Постанова № 56579233, 14.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2016 р. Справа № 917/2242/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача не зявився.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 445 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 05.01.16 р. у справі № 917/2242/15

за позовом Приватне підприємство "Дорада", м. Полтава

до ПАТ "Банк "Київська Русь", м. Київ

про визнання недійсним кредитного договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Дорада" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій (з урахуванням доповнень до неї) просило визнати недійсним кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 70710-89 від 30.10.2012 р., підписаний між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ПП «Дорада» та стягнути з відповідача - ПАТ «Банк «Київська Русь» суму судового збору за подачу позовної заяви.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.01.2016 р. у справі № 917/2242/15 (суддя Іваницький О.Т.) відмовлено в задоволенні позову.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач не довів обставин щодо недійсності кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 70710-89 від 30.10.2012 р. та суперечності його інтересам держави і суспільству або укладеним учасником господарських відносин (господарської компетенції) спеціальної правосубєктності, та ін.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.01.2016 р. у справі № 917/2242/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що судом не мотивовано відхилення наданих позивачем доказів, не враховані підстави позовної заяви, неправомірно відмолено у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, та ін.

Позивач у призначене судове засідання не зявився.

09.03.2016 р. до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, залучення в якості третіх осіб та призначення судової - почеркознавчої експертизи.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду залишила його без задоволення з тих підстав, що по-перше позивач не скористався своїм процесуальним правом та не направив в судове засідання іншого свого представника, по-друге в частині залучення 3-х осіб клопотання залишене судом без задоволення з огляду на те, що відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом. Разом з тим, рішення у даній справі господарським судом вже прийняте. До того ж, клопотання в частині призначення судової - почеркознавчої експертизи також задоволенню не підлягає, оскільки, експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, а в матеріалах справи містяться всі необхідні документи для розгляду спору.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 30.10.2012 р. між ПАТ «Банк «Київська Русь» (далі - Банк) та ПП «Дорада» (позичальник) укладений кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 70710-89 (далі договір), відповідно до умов якого позичальник отримав ліміт кредитної лінії у розмірі 22000000,00 грн. Кінцевий термін повернення кредиту визначений договором до 01.04.2015 р.

Позивач з посиланням на пункт 10.1. кредитного договору зазначає, що договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє по дату повного виконання сторонами зобов'язань за договором. У випадку, встановленому п. 2.6 договору, дія договору достроково припиняється.

Зокрема, позивач обґрунтовує позов тим, що строк дії договору встановлений - по дату виконання сторонами зобов'язань за договором, «не є» встановленням строку дії договору відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 631, ст. 638 ЦК України, ст. ст. 180 ГК України.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржувану ухвалу крім іншого виходив з того, що надані позивачем докази не довели обставин щодо недійсності кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 70710-89 від 30.10.2012 р. та суперечності його інтересам держави і суспільству або укладеним учасником господарських відносин (господарської компетенції) спеціальної правосубєктності, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятої у справі ухвали.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчить договір № 70710 від 30.10.2012 р., він за своєю правовою природою є кредитним договором, в зв'язку з чим, правовідносини при його виконанні регулюються гл. 71 та параграфом 2 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як свідчать матеріали справи сторонами в договорі погоджений предмет, умови надання кредиту, умови забезпечення виконання сторонами договору зобовязань, умови повернення кредиту, обовязки та права сторін договору, форс мажор, відповідальність сторін та ін.

Виходячи з умов договору вбачається, що він є довготриваючим, заснованим на довгострокових зв'язках.

При цьому, умовами договору передбачено час, протягом якого позивач та відповідач здійснюють свої права і виконують обовязки, зокрема щодо надання Банком кредитних коштів позичальнику та повернення їх останнім протягом певного терміну (часу), з встановленням відповідного графіку та кінцевого терміну повернення (розрахунку). А отже, з урахуванням зазначених умов вбачається, що визначення набрання чинності та дії договору по дату повного виконання сторонами зобовязань за договором визначається саме з попередньо обумовлених зобовязань сторін, щодо, зокрема, повернення позивачем кредиту з урахуванням відповідних платежів за графіком та встановленим терміном (зазначеним часом). А, з урахуванням вищезазначеної норми, закінчення відповідного строку за договором (щодо виконання певного обовязку) не звільняє сторони від відповідальності і не змінює умов, щодо часу (обумовленого датою) його повного виконання.

Факт виконання сторонами умов договору, а саме надання Банком грошових коштів позичальнику, підтверджується меморіальним ордером № 3338 від 30.10.2012 р. на суму 22000000,00 грн. та позивачем не заперечується.

До того ж сторонами двічі складений додаток до договору № 70710-89 від 30.10.2012 р. «Графік зменшення ліміту кредитної лінії» (а. с. 17,19), зазначений додаток підписаний сторонами та скріплений печатками.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Приписами постанови Пленуму Верховного Суду України " від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що, вирішуючи спори про визнання договорів (угод) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні порушення статті 203 Цивільного кодексу України при укладенні договору № 70710-89 від 30.10.2012 р.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові.

Крім того судом правомірно встановлено, що з боку позивача зазначений договір підписаний директором ОСОБА_2, який мав всі необхідні повноваження, з боку відповідача - ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі директора відділення «Полтавська регіональна дирекція» ПАТ «Банк «Київська Русь» ОСОБА_3.

А отже, фактичне укладання та виконання договору схвалено сторонами та визначено з урахуванням відповідних конклюдентних дій сторін, що не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства України, зокрема ст. ст. 691, 632 ЦК України.

Правове регулювання щодо вчинення правочинів передбачено гл.16 ЦК України. Зокрема, відповідно до ст. ст. 204, 241 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому, правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно зі ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи позивача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає позивач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 05.01.16 р. у справі № 917/2242/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.01.16 р. у справі № 917/2242/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 21.03.2016 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Барбашова С.В.