Рішення № 56596875, 11.03.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21104/15-ц

Провадження №2/761/1152/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 березня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Маліновської В.М.,

при секретарі Лазоришинець К.М., Кріт І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності у місті Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН», третя особа: Київська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу про видачу свідоцтва про право власності, скасування свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту комунальної власності у місті Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Відповідач-1), Ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН» (Відповідач-3), третя особа: Київська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу про видачу свідоцтва про право власності, скасування свідоцтв про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Свої позовні вимоги Позивачка обгрунтовує тим, що вона є власником житлового приміщення АДРЕСА_1 в місті Києві. На час приватизації мешканцями квартир житлового будинку по АДРЕСА_1 всі нежитлові підвальні приміщення цього ж будинку, у тому числі приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) загальною площею 207,90 кв.м., не використовувалися як самостійні об'єкти цивільно-правових відносин, не мали окремого технічного паспорту, інвентарної справи, самостійних інженерних комунікацій. Нежитлові підвальні приміщення житлового будинку по АДРЕСА_1 перебували у спільному користуванні мешканців будинку та використовувались для технічного обслуговування несучих конструкцій, прокладання інженерних мереж каналізації, гарячого і холодного водопостачання та опалення, водовідведення, які складають внутрішньо будинкову систему інженерного забезпечення житлового будинку. Проте, згідно з Договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 06.06.2006р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. і зареєстрованим в реєстрі за № 1892, що було укладено між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації та Акціонерним товариством «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН», у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН», нежитлові підвальні приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37), загальною площею 207,90 кв.м., АДРЕСА_2 на відплатній основі передані у власність Відповідача-3. Разом з тим, згідно положень законодавства, вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку. Окрім того, Позивач зазначив, що допоміжні приміщення у житловому будинку окремо приватизації не підлягають. Водночас, нежитлові підвальні приміщення житлового будинку по АДРЕСА_1 одночасно використовувалися як споруда цивільного захисту для мешканців житлового будинку, а відтак, наказ Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2006р. № 581-в про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові (підвальні) приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) в АДРЕСА_1 є незаконним, свідоцтва по право власності від 12.04.2006р. серії НОМЕР_1 що видане на підставі зазначеного наказу підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 06.06.2006р. є недійсним відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, внаслідок його невідповідності актам цивільного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, Позивачка просила: 1) визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2006р. № 581-в по видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) загальною площею 207,90 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера «А»); 2) скасувати Свідоцтво про право власності від 12.04.2006р. серії НОМЕР_2, які розташовані в АДРЕСА_1 (літера «А»), що видане на підставі незаконного наказу Головного управління комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2006р. № 581-в; 3) визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу від 06.06.2006р. на нежитлові приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) загальною площею 207,90 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера «А»), що укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «МКТ-КОМНЮНІКЕЙШН».

28.09.2015р. через канцелярію суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення доказів у справі (а.с.39-46). Питання щодо забезпечення доказів вирішено ухвалою суду від 29.09.2015р. (а.с.53-56).

Представник третьої особи - Київської міської ради подав суду письмові пояснення (а.с.107-110), в яких зазначила, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні приміщення є саме допоміжними, а відтак такими, що не підлягають приватизації. Водночас, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. В той час як, відчуження приміщень, які належать до типу допоміжних приміщень житлового будинку з боку органів місцевого самоврядування не може фактично здійснюватися через неможливість отримання правовстановлюючих документів на них, оскільки приміщення цього типу перебувають у спільній власності власників квартир. Так, для правильного вирішення спору, суду необхідно встановити характеристику спірного приміщення, перевірити чи є спірне приміщення допоміжним, чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Відповідачем - Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано заперечення на позов (а.с. 131-134), в яких Відповідач заперечив проти позову з мотивів його необгрунтованості та безпідставності, з огляду на таке. Відповідно до чинного на той час рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. № 584/744 Відповідач здійснював у встановленому порядку, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв на право власності. Оформлення територіальній громаді Шевченківського району м. Києва права комунальної власності на нежилі приміщення з № 1 по № 27 групи приміщень № 37 загальною площею 207,90 кв.м., які розташовані у м. Києві по АДРЕСА_1, було здійснено у встановленому порядку на підставі звернення Шевченківської районної у м. Києві ради до Головного управління та надання замовником документів, передбачених п.11.9. Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001р. № 1820. За результатами розгляду документів, Головним управлінням відповідно до пункту 19 Положення був виданий спірний наказ та оформлено свідоцтво про право власності на зазначені нежилі приміщення. На час видання спірного наказу та оформлення Свідоцтва, жодної інформації щодо належності спірних приміщень до допоміжних надані до Головного управління документи не містили, так спірний наказ та Свідоцтво були видані на нежитлові приміщення, а не на допоміжні. Згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Держбуду від 24.05.2001р. № 127 «нумерація сходових клітинок та інших приміщень спільного загальнобудинкового користування позначаються римськими цифрами», водночас, з матеріалів технічної документації вбачається, що спірні приміщення не були пронумеровані римськими цифрами, а отже у Головного управління не було підстав вважати спірні приміщення допоміжними. Окремим доказом, що спірне нежитлове приміщення є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин є договори оренди нерухомого майна нежилих приміщень. При цьому, Відповідач зазначив, що нежилі приміщення можуть бути розташовані будь-де в жилому будинку: в підвалі, цокольному поверсі, горищі тощо. Таким чином позивач не довів порушення його прав, оскільки ці приміщення: - не є допоміжними, є окремим об'єктом цивільних правовідносин, у зазначених нежилих приміщень є законний власник.

Представником Позивача подано суду додаткові письмові пояснення (а.с.164-174,188-189), в яких зазначив, що згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування, так, висновок про вартість майна нежитлового приміщення від 21.04.2006р. повинен відповідати правовим приписам ст.ст. 3,7,12,13,14 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та ст.ст. ч. 2 ст. 14, та ч. 2 ст. 20 Закону України «Про приватизацію державного майна». Разом з тим, вказаний Висновок, складений з порушенням вимог зазначених норм законодавства. Окрім того, відповідно до п. 42 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992р. № 56, вільні приміщення можуть бути продані власником будинку товариству власників квартир або іншим юридичним особам переважно на конкурсній основі по фактичній вартості будівництва загальною площі житлових будинків за цінами, що склалися на момент продажу. Разом з тим, з урахуванням опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві, різниця між фактичною вартістю продажу спірних нежитлових приміщень за Договором купівлі-продажу від 06.06.2006р. та фактичною вартістю будівництва складає 197 983,80 грн., що є прямими збитками бюджету. Додатково, як зазначав Позивач, спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 є бомбосховищем та використовувалися у якості об'єктів цивільного захисту населення, так вичерпний перелік випадків списання захисних споруд визначений Інструкцією про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1999р. № 567. При цьому, представник Позивача зауважив, що згідно технічного паспорту спірних об'єктів нерухомого майна, спірні приміщення позначені арабськими цифрами, що відповідно до вимог абз. 9 Розділу 8 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001р. № 127, є позначенням житлових і допоміжних приміщень, а відтак, такі приміщення кваліфікуються, як допоміжні приміщення. Все вищезазначене, свідчить про те, що Договір від 06.06.2006р. про купівлю-продаж нежитлових приміщень, як правочин, який був спрямований на заволодіння майном територіальної громади і порушує публічний порядок, є нікчемним згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України.

В судовому засіданні представник Позивача - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Відповідача-1 - ОСОБА_5 та представник Відповідача-3 - ОСОБА_6 проти позову заперечили та просили відмовити в його задоволенні.

Відповідач-2 в судове засідання свого представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, письмових пояснень чи заперечень по суті позовних вимог на адресу суду не направив.

Третя особа - Київська міська рада в судове засідання свого представника не направила, надіслала на адресу суду клопотання, в якому просила слухати справу без участі представника Київської міської рали з урахуванням раніше наданих заперечень (а.с.162).

Суд, заслухавши представника Позивача, представників Відповідача-1 та Відповідача-3, дослідивши наявні матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Позивачка є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартир від 18.10.2004р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 2906 (а.с.190), та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 208076 від 18.10.2004р. (а.с.191).

06 червня 2006 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради (Продавець за договором) та Акціонерним товариство «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН» (Покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 207,90 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (літера А), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. та внесено до реєстру за № 1892, зареєстрований в Управлінні з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради 06 червня 2006р. за № 000456/10 (а.с.22-24).

На виконання ухвали суду про забезпечення доказів від 29.09.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. надано копії документів, на підставі яких було посвідчено спірний договір купівлі-продажу від 06.06.2006р. (а.с.66-91)

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» затверджено переліки об'єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва згідно з додатками 2-11 (а.с.136). Згідно Додатку 11 у комунальну власність територіальної громади Шевченківського району м. Києва передається зокрема нежиле приміщення загальною площею 250,00 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 (а.с.137). Тобто питання про передачу спірного нежитлового приміщення до комунальної власності району було вирішено Київською міською радою ще у 2001р.

Так, Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005р. № 644 затверджено зокрема перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу відповідно до Програми приватизації об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва на 2006 рік згідно додатку № 2, в п. 35 якого зазначено, що нежилі приміщення загальною площею 207,9 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 літ. А підлягають викупу Покупцем - АТ «МКТ-Комюнікейшн» (а.с.74,138-141).

Згідно наказу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради від 02.03.2006р. № 17-з наказано приватизувати шляхом викупу, зокрема нежитлові приміщення, площею 207,9 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.75).

Окрім того, в Київській міській щотижневій газеті «Шулявка» № 11 (650) від 17.03.2006р. було опубліковано перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу, зокрема нежиле приміщення по АДРЕСА_1, літ. А (а.с.78).

На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 12.04.2006р. №м 581-В «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна» (а.с.186-187) було видано Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 від 12.04.2006р., яким посвідчено, що нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 37), загальною площею 207,90 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера А) дійсно належать Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на праві комунальної власності (а.с.20).

Наказом Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради від 21.04.2006р. № 47-з (а.с.76) затверджено висновки вартості нежилого приміщення, що орендує АТ «МКТ-Комюнікейшн» за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 377 979,00 грн., крім того податок на додану вартість 75 595,80 грн., вартість майна разом з ПДВ становить 453 574,80 грн. (а.с.60).

Згідно Акту прийому-передачі приміщення 06 липня 2006 року Продавець передав, а Покупець прийняв згідно з договором купівлі-продажу від 06 червня 2006 року реєстраційний № 000456/10 нежилі приміщення № 1 по № 27 (групи приміщень № 37) в літ. А загальною площею 207,90 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А) (а.с.25).

Відповідно до листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 15.10.2015р. № 13503 (И-2015) згідно з даними Бюро в м. Києві по нежитловому фонду за адресою АДРЕСА_1 проведена реєстрація права власності на неж.прим. з №1 по № 27 (гр.прим.№ 37) (в літ. А) заг.пл. - 207,9 кв.м. за АТ «МКТ-Комюнікейшн» на підставі договору купівлі-продажу, 06.06.2006р. (а.с.93).

Судом встановлено, що з 1995 року Акціонерне товариство «МКТ-Комюнікейшн» орендувало нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 150,0 кв.м., а в подальшому площа переданого в оренду приміщення збільшилась до 207,9кв.м., що підтверджується договором № 2454/1 про оренду нежитлових приміщень від 27.06.1995р. (а.с.111-112), договором № 295 про співробітництво від 07.07.1995р. (а.с.113-114), договором № 4357/1 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 24.12.1997р. (а.с.115-118) та додатковою угодою до нього від 29.06.2000р. (а.с.119), договором № 4844/1 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 01.01.2001р. (а.с.120-122), договором № 63/612 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 01.10.2003р. (а.с.142-143), договором № 142/612 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 01.02.2006р. (а.с.127-130, 144-145).

За ч. 2 ст. 382 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення), що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку - частини споруди, які забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в'їзна група тощо), технічного обладнання будинку - інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території), що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до п.. 41, 42 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992р. № 56 не підлягають приватизації допоміжні приміщення жилих будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу та складські приміщення). Власником перелічених приміщень після приватизації квартир будинку є товариство власників квартир. Вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку.

