Ухвала суду № 56602173, 22.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/9157/15 головуючий у 1 інстанції Кучеренко В.В.

провадження № 22-ц/778/1648/16 суддя-доповідач Панкеєв О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.,

суддів Кухаря С.В., Панкеєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулася з позовом, в якому просить усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення з нього ОСОБА_2 та ОСОБА_5 без надання їм іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову зазначає, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.10.2005 року , їй на праві власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який вона отримала у спадщину після смерті своєї матері.

Тривалий час, а саме більше одного року вона не проживала у будинку, так як разом з дітьми перебувала в Криму. Коли вона з дітьми повернулася до м. Мелітополь, то виявилось, що у будинку без жодних правових підстав живе її зведений брат ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5

В жовтні 2015 року відповідач ОСОБА_2 запропонував позивачці та трьом її синам жити в неопалюваній літній кухні, яка фактично не придатна для проживання. Коли стало помітно прохолодно, відповідач ОСОБА_2 дозволив позивачці зайняти одну кімнату в будинку, однак у цій кімнаті вистачає місця тільки для одного ліжка, тому у ній помістилися тільки позивачка з п'ятирічним сином, ще два її сина продовжують жити в літній кухні. Відповідачі продовжують займати іншу частину будинку, яка їм не належить. Відповідачі в будинку не зареєстровані, займають житлові приміщення самоправно. Позивачка неодноразово вимагала відповідачів звільнити приміщення, оскільки воно необхідно для проживання позивачки та її родини, вона бажає вселитися в будинок зі своїми дітьми але не може цього зробити через те, що відповідачі не бажають звільнити приміщення та це порушує її права як власника цього будинку. Спроби позивачки вирішити спір у досудовому порядку не дали результату, висилити відповідачів самостійно вона не може. Добровільно звільнити приміщення відповідачі не бажають, у зв'язку з чим позивачка змушена звернутися до суду, оскільки своїми діями відповідачі створюють їй перешкоди в користуванні будинком.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2016 року у справі позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто позивачу перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із будинку АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), та ОСОБА_4 в рівних долях на користь держави судовий збір в розмірі 487 гривень 20 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається із матерів справи, що відповідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.10.2005 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 після смерті її матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.5/. За копією технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 та копією домової книги, ОСОБА_3 є власником вказаного будинку та зареєстрована в ньому 22.01.2001 року /а.с.6,7-9/.

За довідкою голови квартального комітету від 30.10.2015 року та копії акта від 24.10.2015 року, в будинку АДРЕСА_1 проживають без реєстрації з квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 /а.с.10,11/.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 23.10.2015 року, обстеженням умов проживання по АДРЕСА_1 було встановлено, що у вказаному будинку в маленькій кімнаті проживає власник будинку ОСОБА_3 разом зі своїми дітьми: ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, /а.с.13,14/. Також в будинку без реєстрації у великій кімнаті проживають ОСОБА_2, ОСОБА_4 /а.с.12/.

Позивачка зверталася до Мелітопольського МВ ГУВМВС з заявою про те, що ОСОБА_2 не хоче виїжджати з належного їй будинку, що підтверджується копією талона повідомлення № 29 від 06.10.2015 року /а.с.16/.

За довідкою Мелітопольського МВ УДМС України від 06.11.2015 року ОСОБА_2 зареєстрований з 21.05.2008 року в АДРЕСА_2 /а.с.22/.

За посвідченням НОМЕР_2 виданого 27.10.2010 року Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, ОСОБА_3 є багатодітною матір'ю /а.с.17/.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції суд дійшов висновку проте, що відповідачі всупереч встановленим законом вимогам самовільно вселилися в будинок, який належить позивачу, без реєстрації, та своїм знаходженням в будинку, перешкоджають багатодітній сім'ї, якою є родина позивача користуватись будинком, тому відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підлягають виселенню з будинка АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

Згідно ст.ст. 317, 319, 321, 383 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб.

За положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок(частину будинку), квартиру, користуються ним(нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інше не заборонені законом угоди.

Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачено, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користування інакше ніж з підстав і в порядку визначеному законом. Згідно ч. 3 ст.116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.3 ст.10, ч.ч. 1,2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги проте, що він проживав до смерті своєї матері в будинку, з якого його виселяють, та в ньому залишилися його речі з посиланням на докази не спростовують висновків суду про самовільне вселення в будинок, який належить позивачу, проживання без реєстрації, та перешкоджанням багатодітній сім'ї, якою є родина позивача користуватись будинком, тому відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 обґрунтовано виселенні з будинка АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

При цьому ОСОБА_2 в апеляційній скарзі з посиланням на докази не спростовує докази надані позивачем. А саме - акт про проживання від 24.10.2015 року, в будинку АДРЕСА_1, в якому зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживають без реєстрації з квітня 2015 року /а.с.10,11/. Та показання свідка ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні також підтвердила, що ОСОБА_2 до 2005 року проживав разом з нею. У будинку АДРЕСА_1 після смерті своєї матері, проживала ОСОБА_3 зі своїми дітьми, яка в вересні 2014 року поїхала до Криму на заробітки. Після того як ОСОБА_3 повернулася з Криму в належному їй будинку вже проживав ОСОБА_2 зі своєю дружиною. Вона була свідком того, як ОСОБА_3 викликала міліцію із за того, що ОСОБА_2 не пускав її до будинку. Вона також приїжджала до ОСОБА_2 зі своєю дочкою щоб поговорити з ним з приводу того, що він не пускає ОСОБА_3 в належний їй житловий будинок, однак ОСОБА_2 не пустив свою сестру проживати в будинку.

Доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції не зупинив провадження у справі до вирішення справи про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, як можливого спадкоємця будинку, не приймаються колегією судів виходячи із наступного.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

За роз'ясненнями п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", визначаючи наявність передбачених ст.201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п.4 ч.1 цієї статті неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість розгляду.

Частиною 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішення спору ОСОБА_2, ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про визначення строку для подання заяви про прийняття спадщини не вирішують питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість розгляду справи за ОСОБА_3 про виселення відповідачів, оскільки право власності ОСОБА_3, за захистом якого вона звернулася з позовом, за вказаним позовом не оспорюється.

Крім того, само по собі посилання в апеляційній скарзі на не зупинення провадження судом першої інстанції у справі та можливе успадкування відповідачем будинку є припущенням та не містить в собі наслідків, як це призвело (ані може призвести) до неправильного вирішення спору, що за положеннями ч. 4 ст. 309 ЦПК України є передумовою скасування рішення суду

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять іншого обґрунтування у чому полягає порушення прав позивача та вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення. За таких обставин судова колегія вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог, як проте вимагає позивач, відсутні.

За роз'ясненнями п. 28. Постанови ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд відповідно до ст.. 88 ЦПК України, залежно від конкретних обставин справи може зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи при подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 посилався , що він звільнений від сплати судового збору на п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», проте, зазначений пункт Закону та ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звільняє від сплати судового збору учасників бойових дій, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, пов'язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.

Оскільки при прийнятті апеляційної скарги відрите провадження без сплати судового збору, отже з порушенням ст. 295 ЦПК України, відповідно до положень ст. 88, 315 ЦПК України, колегія судів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2, суму не сплаченого збору при подачі апеляційної скарги , яка становить 243,60 х 110 % = 267 гривень 96 копійок.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного бюджету в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, 22030001, код одержувача (код за ЄДРПОУ) 38025409, банк одержувача ГУДКУ в Запорізької області, код банку одержувача (МФО) 813015, рахунок одержувача 31218206780007, код суду 02891457, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 267 ( двісті шістдесят сям) гривень 96 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: