) значно перевищує розмір позовних вимог щодо процентів.

Отже, в межах заявленого позову, вимоги банку про стягнення 42,72 грн. заборгованості за процентами підлягають задоволенню.

При визначенні обґрунтованості нарахування неустойки (пені, штрафів), колегія суддів виходить з наступного.

Нарахування банком пені здійснено за пунктом 7.1 кредитного договору, яким передбачено, що за користування кредитом понад строки, встановлені пунктами 1.1 та 3.2.1 договору, та(або) недотримання строків сплати нарахованих процентів позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки платежу від несвоєчасно сплаченої суми.

Розмір пені за період з 1 вересня 2014 року по 1 вересня 2015 року, розрахованої в межах строку позовної давності, складає 34 809,72 грн. від прострочого тіла кредиту та 14, 14 грн. від прострочених процентів, а всього 34 823,86 грн.

Заперечень щодо розміру нарахування відповідачі не заявляли.

При цьому колегія суддів не може погодитись з твердженням боржників про сплив строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, як додаткової вимоги, за правилами статті 266 ЦК.

Як зазначалось вище, тіло кредиту достроково стягнуто судовим рішенням від 18 травня 2010 року. На виконання цього рішення кошти надходили до 2015 року (а.с. 18, 70, 95). Рішення суду в повному обсязі не виконане.

Оскільки за таких обставин строк позовної давності до основних вимог (тіло кредиту, проценти) не можна вважати таким, що сплинув, то і правила статті 266 ЦК до нарахованої пені (за один рік) не застосовуються.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги банку про стягнення 34 823,86 грн. пені.

Підстави нарахування штрафів передбачені пунктом 7.2 кредитного договору.

Такими окремими підставами в межах заявленого позову є невиконання позичальником прийнятих на себе обов'язків згідно пункту 3.2.1 договору (абзац 3), а саме порушення строку повернення кредиту, а також невиконання прийнятих на себе обов'язків за пунктом 3.2.3 договору (абзац 5), а саме несвоєчасну сплату нарахованих процентів за користування кредитом.

Аналізуючи підстави нарахування неустойки, колегія суддів вважає, що умови нарахування штрафів за абзацами 3 та 5 пункту 7.2 договору аналогічні умовам нарахування пені, що передбачено пунктом 7.1 договору.

Отже виходячи з принципу недопустимості подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, а також враховуючи відсутність обґрунтувань нарахування штрафів, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення 20 877,89 грн. штрафів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що на користь ПАТ «Мегабанк» з боржника ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість за процентами за період з 1 вересня 2012 року по 1 вересня 2015 року в межах заявленого позову - 42,72 грн., а також 34 823,86 грн. пені, нарахованої за період з 1 вересня 2014 року по 1 вересня 2015 року, а всього 34 866, 58 грн.

При визначенні підстав відповідальності поручителя ОСОБА_4, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки строк дії кредитного договору закінчився 2 серпня 2012 року, то на час звернення до суду з позовом банк пропустив шестимісячний строку пред'явлення вимог до поручителя, що відповідно до частини 4 статті 559 ЦК свідчить про припинення поруки.

Проте і з такими висновками суду погодитись не можна.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Такий обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_4 передбачений і пунктом 2.1.1 договору поруки (а.с.9).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК порука припиняється у разі, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Основним зобов'язанням є не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Кредитним договором передбачені окремі самостійні зобов'язання позичальника ОСОБА_3 про повернення боргу щомісячно частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку. У разі неналежного виконання позичальником цього зобов'язання позовна давність за вимогами кредитора обчислюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (постанова Верховного суду України від 19 березня 2014 року, справа № 6-20цс14).

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини 4 статті 559 ЦК) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений ч.4 ст.559 ЦК строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань поручителя поза межами цього строку.

Таку правову позицію містять постанови Верховного суду України від 17 вереня 2014 року (справа № 6-53цс14) від 2 вересня 2015 року (справа № 6-1085цс15).

Як зазначено вище, боржник ОСОБА_3 в межах заявленого позову зобов'язаний сплатити банку заборгованість за процентами за період з 1 вересня 2012 року по 1 вересня 2015 року в межах заявленого позову - 42,72 грн., а також 34 823,86 грн. пені, нарахованої за період з 1 вересня 2014 року по 1 вересня 2015 року.

Оскільки зазначені суми складаються зі щомісячних зобов'язань позичальника, поручитель ОСОБА_4 має відповідати лише за ті невиконані боржником зобов'язання, які виникли в межах шести місяців від дня їх нарахування до дня звернення банку з вимогами до поручителя (пред'явлення позову).

До суду з позовом банк звернувся 8 жовтня 2015 року (а.с. 27)

Отже порука ОСОБА_4 діє в частині зобов'язань ОСОБА_3 по сплаті процентів та пені, нарахованих з 8 квітня 2015 року.

За розрахунком позивача (а.с. 18) після 8 квітня 2015 року ОСОБА_3 нараховано 28, 53 грн. процентів за користування кредитом та 17 917,59 грн. пені, в тому числі 17 911,28 грн. ((83494,49 х 22/365) х 2 х 0,27+3 829,31+3 705,78+3 829,31+3 829,31) пені за користування кредитом понад встановлений строк, та 6,31 грн. ((14,42 х 22/365) х 2 х 0,27 + 0,98 + 1,27 + 1,63 + 1,96) пені за недотримання строків сплати процентів.

Таким чином, ОСОБА_4 несе солідарний обов'язок з ОСОБА_3 по погашенню кредитної заборгованості за процентами та пенею, нарахованими з 8 квітня 2015 року, в загальному розмірі 17946,12 грн., які підлягають стягненню з відповідачки відповідно до статей 554 та 559 ЦК.

Оскільки суд першої інстанції при визначенні обсягу відповідальності боржника ОСОБА_3 не звернув належної уваги на наявність судового рішення про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та неустойки, невірно застосував правила частини 3 статті 551 ЦК, звільнивши боржника від сплати пені, та помилково вважав припиненою поруку щодо всіх зобов'язань боржника, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Мегабанк».

Згідно зі статтею 88 ЦПК між сторонами підлягають розполіденню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.

Так, судові витрати позивача складають 4386,04 грн., з яких пропорційно задоволеним вимогам підлягають відшкодуванню банку 1098,3 грн.

Враховуючи розмір персональної відповідальность боржника в межах задоволеного позову (34 866,58 грн.) - 16948,99 грн., а також розмір солідарного обов'язку боржника та поручителя - 17917,59 грн., на ОСОБА_3 покладається відшкодування 816,09 грн. судових витрат позивача, на ОСОБА_4 - 282,2 грн. судових витрат позивача.

Судові витрати ОСОБА_3 (2297,45 грн.) пропорційно тій частині позову, в якій позивачу відмовлено, підлягають відшкодуванню за рахунок банку в розмірі 1722,15 грн.

Таким чином, з банку на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню 906,06 (1722,15 - 816,09) грн. судових витрат, а з ОСОБА_4 на користь банку - 282,2 грн. судових витрат.

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Мегабанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Мегабанк» задовольнити частково.

Стягнути на корить публічного акціонерного товариства «Мегабанк» з ОСОБА_3 за кредитним договором №213/2007 від 3 серпня 2007 року кредитну заборгованість станом на 1 вересня 2015 року за процентами та пенею в загальному розмірі 34 866,58 грн., з яких стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17917,59 грн. кредитної заборгованості.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на користь ОСОБА_3 906,06 грн. судових витрат, з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» - 282,2 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: І.В.Лівінський

Н.О.Шаманська