Ухвала суду № 56580657, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/88990/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Олендера І.Я.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

за участю:

представників позивача - Книш Н.І., Сенчика А.О.,

представника відповідача - Бондаренка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Будспецпроект»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року

у справі № 2а-13301/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Будспецпроект»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Будспецпроект» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002622301/0 від 07 вересня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2011 року у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ПП «Будспецпроект», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Будспецпроект» з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Статус-Плюс» і ТОВ «СП Юкон», за результатами якої складений акт № 5513/23-1/32306496 від 27 серпня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року на загальну суму 998441,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Статус-Плюс» і ТОВ «СП Юкон», оскільки: згідно з даними податкової звітності (форма № 1-ДФ, розрахунки комунального податку) у періоді, який перевірявся, середньосписочна чисельність працюючих у ТОВ «СП Юкон» становила 2 особи, а ТОВ «Статус-Плюс» - 3 особи, що свідчить про відсутність у вказаних суб'єктів господарювання трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності; позивачем не було надано до перевірки усіх первинних бухгалтерських документів, що засвідчують правомірність формування ним податкового кредиту у відповідних податкових періодах, у тому числі: головні книги, журнали-ордери та картки рахунків №№ 311, 63, 64, 68, 91, 92, 93 та первинних документів до них, вантажних митних декларацій, податкових та видаткових накладних, реєстрів отриманих податкових накладних.

07 вересня 2010 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002622301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПП «Будспецпроект» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1297974,00 грн., у тому числі: 998441,00 грн. - за основним платежем, 299533,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Листом від 20 жовтня 2010 року № 11960/10/23-119 ДПІ у Деснянському районі м. Києва повідомила ПП «Будспецпроект» про допущені в акті технічні помилки, які призвели до невірного визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями згідно податкового повідомлення-рішення № 0002622301/0 від 07 вересня 2010 року, з огляду на що загальна сума податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість за вказаним податковим повідомленням-рішенням становить 1285348,00 грн., у тому числі: 943243,00 грн. - за основним платежем, 342105,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.4 арк. справи 105).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податкова звітність ТОВ «Статус-Плюс» і ТОВ «СП Юкон» свідчить про відсутність можливості у вказаних суб'єктів господарювання реально здійснювати поставки товарів (робіт, послуг).

Однак, з такими висновками судів колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Статус-Плюс» та з ТОВ «СП Юкон» згідно укладених договорів (т.1 арк. справи 235-248, т.2 арк. справи 1-69, т.3 арк. справи 71-96, 98-157) позивачем на запити податкового органу (т.2 арк. справи 158, 176, 182) були надані відповідні пояснення із доданням копій договорів, первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень - т.1 арк. справи 27-121, т.2 арк. справи 70-250, т.3 арк. справи 1-16, 179-204) та регістрів бухгалтерського обліку (т.3 арк. справи 70, 97), що підтверджується повідомленнями ПП «Будспецпроект» від 10 червня 2010 року № БС-10/06-10/1, від 13 липня 2010 року № БС-13/07-10/1, від 02 вересня 2010 року № БС-01/09-1012, скерованими на адресу податкового органу (т.2 арк. справи 159-175, 177-181, 183-189), що знайшло своє відображення у пункті 2.9 акту перевірки.

Також, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Статус-Плюс» та з ТОВ «СП Юкон» позивач посилався на те, що вказані суб'єкти господарювання на час здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрованими юридичними особами і платниками податку на додану вартість (т.1 арк. справи 208-212), мали визначену штатним розкладом чисельність персоналу (т.3 арк. справи 31-32) і складські приміщення, які орендували у ЗАТ «Волар» (т.3 арк. справи 163-173) і відобразили свої податкові зобов'язання по господарських операціях із позивачем у деклараціях з податку на додану вартість за квітень - червень 2010 року, що підтверджується копіями таких декларацій (т.1 арк. справи 213-234, т.3 арк. справи 215-247).

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки вказаним обставинам справи, а лише послались на відсутність у ТОВ «Статус-Плюс» та з ТОВ «СП Юкон» необхідної кількості персоналу.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж урегульовані у главі 54 Підрозділу 1 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, яка (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містить застережень щодо обов'язкової кількості трудових ресурсів у продавця (постачальника).

Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності також визначені у параграфі 1 глави 30 Господарського кодексу України, який (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) також не містить застережень щодо обов'язкової кількості трудових ресурсів у продавця (постачальника).

За визначеннями, наведеними у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що підставою для формування платником податку податкового кредиту по господарських операціях з поставки товарів (робі, послуг) є наявність у покупця (замовника) належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту, за умови, що відомості, які містяться в таких документах, відповідають дійсності.

Як вбачається з акту перевірки, в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення податковий орган також посилався на ненадання позивачем до перевірки первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку.

Разом з цим, вказані доводи податкового органу спростовуються обставинами, викладеними податковим органом у пункті 2.9 акту перевірки, а також матеріалами справи.

В свою чергу, колегія суддів вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не перевірили обставин щодо фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Статус-Плюс» і ТОВ «СП Юкон».

Крім іншого, колегія суддів вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відповідно до абзацу 4 пункту 1.8 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок, розрахунках та інших матеріалах не допускаються різного роду виправлення цифрових показників, дат та інших даних.

Виключення становлять лише випадки, коли посадовими особами платника податків подаються заперечення на акт перевірки, розгляд яких відбувається у порядку, визначеному у розділі 4 цього Порядку, тоді як матеріали справи не містять доказів того, що позивач подавав заперечення на акт перевірки, з огляду на що суди попередніх інстанцій повинні були перевірити правомірність внесення відповідачем змін до оспорюваного податкового повідомлення-рішення згідно листа ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 20 жовтня 2010 року № 11960/10/23-119.

Колегія суддів зазначає, що в умовах дії закріпленого статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з'ясування обставин у справі обов'язковому дослідженню та оцінці підлягають доводи як позивача, так і відповідача, у зв'язку з чим усі обставини, якими сторони обґрунтовують свої доводи, мають бути ретельно перевірені.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без належної оцінки доказів у їх сукупності, без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Будспецпроект» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ І.Я. Олендер