Вільні нежилі приміщення можуть бути продані власником будинку товариству власників квартир або іншим юридичним особам (підприємствам, організаціям, установам) переважно на конкурсній основі по фактичній вартості будівництва загальної площі жилих будинків в цінах, що склалися на момент продажу. Переважне право на придбання таких приміщень має товариство власників квартир.

Згідно ч.ч.1-2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Разом з тим, Позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.58-59 ЦПК України на підтвердження того, що нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 37) в буд. АДРЕСА_1 в м. Києві є саме допоміжними приміщеннями, та таких не здобуто в судовому засіданні. Клопотань про призначення судової експертизи для встановлення призначення вказаного нежилого приміщення саме як допоміжного чи ні представником Позивача чи іншою стороною у справі не заявлялось.

Судом встановлено, що згідно технічного паспорту, виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації, безпосередньо нежитлове приміщення має номер 37, а нежитлові приміщення, які в ньому розташовані позначені арабськими цифрами згідно переліку, в той час як місця спільного користування позначені римськими цифрами (а.с.97-99).

Пунктом 4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001р. № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за № 582/5773 коридори спільного користування, а також міжквартирні приміщення допоміжного призначення (спільного користування) нумеруються римськими цифрами чорною тушшю і в журналі внутрішніх обмірів проставляються їх площі, на кожному поверсі.

Пунктом 8 вказаної Інструкції визначено, що на планах поверхів проставляються номери всіх (житлових та допоміжних) приміщень.

Нумерація вбудованих (прибудованих) нежитлових приміщень здійснюється після закінчення нумерації всіх квартир.

Нумерація житлових і допоміжних приміщень виконується арабськими цифрами окремо по кожній квартирі (приміщенню) у порядку руху за годинниковою стрілкою, починаючи від входу. Нумерація сходових кліток та інших допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування та неопалювальних приміщень позначається римськими цифрами.

Позивач зазначив, що оскільки в технічному паспорту група приміщень АДРЕСА_1 позначена арабською цифрою, то на підставі п. 8 вказаної Інструкції вказане приміщення є допоміжним та таким, що не підлягає приватизації.

Разом з тим, пункт 8 Інструкції «Нумерація квартир (кімнат, жилих блоків, секцій у гуртожитках) та інших приміщень» стосується нумерації квартир та допоміжних приміщень, що знаходяться в таких квартирах, водночас, нумерація допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування, тобто тих, що належать до загального майна та не підлягають приватизації, здійснюється римськими цифрами. Так, зважаючи, що згідно технічного паспорту нежитлове приміщення з АДРЕСА_1 позначене «37», (а.с.97-9), суд дійшов висновку, що вказане нежитлове приміщення є окремим самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, на які розповсюджують вимоги щодо порядку нумерації квартир, визначеного вищезазначеною Інструкцією.

За .абз. 3 ч. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Частиною 7 ст.7 Закону України «Про приватизацію державного майна» продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Статтею 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію.

Порядок викупу об'єкта приватизації визначається Фондом державного майна України.

Так, порядок викупу об'єкта приватизації визначено Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженого Фондом державного майна України від 30.07.1998р. № 1511, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.09.1998р. за № 558/2998, зокрема порядок викупу малої приватизації передбачено Розділом 3 зазначеного Положення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється його оцінка в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Акт інвентаризації затверджується керівником та головним бухгалтером підприємства, акт оцінки вартості об'єкта приватизації - керівником органу приватизації.

Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, згідно ст. 12 вказаного Закону ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Судом встановлено, що визначення ціни продажу нежитлового приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) в буд. АДРЕСА_1 в м. Києві було проведено у відповідності до діючих на час проведення такої оцінки норм та вимог законодавства.

Так, в судовому засіданні встановлено, що продаж Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради нежитлового приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) в АДРЕСА_1 в м. Києві АТ «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН» було здійснено з дотриманням порядку, визначеного Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про місцеве самоврядування» та Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Щодо посилань сторони позивача на те, що нежитлове приміщення не могло бути об'єктом приватизації, оскільки мало статус бомбосховища, про що було вказано в одному з договорів оренди нежитлових приміщеннь(1995р.), суд приходить до наступного.

Згідно ст. 9 Закону України «Про правові засади цивільного захисту», який діяв станом на 2006 рік, для забезпечення укриття населення в містах, селах, селищах створюється фонд захисних споруд шляхом: комплексного освоєння підземного простору населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій; обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору населених пунктів, гірничих виробок і природних порожнин; дообладнання з урахуванням вимог захисту підвальних та інших заглиблених приміщень; будівництва заглиблених споруд, інших нерухомих об'єктів, пристосованих для виконання завдань цивільного захисту; будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ та укриттів; будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів.

Разом з тим, вказаним Законом чітко не було визначено поняття сховища.

Так, відповідно до Інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затвердженої Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.10.2006р. № 653, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.11.2006р. за № 1180/13054, сховища забезпечують захист осіб, що укриваються, від негативного впливу сучасних засобів ураження, бактеріальних (біологічних) засобів (далі - БЗ), від бойових отруйних речовин (далі - БОР), а також, при необхідності, від катастрофічного затоплення, небезпечних хімічних речовин (далі - НХР), радіоактивних продуктів при руйнуванні ядерних енергетичних енергоустановок, високих температур і продуктів горіння при пожежах та передбачають можливість безперервного перебування у них розрахункової кількості осіб, що укриваються, протягом двох діб.

Протирадіаційні укриття ( далі - ПРУ) призначені для захисту осіб, що укриваються, від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні місцевості і допускають безперервне перебування у них розрахункової кількості осіб, що укриваються, до двох діб.

Інструкцією про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1999р. № 567, визначено умови списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, до яких належать сховища всіх класів, протирадіаційні укриття усіх груп і захисні споруди запасних пунктів управління (далі - захисні споруди) центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства), склад і обов'язки відповідних комісій, а також вимоги щодо оформлення, погодження і затвердження відповідної документації.

Водночас, відповідно до п. 2 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 253 визначено, що захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) (далі - захисні споруди) - інженерні споруди, призначені для укриття і тимчасового захисту людей, техніки та майна від небезпеки, що може виникнути або виникла внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, а також від дії засобів ураження в особливий період. Захисні споруди поділяються на сховища та протирадіаційні укриття і є основним засобом колективного захисту населення;

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, до захисних споруд цивільного захисту належать:

1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;

3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.

Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.

Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.

З вищевикладеного вбачається, що будь-яке підвальне приміщення може слугувати найпростішим укриттям для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що фактично входить до складу захисних споруд цивільного захисту, в той час як сховище є спорудою, в якій створено спеціальні умови для захисту розрахункової кількості людей протягом певного проміжку часу. Разом з тим, Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нежиле приміщення в буд. АДРЕСА_1 в м. Києві було взято на облік як складова фонду захисних споруд як сховище, як і не надано доказів на підтвердження того, що у 2014-2015рр. Позивач та інші співвласники загальних приміщень АДРЕСА_1 розпочали облаштування вказаного нежилого приміщення у якості захисних споруд цивільного захисту. Водночас зазначення в договорі № 2454/1 про оренду нежитлових приміщень від 27.06.1995р., що нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 150,0 кв.м. є бомбосховищем не є підставою для висновку, що нежилі приміщення з АДРЕСА_1 загальною площею 207,90 кв.м. є саме захисною спорудою цивільної оборони - сховищем, яка відповідає встановленим вимогам захисту та підлягає списанню в разі встановлення її непридатності у визначеному порядку.

На час розгляду справи жодних належних та допустимих доказів , які б спростовували висновки суду, до матеріалів справи не надано.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.10 ЦПК України).

За ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що підстави на які посилається Позивач на підтвердження своїх вимог, зокрема щодо належності нежилого приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 37), загальною площею 207,90 кв.м., які розташовані в м. Києві по АДРЕСА_1 (літера А) до допоміжних приміщень будинку, що не підлягають приватизації, порушення порядку приватизації вказаних приміщень та як наслідок порушення прав Позивачки, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 382 ЦК України, Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про місцеве самоврядування» та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про правові засади цивільного захисту», Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992р. № 56, Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001р. № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за № 582/5773, та керуючись ст.ст. 10, 33, 60, 61, 212 - 215, 222, 223, 292, 293, 294, 296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності у місті Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-КОМЮНІКЕЙШН», третя особа: Київська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу про видачу свідоцтва про право власності, скасування свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: