Ухвала суду № 56580239, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/66541/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Ковтун О.С.,за участю представників позивача:Однокоза П.І.,відповідача:Богів Т.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року

у справі №2а-8815/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКРЕЙНІАН ШУГАР КОМПАНІ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 листопада 2011 року №0000480040, №000049004,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКРЕЙНІАН ШУГАР КОМПАНІ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 листопада 2011 року №0000480040, №000049004.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 31 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року у справі №2а-8815/11/1470, задовольнив адміністративний позов,

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, скаржником було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели виїзну планову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, про що склали акт від 26 жовтня 2011 року №961/40/34539925, яким, зокрема, встановили порушення позивачем вимог пункту 4.1 cтатті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 188.1 cтатті 188 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 7 535 818 грн. (у зв'язку із застосуванням звичайних цін), у тому числі: травень 2010 року - на 4 189 746,00 грн.; червень 2010 року - на 2 114 500,00 грн.; вересень 2010 року - на 121 810,00 грн.; травень 2011 року - на 279 483,00 грн.; червень 2011 року - на 463 665,00 грн.; а також завищено суму бюджетного відшкодування на 2 248 587,00 грн., у тому числі: травень 2010 року - на 50,00 грн.; листопад 2010 року - на 2 248 537,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2011 року №0000480040, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 9 233 987,50 гривень, у тому числі: 7 535 818,00 грн. за основним платежем та 1 698 169,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000490040, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2 248 587,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 124 293,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слугував висновок контролюючого орган про те, що позивач більше ніж на 20 відсотків занизив ціни при продажу цукру власного виробництва в порівнянні із середньою ринковою ціною на внутрішньому ринку України на такий товар, що призвело до заниження бази оподаткування операцій податком на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було фактично здійснено порівняння цін, за якими позивач продавав цукор власного виробництва торговим підприємствам або підприємствами харчової промисловості за оптовою ціною, без урахування податку на додану вартість, з середніми споживчими цінами на цукор по Україні, що призвело до безпідставного заниження ціни на цукор, встановленої товариством, на суму податку на додану вартість, тобто мінімум на 20%, та зроблено неправомірний висновок про відхилення ціни на цукор, встановленої позивачем, від звичайної ціни більш ніж на 20%.

Так, за приписами пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України щодо оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 вказаної статті, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладенні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін, відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган.

Аналізуючи вказані приписи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при здійсненні операцій з реалізації цукру звичайна ціна визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін згідно з укладеними договорами, але вона має бути не нижчою за мінімальну ціну, встановлену відповідними нормативними актами, що регулюють ціни на загальнодержавному рівні.

Так, відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Постановами Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року №63 «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 1 вересня 2009 р. до 1 вересня 2010 року» та від 03 лютого 2010 року №96 «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 1 вересня 2010 р. до 1 вересня 2011 року», встановлена мінімальна ціна на цукор - тобто нижня межа ціни при укладанні угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ціни встановлені позивачем при продажу цукру відповідають рівню цін встановлену зазначеними постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем рівня звичайних цін слугував лист Головного управління статистики у Миколаївській області від 13 вересня 2011 року № 466/12-09 «Про рівень середніх ринкових цін по Миколаївській області та Україні за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року».

Вказаний лист містить інформацію про рівень середніх споживчих цін на цукор, які склалися в Миколаївській області та Україні з квітня 2010 року по червень 2011 року з врахуванням в ціні цукру 20 % податку на додану вартість. Термін «середня споживча ціна» означає те, що це ціна за якою споживачі придбавали цукор у мережі роздрібної торгівлі.

Відтак, контролюючим органом при встановлені звичайної ціни було порівняно ціни позивача, за якими він здійснює оптову торгівлю цукром без урахування податку на додану вартість зі споживчими цінами на цукор по Україні, за якими населення купує цукор для невиробничого споживання, з урахуванням у їх складі податку на додану вартість, що суперечить наведеним приписам податкового законодавства.

З огляду на те, що висновок податкового органу про заниження позивачем звичайної ціни при продажу цукру власного виробництва в порівнянні із середньою ринковою ціною на внутрішньому ринку України, що призвело, на думку відповідача, до заниження бази оподаткування операцій податком на додану вартість, не знайшли підтвердження під час судового розгляду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління ДФС залишити без задоволення.

3. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року у справі №2а-8815/11/1470 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.