Постанова № 56580861, 01.03.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Аскоп-Україна» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - ДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ, ДКСУ відповідно) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ТОВ «Аскоп-Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльності ДПІ щодо неподання до органу ДКСУ висновку про повернення позивачу надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 032 016 грн та стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь позивача грошові кошти у вказаному розмірі.

На обґрунтування позову зазначило, що всупереч положенням чинного податкового законодавства ДПІ не подала до відповідного компетентного органу висновок про повернення позивачу надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 032 016 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 червня

2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року, задовольнив позовні вимоги.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 травня 2015 року зазначені судові рішення залишив без змін.

31 серпня 2015 року ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. У заяві просить скасувати рішення судів усіх інстанцій та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2015 року (справа № 2а-16991/10/2670), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пунктів 43.1, 43.3, 43.4 статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК) у подібних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог з огляду на те, що податковий орган повинен був не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку із дня подання позивачем заяви підготувати висновок про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 032 016 грн та подати його для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, проте таких дій не вчинив.

У рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2010 року у спірній сумі та відшкодування належних позивачу сум бюджетного відшкодування з ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з цього податку за період січень - червень 2010 року.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання податкового органу надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, оскільки така вимога не є належним способом захисту прав платника ПДВ. Так, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому належним способом захисту є стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості). Відповідна вимога про стягнення спірної суми бюджетного відшкодування з ПДВ задоволена судом, що повністю відновлює порушене право позивача, з метою захисту якого подано цей позов. У цій частині суд касаційної інстанції відмовив у позові.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового правозастосування, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань регламентовано статтею 43 ПК, а також Порядком взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затверджений, зокрема, відповідно до статті 43 ПК, спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 21 грудня 2010 року

№ 974/1597/499 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1386/18681; був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії).

Відповідно до пункту 43.3 статті 43 ПК обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

За правилами пункту 43.5 статті 43 ПК та пункту 7 Порядку взаємодії, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тобто, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, повернення з Державного бюджету України помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених податковим законодавством, є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між сторонами відсутній спір про право на повернення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток. Сума надміру сплаченого позивачем грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств становить 2 032 016 грн. Це право виникло у позивача на підставі сплачених до Державного бюджету України авансових платежів з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 3 955 888 грн та заяви про повернення надміру сплачених сум грошового зобов'язання з податку на прибуток, оскільки сума цього податку, яка підлягала сплаті до бюджету, складає 1 923 872 грн.

За таких обставин та з урахуванням наведеного рішення судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 032 016 грн є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника податків. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету.

Водночас колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суду України висловив у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № 21-3669а15.

З урахуванням наведеного, оскільки при вирішенні спору суди неправильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, заяву ДПІ слід задовольнити частково. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 5 червня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від

16 січня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року скасувати в частині стягнення надміру сплачених до бюджету сум. У цій частині постановити нове рішення, яким зобов'язати ДПІ підготувати та надати органу казначейства висновок про повернення надміру сплачених сум податкових зобов'язань.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 5 червня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» надмір сплаченої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 032 016 грн. В цій частині ухвалити нове судове рішення. Зобов'язати державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві підготувати та подати Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення відповідних сум коштів з бюджету.

У решті рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийП.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. Волков О.В. КривендаМ.І. Гриців В.Л. МаринченкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький