Постанова № 56579410, 15.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5066/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до прокурора Київської області, Прокуратури Київської області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення з прокуратури Київської області середньомісячної заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до прокурора Київської області та Прокуратури Київської області та просить, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Київської області від 16 вересня 2015 року № 2015к;

- поновити її на посаді старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області з 16 вересня 2015 року;

- стягнути з прокуратури Київської області середньомісячну заробітну плату по посаді займаній до її незаконного звільнення (старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області) за весь час вимушеного прогулу починаючи з 16 вересня 2015 року по день фактичного поновлення мене на посаді (роботі);

- визнати неправомірною бездіяльність прокурора Київської області щодо не надання відповіді на її письмове звернення від 25 вересня 2015 року про скасування наказу від 16 вересня 2015 року №2015к та вирішення питання її подальшого працевлаштування;

- зобов'язати прокурора Київської області розглянути відповідне письмове звернення ОСОБА_3 від 25 вересня 2015 року по суті, надати відповідь по суті на порушені у заяві заявниці питання.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність прокурора Київської області щодо не зазначення у Наказі № 2015К від 16 вересня 2015 року про звільнення старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області старшого радника юстиції ОСОБА_3 Зобов'язано прокурора Київської області привести Наказ № 2015к від 16 вересня 2015 року у відповідність до вимог чинного законодавства. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 (14.07.1947 р.н.), проходила службу в органах прокуратури на різних посадах. Позивач має класний чин старший радник юстиції.

Наказом Прокуратури Київської області від 16 вересня 2015 року №2015к позивача - старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області радника юстиції ОСОБА_3 виключено з особового складу органів прокуратури Київської області у зв'язку з припиненням повноважень прокурора на підставі п.1 ч.3 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з досягненням нею шістдесяти п'яти років.

У подальшому наказом Прокуратури Київської області від 20 вересня 2015 року №2096к до Наказу від 16 вересня 2015 року №2015к внесено зміни, а саме: у другому абзаці першого речення замінено слова «радник юстиції» на «старший радник юстиції».

Вважаючи наказ відповідача від 16 вересня 2015 року №2015к протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Прокурор Київської області при винесенні Наказу від 16 вересня 2015 року № 2015к протиправно не вказав в ньому про звільнення старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області старшого радника юстиції ОСОБА_3, в зв'язку з чим суд зобовя'зав відповідача привести вказаний Наказ у відповідність до вимог чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з ст. 4 вказаного Закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 10 Закону у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.

Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

Згідно з п. 3 ч.1 ст.11 Закону керівник регіональної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Так, згідно з п. 1 ч.3 вказаної статті Закону повноваження прокурора припиняються у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років.

При цьому, згідно п. 1 ч. 1 ст. 61 вказаного Закону повноваження прокурора припиняються за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з набранням чинності 15 липня 2015 року вказаного Закону України «Про прокуратуру» на підставі п. 1 ч. 3 ст. 51, та з досягненням передбаченого законодавством віку, тобто понад шістдесят п'ять років, ОСОБА_3, відповідно до оскаржуваного наказу від 16 вересня 2015 року № 2015к, виключено з особового складу органів прокуратури Київської області.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, під поняттям «виключити з особового складу» відповідачами розуміється звільнення особи з органів прокуратури у зв'язку з припиненням повноважень і неможливості подальшого перебування на посаді.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про прокуратуру» та Законом України «Про державну службу».

Так, зі змісту ст. 30 Закону України «Про державну службу» вбачається, що державна служба припиняється в т.ч. і на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України.

Статтею 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціатив власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або па вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ст.49-2 Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Так, жоден з наведених нормативно-правових актів не містить підстав для виключення осіб з особового складу державних органів.

При цьому, наведена вище ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не містить такої підстави для звільнення з посади як припинення повноважень прокурора.

Колегія суддів зазначає, що позивача було фактично звільнено з посади без наявних для того, передбачених нормами чинного законодавства підстав.

Разом з тим, таке формулювання як «виключення із особового складу» не є, відповідно до законодавства, підставою для припинення із ОСОБА_4 трудових відносин з боку прокуратури.

Так, виключення із особового є наслідком припинення трудових правовідносин та/або звільнення з посади, підстави та порядок якого врегульовано вимогами Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, трудові відносини з ОСОБА_3 були припинені саме шляхом виключення позивача із особового складу органів прокуратури Київської області, що згідно положень зазначених вище нормативно-правових актів є безпідставним та недопустимим, так як жоден з них не містить такої підстави для припинення трудових відносин та/або звільнення, як виключення з особового складу.

При цьому, відповідно до пояснень представника відповідача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, окремого наказу прокурора Київської області про звільнення з займаної посади ОСОБА_3 видано не було.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем протиправно прийнято наказ від 16.09.2015 р. № 2015к, а тому він підлягає скасуванню.

Проте, суд першої інстанції зазначених вище обставин не врахував, допустивши при цьому порушення норм матеріального права, в результаті чого відмовив позивачу в задоволення позовних вимог в цій частині.

Водночас, колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги в частині , суд першої інстанції помилково і необґрунтовано, всупереч вимог ст. 11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність прокурора Київської області щодо не зазначення у Наказі № 2015К від 16 вересня 2015 року про звільнення старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області старшого радника юстиції ОСОБА_3 та зобов'язавши відповідача привести вказаний Наказ у відповідність до вимог чинного законодавства.

Так, відповідно до приписів частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства, крім іншого, є захист порушених прав, свобод і інтересів фізичних, юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Проте, колегія суддів зазначає, що в даному випадку вихід судом першої інстанції за межі заявлених позовних вимог не забезпечив повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та не поновив порушене право останньої, а навпаки призвів до погіршення правового становища ОСОБА_3

Таким чином, суд першої інстанції також припустився і порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2 ст.325 КЗпП).

Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що оскаржуваний наказ прийнято 16 вересня 2015 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме: за липень-серпень 2015 року.

Згідно довідки Прокуратури Київської області від 11 березня 2016 року №18ф-109 середньоденна заробітна плата позивача складає 388,55 грн.

Період вимушеного прогулу позивача за період з 16.09.2015 по 15.03.2016 складає 126 днів.

126 х 388,55 = 48957,3

Отже, середній заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу становить 48957,3 грн. без урахування податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Стосовно позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності прокурора Київської області щодо не надання відповіді на письмове звернення ОСОБА_3 від 25.09.2015 р. про скасування наказу №2015к від 16.09.2015 р. та вирішення питання її подальшого працевлаштування та зобов'язати прокурора Київської області розглянути відповідне письмове звернення ОСОБА_3 від 25.09.2015 р. по суті, надати відповідь по суті на порушені у заяві заявниці ОСОБА_3 питання, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм Конституцією України, права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюється Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. № 393/96-ВР ( далі по тексту Закон № 393/96-ВР).

Згідно ст. 1 Закону №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Порядок розгляду заяв визначений статтею 15 Закону № 393/96-ВР. Згідно з нею органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

У відповідності до вимог ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2015 р. ОСОБА_3 звернулась із заявою до Генерального прокурора України та прокурора Київської області про скасування наказу № 2015к від 16.09.2015 р., вирішення питання її подальшого працевлаштування та призначення на посаду, яка відповідає її фаху та досвіду роботи в органах прокуратури Київської області. Вказана заява надійшла до прокуратури Київської області 29.10.2015 р., що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, до прокуратури Київської області з Генеральної прокуратури України надійшов дублікат звернення ОСОБА_3 та зареєстроване в прокуратурі області 30.09.2015 р. за № 44477 вх15.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2015 року прокуратурою Київської області ОСОБА_3 надано відповідь на вказані звернення, яка була направлена позивачу 16 жовтня 2015 року.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем надано відповідь позивачу в межах строків, передбачених ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню є помилковим.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому вбачаються підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Київської області від 16 вересня 2015 року № 2015к.

Поновити ОСОБА_3 на посаді старшого прокурора Броварської міжрайонної прокуратури Київської області з 16 вересня 2015 року.

Стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_3 48 957 (сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 вересня 2015 року по 15 березня 2016 року, за відрахуванням зборів, обов'язкових платежів та сум виплачених при її звільненні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 21 березня 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.