Ухвала суду № 56580781, 17.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2016 р. м. Київ К/800/24747/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013

у справі № 2а-1899/10/1370 Львівського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Українська лісова промислова заготівельна компанія»

до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області (ДПІ)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жидачівському районі Львівської області від 15.07.2009 № 0000312320/0/9289.

У касаційній скарзі МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.07.2009 № 650/23-1/31579043. Згідно з висновками цього акту позивач порушив норми підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): занижено податок на додану вартість на загальну суму 2672659,00 грн. у податковому обліку за 2006, 2007, 2008 роки у зв'язку із проведенням безтоварних господарських операцій з придбання у ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» товару (лісоматеріалів), які були фактично придбані у приватного підприємця (ПП) ОСОБА_3, який перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.07.2009 № 0000312320/0/9289 про визначення податкового зобов'язання із податку на додану вартість у загальній сумі 4008989,00 грн., у т.ч. 2672659,00 грн. за основним платежем та 1336330,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» товару (лісоматеріали) від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях за податкові періоди протягом 2006, 2007, 2008 років.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір; втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на додану вартість.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» товару (лісоматеріали) не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, ДПІ у судовому процесі посилалась на обставини, які спростовують реальність господарських операцій з поставки товару між позивачем з одного боку та ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» - з іншого. Так, контролюючий орган посилався на те, що лісоматеріали (щепа технологічна) позивач фактично отримував від ОСОБА_3, який був платником єдиного податку, а з метою незаконного отримання права на податковий кредит без фактичної поставки товару від вказаних суб'єктів господарювання, які мали статус платника ПДВ, позивачем були отримані податкові накладні від їх імені. На підтвердження вказаних доводів ДПІ посилалась на протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 13.05.2009, протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 26.05.2009, акт позапланової перевірки ПП ОСОБА_3 від 15.08.2008 № 158/17/47/НОМЕР_1, яка проведена Костопільською МДПІ ДПА у Рівненській області, висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Рівненській області від 29.04.2009 (а.с. 26-33, т.1).

Натомість, у судах попередніх інстанцій повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки товарів з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (протоколи допиту свідків) не отримали оцінки, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у вартості яких позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (видаткових та податкових накладних) як допустимого доказу господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності повинен її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві, зокрема і шляхом допиту осіб, на протоколи допиту яких посилався контролюючий орган, у судовому процесі.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки товарів позивачу від ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на формування податкового кредиту за документами, які виписані від імені цих юридичних осіб.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Крім того, при встановленні наявності або відсутності реального характеру поставки позивачу від від ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» товару судам слід дослідити обставини транспортування такого товару до позивача.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Фортекси», ПП «Неллі», ПП «Севіна», ТОВ «Технол-В», ТОВ «АП Україночка», ТОВ «Інгрід-Південь ЛТД», ТОВ «Кано-Миколаїв», ПП ОСОБА_2, ПП «Севіна Автотранс», ПП «Віксан-Е», ТОВ «Алан ЛТД», ТОВ «Атлантика Україна», ПП «Агротекс», ТОВ ТД «Галан Агро», ТОВ «Агро-Сов», ТОВ «Комерційні рішення лімітед», ТОВ «Рівне-метал», ТОВ «Трансліссервіс» товару, наявності у цих постачальників об'єктивної можливості для виконання цієї поставки. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас суду слід дотриматися правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», викладеної, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев