Ухвала суду № 56596113, 09.03.2016, Оболонський районний суд міста Києва

09.03.2016 Справа № 756/3106/16-к

№ 756/3106/16-к

№ 1-кс/756/370/16

У Х В А Л А

Іменем України

09 березня 2016 року

Слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва Шестаковська Л.П., за участю секретаря Возненка М.М., прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 Любченко Т.С., слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Прилипка Д.С., розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Прилипка Д.С., погоджене процесуальним керівником у проваджені - прокурором Київської місцевої прокуратури №5 Любченко Т.С., про арешт майна,

в с т а н о в и в:

Слідчий СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Прилипко Д.С., за погодженням з процесуальним керівником у проваджені - прокурором Київської місцевої прокуратури № 5 Любченко Т.С. звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме: на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на земельну ділянку площею 0,0417 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_2.

Слідчий посилається на те, що СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві розслідується кримінальне провадження №120161009050002022, внесене 25.02.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В клопотанні вказується, що в ході проведення досудового розслідування встановлено, що 16.11.2011 року між ПАТ «Златобанк» в особі голови правління з корпоративного бізнесу ОСОБА_3 та ТОВ «ТД «Енергомир» в особі директора ОСОБА_4, укладено кредитний договір №271/11-KL з максимальним лімітом заборгованості в сумі 700 000 гривень.

Поручителем за виконання зобов'язань за кредитним договором виступив заступник правління з бізнесу та фінансових ринків ПАТ «Златобанк» (Київ) ОСОБА_5.

Також, 16.11.2011 року з метою забезпечення виконання ТОВ «Енергомир» зобов'язань, що випливають з укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ТД «Енергомир» кредитного договору №271/11-KL від 16.11.2011 року, було укладено договір іпотеки, відповідно до якого, згідно з п.1.2. вказаного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, і складається з:

п.1.2.1 садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

п.1.2.2 земельної ділянки площею 0,0417 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_2.

З клопотання та долучених копій матеріалів, зокрема, копії протоколу допиту потерпілої ОСОБА_4 вбачається, що приблизно у 2007 році вона стала засновником ТОВ «ТД «Енергомир». У 2010 році ОСОБА_4 призначено на посаду директора вказаного товариства. У 2011 році підприємство майже не здійснювало господарської діяльності та прибутку не приносило. ОСОБА_4 проживала на той час у будинку в АДРЕСА_1, та про свої фінансові труднощі вона розповіла своєму сусідові ОСОБА_6, який повідомив, що його хресник ОСОБА_5 працює у банку і він може з ним переговорити щодо надання допомоги у видачі кредиту, на що ОСОБА_4 погодилася. Через деякий час ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_5 та повідомив, що їй необхідно під'їхати у ПАТ «Златобанк» на вул. Володимирській у м. Києві та мати при собі статутні документи підприємства, документи на наявне у неї майно і його оцінку.

Після цього, було укладено кредитний договір №271/11-KL від 16.11.2011 року, а саме між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_4 При цьому, поручителем за вказаним договором добровільно виступив ОСОБА_5 Також, для забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки від 16.11.2011 року. Даний договір також підписано ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представником ПАТ «Златобанк».

Крім того, ОСОБА_4 вказала, що приблизно до середини 2012 року вона добросовісно здійснювали оплату за кредитним договором. Після чого, на підприємстві знову виникли фінансові труднощі, та вони перестали здійснювати оплату у повному обсязі.

У 2013 році ПАТ «Златобанк» звернувся з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №271/11-KL від 16.11.2011 року від 16 листопада 2011 року та звернення стягнення на предмет іпотеки. Протягом 2013-2014 року даний позов розглядався у судах різних інстанцій, однак винесено рішення на користь банку.

