Ухвала суду № 56580260, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/800/1513/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Загребельного Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (правонаступника Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012

у справі №2а-3736/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківський дослідний ливарний завод»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000371520 від 23.01.2012 ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач представників у судове засідання суду касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку з питань взаємовідносин позивача з контрагентом - постачальником ТОВ «Промспец Консалтинг», що відображені у податковій декларації з податку на додану вартості за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.01.2012 №12/15-215/30430183.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:

- ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог назначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню ТМЦ (бронза ливарна, бронза в чушках, пруток);

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.185, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2011 року в сумі ПДВ 120859 грн.;

- в порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами роботи підприємства за лютий 2011 року в сумі 120859 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.01.2012 №0000371520, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 181288,50 грн., у т.ч. 120859 грн. - основний платіж, 60429,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до перевірки було надано первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій за договором купівлі - продажу від 03.01.2011 №ПК/Х-03/01, укладеним між ТОВ «Промспец Консалтинг»-(продавець) та АТ «Харківський Дослідний Ливарний Завод» (покупець), за яким продавець зобов'язується передати у власність товарно-матеріальні цінності, а саме: бронзу ливарну Бр О5Ц6С5 в чушках; бронзу ливарну АЖ 10-3 в чушках; латунь ливарну ЛС в чушках; пруток БрАМц в асортименті; пруток ЛМц в асортименті.

Виконання сторонами вказаного договору підтверджується податковими накладними, виписаними ТОВ «Промспец Консалтинг» на адресу АТ «Харківський Дослідний Ливарний Завод» від 01.02.2011 №83 на суму з ПДВ 372000,00 грн., від 11.02.2011 №383 на суму з ПДВ 353151,94 грн., видатковими накладними від 01.02.2011 №ПК-01/02 на суму з ПДВ 372000,00 грн., від 11.02.2011 №ПК-02/02 на суму з ПДВ 353151,94 грн.

Перевезення придбаного позивачем товару у межах договору із ТОВ «Промспец Консалтинг» здійснено власними силами позивача, що підтверджено товарно-транспортними накладними.

Оплата товару за договором купівлі-продажу здійснювалася шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача.

Товар придбаний позивачем на умовах договору від 03.01.2011 №ПК/Х-03/01 в подальшому був реалізований ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» та Підприємству «Глобал Технолоджи» ХОО ВОІ «СОІУ», що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними, виписками по особовому рахунку.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідачем суду не надано.

Судами попередніх інстанцій з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, а також зібраних судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зроблено обґрунтований висновок, що господарські операції позивача з ТОВ «Промспец Консалтинг» були здійснені з метою провадження господарської діяльності, мали реальний характер, а тому правові підстави для висновку про законність податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ, з приводу правомірності якого виник спір, відсутні.

В акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірного правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун