Ухвала суду № 56580063, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/36319/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року у справі за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (надалі - позивач, Інспекція) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 (надалі також - відповідач), в якому просила зобов'язати відповідача привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом знесення виробничого приміщення на АДРЕСА_1 (також далі - виробниче приміщення) за власний рахунок.

Під час судового засідання 7 жовтня 2013 року в якості співвідповідача у справі було залучено ОСОБА_3 (надалі також - відповідач).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року ОСОБА_4 була допущена до участі у даній справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачі звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просили судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначили, що на сьогоднішній день знести виробниче приміщення є неможливим, оскільки частина майна є приватною власністю і належить ОСОБА_5

Заперечення на дану касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до Інспекції звернулась ОСОБА_4 із заявою, в якій вказала про порушення її прав відповідачами, оскільки останні здійснюють будівництво на приватизованій нею земельній ділянці. На підставі даної заяви позивачем проведено позапланову перевірку дотримання ОСОБА_2 законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

19 лютого 2013 року за результатами даної перевірки Інспекцією складено акт перевірки, згідно з яким, будівельні роботи за адресою: АДРЕСА_1 не виконуються, будівельники та будівельна техніка відсутні. Виявлено самовільне будівництво виробничого приміщення, а саме без документа, який дає право на виконання будівельних робіт. Виробниче приміщення експлуатується без прийняття в експлуатацію.

19 лютого 2013 року Інспекцією складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким заборонено експлуатацію виробничого приміщення, починаючи із 20 лютого 2013 року, зобов'язано ОСОБА_2 у строк до 20 березня 2013 року усунути виявлені у ході перевірки порушення шляхом введення виробничого приміщення в експлуатацію, про що позивача повідомити також у строк до 20 березня 2013 року.

Постановою позивача № 66 від 25 лютого 2013 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладеного штраф у розмірі 170,00 грн.

З метою перевірки виконання вищенаведеного припису, Інспекцією проведено позапланову перевірку, за результатами якої 5 червня 2013 року складено акт перевірки, відповідно до якого, припис від 19 лютого 2013 року відповідач не виконав.

5 червня 2013 року позивачем складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким ОСОБА_2 зобов'язано у строк до 5 серпня 2013 року привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом знесення виробничого приміщення, про що позивача повідомити у строк до 5 серпня 2013 року.

Постановою Інспекції № 249 від 13 червня 2013 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 6800,00 грн.

З метою перевірки виконання припису від 5 червня 2013 року, позивачем знову проведено позапланову перевірку, за результатами якої 12 серпня 2013 року складено акт, згідно з яким встановлено, що припис Інспекції від 5 червня 2013 року не виконано, земельну ділянку до попереднього стану не приведено, виробниче приміщення не знесене.

Окрім того, відповідно до листа прокуратури міста Києва № 05/3-2330-12 від 26 грудня 2012 року рішенням Дарницького районного суду від 18 січня 2010 року відповідачів зобов'язано знести паркан та споруди на земельній ділянці у АДРЕСА_2

Також судами встановлено, що рішенням Святошинського районного суду від 10 лютого 2014 року за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 визнано право власності по 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, рішенням Апеляційного суду м. Києва рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Оскільки відсутні дані про те, чи має створена відповідачами будівля належну міцність, стійкість та експлуатаційну надійність, приписи відповідачами не оскаржені і є обов'язковими до виконання,однак не виконані, Інспекція звернулась до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про необхідність зобов'язання відповідачів привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом знесення виробничого приміщення за власний рахунок.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 5 січня 2013 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 3038-VI ) державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають, зокрема, право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно зі статтею 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Отже, звернення до суду із позовом про знесення самочинного будівництва, можливе, зокрема за умови, якщо цим будівництвом порушуються права третіх осіб, а перебудова не призведе до усунення їх порушених прав, а також у разі, якщо перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, вчинити неможливо, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Враховуючи відсутність добровільного виконання вимог Інспекції, що підтверджує винесення позивачем двох приписів, притягнення ОСОБА_2 двічі до адміністративної відповідальності за статтями 97, 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення та порушення даним будівництвом прав третьої особи, колегія суддів приходить до висновку, що Інспекцією були використані усі, передбачені законодавством України, заходи щодо реагування та притягнення відповідачів до відповідальності.

Суд не бере до уваги доводи відповідачів у касаційній скарзі щодо передання у власність частини самовільно збудованих споруд ОСОБА_6, оскільки на момент передання даного майна (як зазначено в касаційній скарзі це - 25 грудня 2014 року) відповідачі вже знали про наявність приписів інспекції (19 лютого 2013 року, 5 червня 2013 року).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог Інспекції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновків, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.