Постанова № 56579241, 16.03.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2016 р.Справа № 916/4345/14Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів Діброви Г.І., Лисенко В.А.;

при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.;

за участю представників сторін:

від позивача - Петров В-П.С., за довіреністю № 586 від 30.12.2015 року;

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 583 від 30.12.2015 року;

від позивача - ОСОБА_2, за довіреністю № 581 від 30.12.2015 року;

від відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю б/н від 26.11.2015 року;

від відповідача - ОСОБА_4, за довіреністю б/н від 26.11.2015 року;

від прокуратури - ОСОБА_5, за посвідченням № 031420 від 19.01.2015 року;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство „НІБУЛОН, м. Миколаїв

на рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року

у справі № 916/4345/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство „НІБУЛОН, м. Миколаїв

до Державного підприємства „Одеська залізниця, м. Одеса

за участю Прокуратури Одеської області

про стягнення 9 470 340,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

27.10.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське товариство „НІБУЛОН (ОСОБА_3 ТОВ СП „НІБУЛОН) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства Одеська залізниця (ОСОБА_3 ДП „Одеська залізниця) збитків за втрату вантажу при перевезенні залізницею в сумі 7 756 239,00 грн.

21.11.2014 року ТОВ СП „НІБУЛОН подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ДП „Одеська залізниця 8 656 074,00 грн. відшкодування вартості втраченого вантажу при перевезенні залізницею.

17.12.2014 року ТОВ СП „НІБУЛОН знов подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача відшкодування збитків в розмірі 9 512 406,76грн. із яких: 9 470 340,00грн. вартість втраченого вантажу та провізна плата цього вантажу; 3% річних в сумі 4 219,84 грн.; 37 846,92грн. інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 року, у справі №916/4345/14 позовні вимоги ТОВ СП „НІБУЛОН задоволені частковою. Суд стягнув з ДП Одеська залізниця на користь ТОВ СП „НІБУЛОН 7 841 808,00 грн. збитків за втрачений вантаж та 73 080,00 грн. витрат, повязаних із сплатою судового збору. В решті позовних вимог було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року апеляційну скаргу ДП Одеська залізниця залишено без задоволення, а Рішення Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 року без змін.

Проте, Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 року касаційні скарги ДП Одеська залізниця та Заступника прокурора Одеської області задоволені, а Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року та Рішення Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 року у даній справі - скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року було відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ТОВ СП „НІБУЛОН до ДП Одеська залізниця про стягнення збитків за втрату вантажу при перевезенні залізницею в сумі 9 470 340,00 грн.

Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд вказав, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що втрата вантажу сталася на станції Лутовинівське селище, яка належить до сфери діяльності ДП Донецька залізниця, а отже ДП Одеська залізниця, яке не укладало Договору щодо перевезення втраченого вантажу та не отримувало його на станції Миколаїв - вантажний, не є тим учасником господарських відносин, який може нести цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування збитків за втрату вантажу.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, ТОВ СП „НІБУЛОН звернулось із апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Апелянт зазначає, що застосуванню у даній справі підлягають спеціальні норми законодавства, що регулюють відшкодування збитків, завданих залізницею через втрату прийнятого до перевезення вантажу, які в свою чергу помилково не були застосовані судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Крім того, скаржник вказує на суперечливість висновків щодо розмежування відповідальності залізниць, як окремих юридичних осіб, які самостійно несуть відповідальність за своїми зобовязаннями, покладених як в основу Постанови ВГСУ по даній справі так і Рішення місцевого господарського суду по даній справі. ТОВ СП „НІБУЛОН зазначає, що в порушення вказівок касаційної інстанції суд першої інстанції не дослідив Договір перевезення вантажів залізничним транспортом та кількість його сторін. На думку апелянта, суд не застосував положення ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та не надав оцінки факту визнання відповідачем відсутності будь-яких збитків у ДП «Одеська залізниця» в разі задоволення позову; помилково дійшов висновку, що п. 131 Статуту залізниць України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин; невірно витлумачив і застосував правову позицію Верховного суду України, висловлену у Постанові від 19.04.2012 року по справі №3-22гс12; не в повній мірі дослідив всі обставини справи, зокрема щодо заволодіння вантажем у зоні проведення Антитерористичної операції озброєними особами; щодо неможливості перевізником відмовити у прийнятті вантажу до перевезення; щодо завдання збитків позивачу; не відображення факту невиконання договірних обовязків з видачі вантажу саме відповідачем, як стороною Договору перевезення спірного вантажу; не дослідження всіх доказів по справі, що підтверджують наявність вини залізниці у втраті вантажу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року було порушено апеляційне провадження у даній справі та призначено розгляд апеляційної скарги.

До апеляційної скарги було додано клопотання про залучення у якості третіх осіб на стороні відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця, Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця та Державної адміністрації залізничного транспорту.

Крім того, 17.02.2016 року через відділ діловодства суду від скаржника надійшло клопотання про заміну відповідача на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство „Українська залізниця.

16.02.2016 року від представника ДП „Одеська залізниця через відділ діловодства суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

У судовому засіданні від 17.02.2016 року представники позивача підтримали зазначені клопотання та просили спочатку розглянути клопотання про заміну відповідача на його правонаступника. Представники відповідача та прокуратури заперечували проти задоволення клопотань.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року розгляд справи було відкладено з метою повного та всебічного дослідження обставин справи, і надання оцінки клопотанням скаржника. Суд запропонував відповідачу та прокуратурі надати письмові пояснення щодо відношення до клопотань апелянта про заміну відповідача у справі на його правонаступника та про залучення до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача.

12.03.2016 року через відділ діловодства суду від скаржника надійшло доповнення до клопотання про заміну відповідача у справі на його правонаступника.

Також, через відділ діловодства суду 12.03.2016 року від представника апелянта надійшли клопотання про витребування доказів по справі, а саме витребувати: у ПАТ „Українська залізниця Статут підприємства та докази його реєстрації у встановленому законом порядку; від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві - реєстраційну справу у паперовій формі ПАТ „Українська залізниця; у Державної адміністрації залізничного транспорту України - Наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України №512-Ц/од від 30.11.2015 року „Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту. Крім того, скаржник просив встановити строк подання зазначеного доказу до 16.04.2016 року та зупинити провадження у справі до 16.04.2016 року.

15.03.2016 року через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли пояснення щодо клопотання скаржника про залучення у якості третьої особи на стороні відповідача ДП „Донецька залізниця та про заміну відповідача на його правонаступника. Представники ДП „Одеська залізниця та прокуратури пояснили, що не має жодних правових підстав для задоволення даних клопотань.

Крім того, представниками скаржника в судовому засіданні від 16.03.2016 року були заявлені наступні клопотання: про заміну неналежного відповідача ДП „Одеська залізниця на належного ПАТ „Українська залізниця; про призначення по даній справі судової залізнично-транспортної експертизи за встановлення фактичних дій працівників залізниці, які призвели до втрати вантажу; про витребування у Державної адміністрації залізничного транспорту України належним чином засвідченого Порядку оформлення, розслідування та обліку незбережених перевезень вантажів, затверджений Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 21.09.2005 року № 306-Ц; про витребування у Державного підприємства „Одеська залізниця оригіналу листа Управління МВС України від 04.12.2014 року № 23/2-722 та довідки до нього; зупинення провадження у даній справі до надання суду витребуваних документів; про виклик в судове засідання працівників станції Миколаїв-вантажний, керівників станцій Лутовинівське селище та Старобільськ Донецької залізниці, керівництва ПАТ „Українська залізниця.

Судова колегія, порадившись на місці, розглянула та відмовила у задоволені цих клопотань в звязку з тим, що вони були заявлені на вимогу апелянта передчасно до початку повторного розгляду справи по суті судом апеляційної інстанції, незважаючи на те, що колегія суддів запропоновувала скаржнику розглянути в процесі повторного розгляду справи в апеляційній інстанції.

У судовому засіданні від 16.03.2016 року представники апелянта підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі за вищевказаними клопотаннями, а представники відповідача та прокуратури підтримали свої заперечення щодо апеляційної скарги та клопотань.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2013 року між ДП Донецька залізниця (Перевізник) та ТОВ СП „НІБУЛОН (Вантажовласник) укладено Договір № 412713 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, повязаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги (ОСОБА_3 Договір).