Також, в клопотанні та копії протоколу допиту потерпілої ОСОБА_4 вказано, що, в середині 2014 року вона зверталася до ОСОБА_5 з пропозицією сплатити половину суми за кредитним договором, а решту боргу реструктуризувати, однак останній сказав, що необхідно сплатити усю суму. Зі слів ОСОБА_4 наприкінці 2014 року на її чергове питання ОСОБА_5 повідомив, що не треба турбуватися, оскільки банк перебуває у кризі та скоріш за все у подальшому його буде ліквідовано, та нібито тим самим зазначив, що у такому разі не буде кредитора і нікому буде платити заборгованість за кредитом.

Також, ОСОБА_4 та її цивільний чоловік неодноразово зверталися до ОСОБА_5 та просили його повідомити їх у разі вчинення будь-яких значущих для них дій з іпотечним майном, тобто з будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, однак останній запевняв їх що все буде добре. ОСОБА_4 довірилася йому та самостійно за власною ініціативою, ніяких заходів щодо іпотечного майна, зняття з нього арешту або досягнення будь-яких домовленостей з банком, не здійснювала, оскільки знала, що вона перебуває з ОСОБА_5 у нормальних стосунках, він повністю володіє ситуацією з економічним становищем банку, а також ситуацією по кредитному договору №271/11-KL від 16.11.2011 року, так як він є поручителем.

Крім того, ОСОБА_4 показала, що вона була дуже шокована коли дізналася, що ОСОБА_5 є власником будинку у якому вона мешкає з цивільним чоловіком, на підставі договорів про відступлення права вимоги, які укладені ще рік тому, у 2015 році. У зв'язку з цим, ОСОБА_4 вказала, що ОСОБА_5 обманув її та протиправно заволодів належним їй майном, та якби вона знала про такий стан справ, то вживала б заходів до погашення заборгованості перед банком, зняття арештів з іпотечного майна або інших заходів направлених на збереження її права власності на будинок у якому вона проживає.

На підставі вищевказаного, слідчий зазначає, що на даний час є достатньо підстав вважати, що ОСОБА_5, працюючи на посаді заступника правління з бізнесу та фінансових ринків ПАТ «Златобанк» (Київ), будучи обізнаним про фінансовий стан Товариства, та про наявну заборгованість за кредитним договором №271/11-KL від 16.11.2011 року укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_4, який забезпечений договором іпотеки від 16.11.2011, предметом якого є садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, являючись поручителем у вказаних угодах, знаючи про їх зміст і те, що ПАТ «Златобанк» у судовому порядку вживаються заходи про примусове вилучення будинку та задоволення за рахунок його реалізації вимог за кредитним договором №271/11-KL від 16.11.2011, а також про те, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 22.01.2015 року, право вимоги за вказаним договором іпотеки безоплатно передано йому, приховуючи вказані факти, з метою заволодіння вказаним майном, шляхом зловживання довірою і введення в оману, які виразилися у доведенні до відома протягом 2014-2016 років раніше знайомій ОСОБА_4 неправдивих відомостей, які вплинули на її обізнаність та поведінку, а саме про відсутність необхідності сплати кредитних коштів по договору, у зв'язку з ліквідацією банку найближчим часом, і тим самим відсутності кредитора за кредитним договором, перереєстрував 12.02.2016 року право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, тобто незаконно заволодів майном, що належить ОСОБА_4, на суму 700000 гривень, тобто вчинене в особливо великих розмірах.

Враховуючи викладене, та беручи до уваги, що садовий будинок № 23 по вул. Садовій 6, та земельна ділянка, на якій він розташований за адресою: м. Київ, «Оболонь садово-дачне товариство» обслуговуючий кооператив, є предметом злочину, передбаченого ст.190 КК України, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження подальшої перереєстрації вказаних садового будинку та земельної ділянки на інших осіб, слідчий просить накласти арешт на вказане майно до прийняття остаточних процесуальних рішень у кримінальному провадженні, розглянувши його клопотання без участі власників майна.

У судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали дане клопотання й просили для об'єктивного з'ясування дійсних фактичних обставин справи його задовольнити.

Заслухавши думку слідчого та прокурора, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Проте, слідчий, звертаючись до суду з клопотанням, що розглядається, не вказав, з якою саме метою, із передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, він просить застосувати арешт майна. Крім того, вищезазначені садовий будинок та земельну ділянку доказами у кримінальному провадженні відповідно до ст. 98 КПК слідчий не вважає, постанови про визнання цього майна доказами у кримінальному провадженні - не виносив, про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів - не просив.

Відповідно до другого абзацу ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частино 11 статті 170 КПК України передбачено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути, поміж іншого, зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, однак, клопотання, що розглядається вказаним вимогам не відповідає.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання, долучені до нього матеріали, заслухавши думки слідчого та прокурора, дійшов до висновку про те, що відсутні підстави для задоволення клопотання про арешт майна та таке клопотання є безпідставним та не обґрунтованим відповідно до вимог ст.ст. 170-173 КПК України (в останній редакції від 18.02.2016 року).

Як було вже вказано вище, клопотання не містить підстави і мети арешту майна та відповідного обґрунтування необхідності такого арешту відповідно до положень статті 170 цього Кодексу, таким чином клопотання не містить правової підстави.

Крім того, про можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні відповідно до пункту 1 частини другої статті 170 цього Кодексу - мова у клопотанні взагалі не йде.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про арешт майна слідчий суддя враховує і те, що про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні будь-якою особою кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №120161009050002022 від 25.02.2016 року за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України, - мова також не йде, оскільки відсутня особа, якій би у визначеному законом порядку було повідомлено про підозру. Крім того, слідчий, звернувшись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, і не обґрунтовував його випадками, передбаченими пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК. Тобто, мова не йде про конфіскацію майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, мова не йде і про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, оскільки відсутній цивільний позов, як відсутній і цивільний позивач та потерпілий. З клопотання та доданих до нього матеріалів не вбачається і підстав стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відмовляючи слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна слідчий суддя виходить і з того, що обмеження права власності ОСОБА_5 на перелічене вище майно (садовий будинок та земельну ділянку) не є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження та тій стадії, на якій воно перебуває, а наслідки можливого арешту майна для його власника ОСОБА_5, який не має статусу ні підозрюваного, ні обвинуваченого, ні засудженого, ні третьої особи (у розумінні глави 17 КПК України) та інших, не причетних до даного кримінального провадження осіб, можуть бути не тільки негативними, а й спрямованими на блокування дії та реалізації Договору іпотеки від 16.11.2011 року між ПАТ «Златобанк» (Іпотекодержатель), з одного боку, та ОСОБА_4 (Іпотекодавець, вона ж і Поручитель), з другого боку, укладеного в порядку забезпечення виконання ТОВ «Енергомир» (Позичальником) зобов'язань, що випливають з укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ТД «Енергомир» кредитного договору №271/11-KL від 16.11.2011 року.

Слідчим суддею вивченням доданих до клопотання матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №120161009050002022 від 25.02.2016 року за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України встановлено наступне.

16.11.2011 року між ПАТ «Златобанк» в особі голови правління з корпоративного бізнесу ОСОБА_3 та ТОВ «ТД «Енергомир» в особі директора ОСОБА_4, укладено кредитний договір №271/11-KL. Відповідно до п. 1.1. вказаного Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для погашення заборгованості в АТ «Дельта Банк» та поповнення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості в сумі 700000 гривень. Строк повернення кредитних коштів по 15 листопада 2012 року включно, відповідно до графіку зменшення максимального ліміту заборгованості, викладеного п. 1.2. Кредитного договору.

16.11.2011 року між ПАТ «Златобанк» в особі голови правління з корпоративного бізнесу ОСОБА_3, з одного боку, та громадянкою України ОСОБА_4, з другого боку, було укладено і Договір поруки №271/11-KL/Р1, відповідно до п.п. 1.1. якого Поручитель ОСОБА_4 поручається перед Кредитором (Банком) та зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником своїх боргових зобов`язань перед Кредитором за Кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань.

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки сторони встановили, що у разі відсутності коштів у Поручителя для виконання боргових зобов`язань та/або виконання своїх зобов`язань за цим договором, Банк має право звернути стягнення на будь-яке майно поручителя.

12.07.2012 року між сторонами Кредитного договору було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору №271/11-KL від 16.11.2011 року, відповідно до якої визначено новий строк повернення кредитних коштів Позичальником ТОВ «ТД «Енергомир» Банку, а саме: в строк по 15 травня 2013 року включно, відповідно до нового графіка. 12.07.2012 року відповідні зміни були внесені сторонами і до договору поруки в частині строку повернення кредитних коштів та графіку зменшення максимального ліміту заборгованості.

З метою забезпечення виконання ТОВ «Енергомир» зобов'язань, що випливають з укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ТД «Енергомир» кредитного договору №271/11-KL від 16.11.2011 року, того ж дня 16.11.2011 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, і складається з:

п.1.2.1 садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

п.1.2.2 земельної ділянки площею 0,0417 га з цільовим призначенням - для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_2.

Іпотекодавцем (майновим поручителем за ТОВ «ТД Енергомир») виступила ОСОБА_4, директор ТОВ «ТД Енергомир», якій на праві власності належало майно, що стало предметом іпотеки.

Проте, внаслідок невиконання Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором з наступними змінами до нього, станом на 12.11.2012 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 747832 грн. 83 коп., включаючи заборгованість по відсоткам, пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків, а також 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

У 2013 році ПАТ «Златобанк» звернувся з позовом до позичальника ТОВ «ТД Енергомир» та його поручителя ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №271/11-KL від 16.11.2011 року від 16 листопада 2011 року та звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.07.2013 року позов було задоволено у повному обсязі. Суд прийняв рішення стягнути з ТОВ «ТД Енергомир» на користь ПАТ«Златобанк» заборгованість за кредитним договором № 271/11-KL від 16.11.2011 року у сумі 747832 грн. 83 коп., яка складається з 685770 грн. 49 коп. заборгованості за кредитом, 60257 грн. 86 коп. заборгованості за відсотками, 1727 грн. 15 коп. пені та 77 грн. 33 коп. трьох відсотків річних згідно ст. 625 ЦК України; в рахунок погашення зазначеної суми заборгованості ТОВ «ТД Енергомир» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором № 271/11-KL від 16.11.2011 року звернути стягнення на предмет іпотеки: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_4, та на земельну ділянку площею 0,0417 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_2, яка належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки (садового будинку та земельної ділянки) для його подальшої реалізації у розмірі 860000 грн.

Зазначене вище рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.07.2013 року оскаржувалося ОСОБА_4, однак, було залишено без змін та набрало законної сили. Чи було воно звернено до виконання стягувачем ПАТ«Златобанк» через органи державної виконавчої служби, в клопотанні слідчого мова не йде.

Відмовляючи слідчому в задоволенні його клопотання про арешт майна слідчий суддя виходить і із того, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено і позасудове врегулювання, відповідно до якого сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання

здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Ст. 37 Закону України «Про іпотеку» регулює передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, відповідно до приписів вказаної норми іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Слідчим суддею встановлено, що розділ 6 Договору іпотеки від 16.11.2011 року, укладеного між Іпотекодержателем ПАТ«Златобанк» та Іпотекодавцем (майновим поручителем за ТОВ «ТД Енергомир») ОСОБА_4, та підписаний лише представником Банку ОСОБА_7 та особисто ОСОБА_4 (ОСОБА_5 не був стороною договору іпотеки та його не підписував), як раз і передбачає застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому відповідно до п. 7.3 Договору іпотеки Іпотекодержатель має беззаперечне право відступити своє право вимоги за цим договором як в повному обсязі, так і частково, на користь будь-якої третьої особи, а тому числі, але не обмежуючись, на користь будь-яких поручителів, які поручаються за ТОВ «ТД Енергомир» за основним зобов`язанням. При цьому підписанням даного Договору Іпотекодавець надає свою безвідкличну та беззаперечну згоду на таке відступлення прав за цим Договором, в тому числі надає свою згоду на укладення будь-яких договорів про відступлення прав вимоги за цим Договором. Іпотекодавець погоджується з тим, що в разі відступлення прав за цим Договором до особи (юридичної чи фізичної) перейдуть всі права та обов`язки Іпотекодержателя за цим Договором, у тому числі на звернення права стягнення на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ в порядку та умовах, встановлених цим Договором.

Крім того, Договір іпотеки містить Розділ 6 «Застереження про позасудове задоволення вимог іпотеко держателя», відповідно до якого передбачено:

п. 6.1. Сторони цього Договору дійшли згоди вирішити питання про звернення стягнення на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ (в цілому чи на будь-яку його частину) шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, шо міститься в цьому Договорі.

п. 6.2. Визначений цим розділом спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ.

п. 6.3. Сторони дійшли згоди, що задоволення вимог Іпотекодержателя може здійснюватися шляхом:

-передачі Іпотекодержателю права власності на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ (в цілому чи на будь-яку його частину) в рахунок виконання Іпотекодавцем Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

-продажу Іпотекодержателем від свого імені ПРЕДМЕТА ІПОТЕКИ (в цілому чи будь-якої його частини) будь-якій особі, в тому числі, але не виключно, ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який є поручителем за виконання Боржником зобов'язань перед Іпотекодержателем за Кредитним договором, і на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та направлення вирученої суми на погашення заборгованості за Основним зобов'язанням.

Відповідно до п.п.6.4-6.5 договору, у випадку прийняття рішення Іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ (в цілому чи на будь-яку його частину), застереження в цьому Договорі є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ (в цілому чи на будь-яку його частину).

22 січня 2015 року між ПАТ «Здатобанк» (Іпотекодержатель) та ТОВ «СВ «Фінанс» (39276835) було укладено договір уступки права вимоги, а 23 січня 2015 року між ТОВ «СВ «Фінанс» (39276835) та ОСОБА_8 укладено договір уступки права вимоги, що не суперечить п. 1.1. Договору Іпотеки, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає новому Іпотекодержателю своє право вимоги за договором іпотеки від 16.11.2011 року.

12.02.2016 року Іпотекодержателю ОСОБА_5 відповідно до п. 6.3. Договору іпотеки та передбачених в ньому застережень в порядку задоволення вимоги передано право власності на ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ (в цілому) в рахунок виконання Іпотекодавцем Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, на якій він розташований.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Проте, як вбачається з клопотання слідчого та стало відомо у судовому засіданні, Іпотекодавець ОСОБА_4 рішення про реєстрацію права власності Іпотекодержателя ОСОБА_5 на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, не оскаржила.

Відтак, у слідчого судді немає підстав вважати дії Іпотекодержателя ОСОБА_5 протиправними під час переходу до нього права власності на майно Іпотекодавця, яке було предметом Іпотеки, на підставі наявного у договорі іпотеки застереження відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Більш того, у такій зміні власника слідчий суддя на підставі наданих доказів не знаходить кримінальної складової, а вбачає суто цивільно-правові відносини сторін договору іпотеки, спір між якими має вирішуватися у цивільно-правовому порядку. У даному випадку він має порушуватися на підставі відповідної позовної заяви стороною, яка вважає, що її цивільне право порушено іншою стороною договору.

Таким чином, приймаючи до уваги вище викладене і загальні засади кримінального провадження, приписи п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України стосовно недопущення застосування заходів забезпечення кримінального провадження у разі не доведення слідчим, прокурором, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, вважаю за необхідне відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 132, 170-173, 309 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Прилипка Д.С., погодженого процесуальним керівником у проваджені - прокурором Київської місцевої прокуратури №5 Любченко Т.С., про арешт майна.

Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва.

Слідчий суддя