Ухвала суду № 56580086, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2016 р. м. Київ К/800/37715/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2015 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова (надалі - відповідач, Управління), в якому просила:

- визнати протиправними дії Управління щодо невиплати їй пенсії за віком у встановленому законом розмірі;

- зобов'язати відповідача виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2 з 16 січня 2013 року у розмірах відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням виплачених сум.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заперечення на дану касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 лютого 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №757/15743/13-а зобов'язано Управління нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 пенсію на підставах, визначених законодавством України, починаючи з 16 січня 2013 року.

На виконання даного рішення суду відповідач поновив виплату пенсії ОСОБА_2 з 16 січня 2013 року в розмірі, що склався на день її виїзду на постійне проживання до Ізраїлю (11 вересня 1997 року), а саме у розмірі 49 грн. 86 коп.

Не погоджуючись із розміром пенсії, що виплачується, позивач звернулась до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що виплачуючи пенсію в розмірі, що склався на день виїзду позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю, відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із даним висновком судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року за №1-32/2009 (№25-рп/2009) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV.

Згідно з пунктом 3.3 мотивувальної частини вищезазначеного рішення, виходячи із правової, соціальної природи пенсії право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія,- в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Таким чином, позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як громадянин України проживаючий на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що позовні вимоги ОСОБА_2 дублюють резолютивну частину рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року.

Однак, колегія Вищого адміністративного суду України зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду, оскільки не погоджується із розміром пенсії, яку відповідач їй почав виплачувати з 16 січня 2013 року.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Частинами першою, другою статті 42 Закону передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 має такі ж самі конституційні права, як громадянин України проживаючий на території України, це також стосується її права як на виплату пенсії, так і на індексацію та інші перерахунки таких виплат.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач, звернулась до суду 2 березня 2015 року із вимогою про зобов'язання Управління виплачувати їй пенсію за віком з 16 січня 2013 року.

Згідно з частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.

Однак, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу, не встановив, коли позивач дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; не застосував процесуальні норми щодо строку для звернення до адміністративного суду із такими позовними вимогами.

Таким чином, судами неповно встановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, порушені норми процесуального права щодо строків звернення до суду.

Частинами першою, другою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.