18.06.2014 року сторонами за Договором була підписана Додаткова угода №6, згідно якої строк дії Договору було продовжено до 30.09.2014 року.

На виконання Договору та Додаткової угоди до нього ДП Донецька залізниця прийняла від ТОВ СП „НІБУЛОН до перевезення насипом вантаж (пшеницю другого класу) загальною масою 2714220 кг за маршрутом зі станції Старобільськ Донецької області на станцію Миколаїв вантажний ДП „Одеська залізниця, що підтверджується залізничними накладними №50593748 від 05.07.2014 року, №50619246 від 05.07.2014 року, №50641109 від 06.07.2014 року, №50641190 від 06.07.2014 року, №50657907 від 06.07.2014 року, наявними в матеріалах справи.

Із залізничних накладних вбачається, що вантажовідправником та вантажоодержувачем вантажу є ТОВ СП „НІБУЛОН.

Однак, вантаж, прийнятий залізницею по вищевказаних залізничних накладних не прибув на станцію призначення: Миколаїв вантажний, про що свідчать відмітки станції Миколаїв вантажний на зазначених накладних, про те, що вантаж не прибув, акти загальної форми №2009, №2010 від 12.07.2014 та №2029, №2031, №2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, №2335 від 12.08.2014, №2336 від 12.08.2014, №2337 від 12.08.2014, №2338 від 12.08.2014, і не заперечується ДП „Одеська залізниця.

Через неприбуття вантажу на станцію призначення, посилаючись на приписи ст.ст. 117, 131 Статуту залізниць України, ТОВ СП „НІБУЛОН звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з ДП Одеська залізниця збитків за втрату вантажу при перевезенні залізницею. З урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог ТОВ СП „НІБУЛОН просить стягнути з ДП Одеська залізниця на його користь 9 470 340,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Згідно ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. за № 457, із змінами, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до п. 1.1., п. п. 1.1.1., 1.2., 2.4. Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 г. за № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 г. за № 865/5086, із змінами, залізниці зобовязані доставляти вантажі за призначенням за вагонними відправками та відправками у великовантажних контейнерах за швидкістю 1 доба на кожні повні та неповні 200 км, при цьому термін доставки вантажив збільшується на 1 добу на операції, повязані з відправленням і прибуттям вантажу.

Статтею 41 Статуту залізниць України встановлено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.

Згідно з п. 30 вищевказаних накладних тарифна відстань перевезення складає 896 км, вагони прийняті до перевезення груповими відправленнями.

Відтак, строк доставки вантажу на станцію Миколаїв вантажний Одеської залізниці складає 6 (шість) діб починаючи з 00 год. 00 хв. 05.07.2014 р. за накладними №50593748 та №50619246 та з 00 год. 00 хв. 06.07.2014 р. за накладними №50641109, №50641190 та №50657907.

Отже, за накладними №50593748 та №50619246 вантаж повинен був бути доставлений на станцію призначення у строк до 23 год. 59 хв. 10.07.2014 р., а за накладними №50641109, №50641190 та №50657907 у строк до 23 год. 59 хв. 11.07.2014 р.

Згідно п. 37 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 г. за № 644 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 г. за № 862/5083, із змінами, неприбуття вантажу в установлений термін доставки станція зобов'язана засвідчити на пред'явленій одержувачем накладній, оформленій у паперовому вигляді, з проставлянням календарного штемпеля станції призначення.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до вимог ст. 117 Статуту залізниць відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки.

Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи накладних №50593748 від 05.07.2014, №50619246 від 05.07.2014, №50641109 від 06.07.2014, №50641190 від 06.07.2014, №50657907 від 06.07.2014, з проставленими в них відмітками станції "Миколаїв - вантажний" Одеської залізниці, про те, що вантаж не прибув на станцію призначення, листів від 11.07.2014 № 6223/3-14/34 (отримано 12.07.2014) та від 11.07.2014 № 6224/3-14/34 (отримано 14.07.2014) з вимогою про видачу переданого до перевезення вантажу, актів загальної форми №2009, №2010 від 12.07.2014 та №2029, №2031, №2032 від 14.07.2014, № 2334 від 12.08.2014, №2335 від 12.08.2014, №2336 від 12.08.2014, №2337 від 12.08.2014, №2338 від 12.08.2014, якими засвідчений факт не прибуття вантажу на станцію призначення - "Миколаїв - вантажний" Одеської залізниці, вбачається, що вантаж у встановлений термін доставки не прибув на станцію призначення - "Миколаїв - вантажний" Одеської залізниці та є таким, що дозволяє вважати його втраченим.

Відповідно до ст. ст. 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Ст. 110 Статуту залізниць передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно ст.111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо не має ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час його перевезення.

Відповідно до ст. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.

За положеннями ст. ст. 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівліпродажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну, вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.

Статтею 314 ГК України, яка кореспондується з пунктом 110 Статуту залізниць України, встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За змістом ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, саме особа, яка порушила зобовязання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобовязання; наявності шкоди (збитки це грошове вираження шкоди); причинного звязку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Відповідно до ст. 63 ГК України в Україні можуть діяти державні підприємства, що діють на основі державної власності.

Статтею 80 ЦК України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відтак, Державне підприємство "Донецька залізниця" та Державне підприємство Одеська залізниця є окремими юридичними особами, які самостійно (кожний окремо) відповідають за своїми зобов'язаннями.

Звертаючись до суду з позовом до Державного підприємства Одеська залізниця, позивач керувався положеннями статті 131 Статуту залізниць України, згідно яких претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.

З викладеного вбачається, що вищенаведеними правовими нормами по-іншому, ніж Статутом залізниць України, визначається учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання, і має відповідати за завдання збитків.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 року №1973 (крім тих, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 №720 після виникнення спірних правовідносин, і стосувались деяких питань перерозподілу надходжень від перевезень залізничним транспортом під час проведення антитерористичної операції).

Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 року за №436-ІV і набув чинності з 01.01.2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобовязав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм ГК України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

За таких обставин особа, яка вважає, що їй завдано збитків, має право звернутися із позовом (що, до речі, не завжди є наслідком незадоволення або залишення без відповіді претензії, предявлення якої не є обовязковим) до особи, яка порушила господарське зобовязання, і має відповідати за завдання збитків.

З огляду на зазначене, Одеський апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог у звязку з недоведеністю позивачем наявності всіх складових спричинення збитків саме відповідачем по справі.

Судом першої інстанції були досліджені в повному обсязі обставини справи в частині того,, що в даному випадку ДП „Одеська залізниця не є перевізником втраченого вантажу та не є стороною Договору № 412713 від 23.09.2013 року, як помилково вважає позивач. Будь-яких дій по заміні відповідача на ДП „Донецька залізниця позивач протягом розгляду справи в місцевому господарському суді не здійснив.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача, що, виходячи з обставин справи, довести факт спричинених збитків саме винними діями будь-якої залізниці неможливо засобами доказування саме господарського судочинства, оскільки факт заволодіння вантажем в зоні проведення антитерористичної операції озброєними невідомими особами, які нібито діяли зі змовою будь-яких працівників залізниці можливо довести тільки у кримінальному провадженні при розгляді справи судом загальної юрисдикції.

Помилкове посилання суду першої інстанції на Постанову Верховного суду України від 19.04.2012 року по справі № 3-22гс12, яка не стосується в даному випадку спірних правовідносин, не призвело до прийняття невірного рішення в силу приписів статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що позивачем самостійно, за нормами статті 22 Господарського процесуального кодексу України, обрано спосіб захисту порушених прав, предмет та підставу позовних вимог і субєктний склад відповідачів. При новому розгляді справи в суді першої інстанції позивач не скористався правами, наданими чинним Господарським процесуальним кодексом України щодо заміни неналежного відповідача по справі та залучення для участі у справі необхідних на його думку третіх осіб. Більш того, позивач категорично заперечував проти задоволення клопотання відповідача про залучення співвідповідача або третьої особи ДП «Донецька залізниця», яка була стороною за Договором, що визначений позивачем в якості підстави позову, а тому намагання здійснити такі дії в суді апеляційної інстанції свідчать тільки про недобросовісне відношення позивача до дотримання ним своїх процесуальних прав і обовязків. До того ж, при незмінній підставі позову Договору про перевезення вантажу залізничним транспортом, за яким на час звернення до суду з позовом єдиною стороною була визначена саме ДП «Донецька залізниця», а змінити на стадії апеляційного провадження відповідача по справі на сторону за Договором, що припинила свою господарську діяльність, є неможливим в процесуальному сенсі на теперішній час.

Посилання апелянта на те, що даний Договір є публічним і відповідальність за неналежне його виконання повинна нести саме ДП «Одеська залізниця» є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи.

За правовою природою збитки є такими, що виникають тільки з неналежного виконання Договірних зобовязань і для їх стягнення необхідне встановлення наявності всіх чотирьох обовязкових складових обєктивної та субєктивної сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 господарського процесуального кодексу України, наявність складових, зокрема: причинно-наслідкового звязку між винними діями саме відповідача у даній справі та наявністю у позивача збитків, повязаних з втратою вантажу на станції Лутовинівське селище, що відноситься до іншого субєкта господарювання ДП «Донецької залізниці». Тоді як відповідач - ДП «Одеська залізниця» довів суду відсутність своєї вини у спричинених позивачу збитках.

Вищевикладене виключає можливість покладення відповідальності саме на обраного самостійно позивачем відповідача по справі, який не є перевізником втраченого вантажу, про що і було зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 28.04.2015 року по даній справі.

Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом в повному обсязі досліджено всі обставини справи, а доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються як безпідставні.

Після повторного розгляду справи по суті судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні всіх вищезазначених клопотань, заявлених скаржником протягом апеляційного провадження, в звязку з їх недоцільністю та необґрунтованістю.

Зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості правонаступника відповідача ДП «Одеська залізниця» - ПАТ «Українська залізниця» в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України та клопотання про заміну неналежного відповідача ДП „Одеська залізниця на належного ПАТ „Українська залізниця в порядку статті 24 господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

При вирішенні питання про правонаступництво, необхідно враховувати, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство повязує перехід майнових прав та обовязків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу тощо. Отже у вирішенні питань, повязаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обовязків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

Згідно до Статуту ПАТ «Українська залізниця» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення ПАТ «Українська залізниця» від 25.06.2014 року за № 200, ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником ДП «Одеська залізниця». Станом на 15.03.2016 року, ДП «Одеська залізниця» не виключено з Єдиного державного реєстру, правонаступництво у ПАТ «Українська залізниця» по правам і обовязкам ДП «Одеська залізниця» не відбулося. Документи, що підтверджують перехід саме тих прав і обовязків, що оспорюються сторонами, від ДП «Одеська залізниця» до ПАТ «Українська залізниця» відсутні.

Твердження апелянта про необхідність застосування в даному випадку статті 25 Господарського процесуального кодексу України є хибними, оскільки на теперішній час ДП «Одеська залізниця» знаходиться в стані припинення і відсутні належні докази повного припинення її господарської діяльності.

Посилання позивача на припинення господарської діяльності ДП „Донецька залізниця судом відхилено, оскільки стороною по справі позивачем самостійно визначено саме ДП „Одеська залізниця.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що заявлення численних необґрунтованих клопотань спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Зокрема, клопотання скаржника про виклик до судового засідання в порядку статті 30 Господарського процесуального кодексу України багатьох працівників ПАТ «Українська залізниця», в тому числі його керівництва для дачі пояснень з правонаступництва за спірними правовідносинами фактично є несприятливим для своєчасного розгляду справи у строки, передбачені чинним процесуальним законодавством.

Крім того, посилання скаржника на судову практику про здійснення правонаступництва ПАТ „Українська залізниця судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки в кожному конкретному випадку надається оцінка тим доказам, що є наявними в матеріалах справи і низка цих судових актів була скасована касаційною інстанцією саме з приводу неправильного застосування норм статті 25 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство „НІБУЛОН, м. Миколаїв задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року по даній справі залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 49; 99; 101-105; Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство „НІБУЛОН, м. Миколаїв на рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року у справі № 916/4345/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2015 року у справі № 916/4345/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

ОСОБА_6