Ухвала суду № 56589037, 14.03.2016, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

14.03.2016 Провадження №2-а/425/2/16

Справа №414/1875/15-а

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар Кравченко Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області про скасування рішення та зобовязання вчинити певну дію,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась до Кремінського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, яким фактично, просила скасувати рішення названого Управління від 06 жовтня 2015 року про відмову у переведенні її з пенсії за віком на пенсію державного службовця, що призначається відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу» та зобовязати те саме управління призначити їй з 04 червня 2014 року пенсію державного службовця, що призначається відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу».

Ухвалою судді Кремінського районного суду Луганської області Харченка Г.А. від 21 жовтня 2015 року, справу було передано на розгляд Рубіжанського міського суду Луганської області.

У призначений день та час судового засідання, для розгляду справи по суті сторони не зявились, про місце, день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Подали письмові заяви, якими просили суд розглянути справу без їх участі.

В силу положень частини шостої статті 12 та частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, тобто в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, а фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Позиція позивача полягала у тому, що 04 червня 2014 року, у звязку із виповненням їй 65 років, вона набула право на переведення з пенсії за віком на пенсію, що призначається державним службовцям, відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу». Але через те, що Верховна рада України прийняла постанову про її звільнення, за власним бажанням, тільки 16 липня 2015 року, вона змогла звернутись до Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області із заявою про переведення її на таку пенсію, тільки у вересні 2015 року. Однак, назване управління відмовило їй у цьому, застосувавши норму права, що не підлягає застосуванню та не взявши до уваги норми Конституції України і рішення Конституційного Суду України щодо гарантій незалежності судді. Вважаючи порушеним своє право на отримання пенсії у належному розмірі, просила його захистити шляхом зобовязання відповідача призначити їй пенсію з 04 червня 2014 року.

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Із посиланням на статтю 37 Закону України «Про державну службу», представник відповідача вказував на те, що однією з обовязкових умов для призначення пенсії державного службовця є його звільнення з посади. Але оскільки позивача було звільнено постановою Верховної ради України тільки 16 липня 2015 року, тільки з цієї дати, а не з виповнення позивачу 65 років, у позивача виникло право на переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця, що фактично є пенсією, яка призначається на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу». Проте, станом на 16 липня 2015 року, в силу дії положень пункт 5 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», норми статті 37 закону України «Про державну службу» фактично були скасовані. І саме тому відповідач, відмовив позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію, що призначається на підставі вказаного закону. Отже, у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, відповідач посилався на положення статей 99-100 КАС України, як на підставу відмови у позові через пропуск строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Зважаючи на те, що позивач та відповідач доводили свої вимоги і заперечення тільки письмовими доказами, які є в матеріалах справи, без використання інших засобів доказування, суд, розглядаючи питання щодо пропуску строку для звернення до суду із позовом, виходить з наступного.

Частина перша і друга статті 55 Конституції України, гарантує захист прав і свобод людини і громадянина судом, та право кожного на оскарження в суді дій органів державної влади, посадових і службових осіб.

А частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Однак, відповідно до положень частини 2 статті 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто формально, якщо особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, вона повинна звернутись до суду для його захисту впродовж шестимісячного строку.

Але разом з цим, згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ, Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, у своєму рішенні від 17 січня 1970 року Європейський Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. А у справі Bellet v. Fгаnсе (рішення від 04 грудня 1995 року) цей суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд, з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

А в рішеннях по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і заважає розгляду позовних вимог. І нарешті, у справі Ilhan v. Turkey (рішення від 27 червня 2000 року) Європейський Суд зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, положення частини 2 статті 99 КАС України не повинні застосовуватись автоматично як вважав відповідач, слід звертати увагу на обставини конкретної справи.

Тож, в аспекті вимог позивача про призначення їй з 04 червня 2014 року пенсії державного службовця, що призначається відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», суд звертає увагу на те, що позивач звернулась до суду з такими вимогами тільки 20 жовтня 2015 року. А це означає, що вимоги позивача за період з 04 червня 2014 року по 19 квітня 2015 року, дійсно подані до суду з пропуском, встановленого частиною 2 статті 99 КАС України, строку.

При цьому суд констатує, що позивач не надала суду жодних належних, достовірних та допустимих доказів пропуску строку звернення до суду з вказаними вимогами до відповідача, з поважних причин. І сам суд не знайшов ні фактичних, ні правових перешкод для звернення позивача до суду раніше.

Суд не може узяти як належне, обґрунтування позивача щодо поважності пропуску строку звернення до суду її несвоєчасне звільнення з посади Верховною Радою України, оскільки як зазначає сам позивач право на отримання пенсії державного службовця в неї виникло раніше.

Тому, позовні вимоги позивача щодо призначення їй пенсії, за період з 04 червня 2014 року по 19 квітня 2015 року слід залишити без розгляду.

Отже, керуючись статтями 99-103,158-160,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_1, в частині вимог щодо зобовязання Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області призначити їй з 04 червня 2014 року по 19 квітня 2015 року пенсію державного службовця, що призначається відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу», залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена протягом пяти днів з дня отримання її копії, шляхом подання до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя - Д.С. Коваленко