Рішення № 56579050, 15.03.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

15 березня 2016 року справа №927/147/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросем, проспект Героїв Сталінграда, буд. 6 А, Оболонський район, м. Київ, 04210, до відповідача: Приватного підприємства „Деснянські зорі, вул. Перемоги, буд. №2-А, с. Ковчин, Куликівський район, Чернігівська область, 16320,про стягнення 775173,13 грн.Суддя Блохіна Ж.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №28 від 29.02.2016,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.03.2016.

Рішення прийнято після оголошеної в судовому засіданні 01.03.2016 перерви на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.03.2016 проголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросем" подано позов до Приватного підприємства „Деснянські зорі про стягнення 775173,13 грн., з яких 546000,00 грн. основного боргу, 54629,92 грн. пені, 156000,00 грн. штрафу, 14818,44 грн. інфляційних нарахувань та 3724,77 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 15.03.2016 представник відповідача підтримала клопотання про відкладення розгляду справи, подане до початку судового засідання через загальний відділ суду та просить його задовольнити посилаючись на те, що відповідач має намір мирно врегулювати судовий спір та укласти мирову угоду з позивачем з графіком погашення заборгованості з дати її затвердження і просить надати час для ознайомлення з матеріалами справи, вирішення всіх спірних питань та досягнення позитивного результату щодо підписання мирової угоди.

Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, посилаючись на його безпідставність та відсутність конкретних пропозицій відповідача щодо укладення мирової угоди.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З поданого відповідачем клопотання не вбачається поважних причин для відкладення розгляду справи, оскільки присутній в судовому засіданні 01.03.2016 представник відповідача (ОСОБА_3С.) заявив клопотання про відкладення розгляду справи пояснюючи, що відповідачем вживаються заходи для врегулювання спору з позивачем.

Однак будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем вживаються заходи щодо врегулювання спору, укладення мирової угоди, не надано. Дії відповідача суд розцінює як такі, що спрямовані лише на затягування судового процесу і перешкоджання вирішенню справи по суті.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обовязок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

З урахуванням того, що в матеріалах справи міститься достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд вирішив відхилити заявлене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовжити розгляд справи по суті.

Для надання можливості присутньому в судовому засіданні 15.03.2016 представнику відповідача скористатись його правами, в судовому засіданні оголошена перерва для надання можливості останньому ознайомитись з матеріалами справи.

Представник позивача підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Представник відповідача визнає наявність основного боргу та просить відкласти розгляд справи для надання можливості врегулювати спір з позивачем.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши учасників процесу, зясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2015 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №20.03.15-38 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник продає, а покупець приймає та оплачує товар (Продукція) за ціною, в кількості та асортименті, узгоджених сторонами в специфікаціях (додатки до цього договору), які є невідємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1 договору асортимент товару та його кількість визначаються в специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Відповідно до п. 2 Специфікації №1 від 21.04.2015 до вищевказаного договору загальна вартість товару складає 780000,00 грн. (далі Специфікація).

У відповідності до п. 3 Специфікації покупець оплачує вартість товару наступним чином:

а) оплата товару в розмірі 30% загальної вартості товару, що постачається по договору, здійснюється до 24 квітня 2015 року;

б) решта вартості товару в розмірі 70% загальної вартості товару, що постачається по договору, здійснюється до 10 листопада 2015 року.

Згідно з п. 5 Специфікації товар повинен бути поставлений покупцю у строк до 30 квітня 2015 року у разі виконання покупцем п. 3 а) даної Специфікації.

Відповідно до копії банківської виписки, яка міститься в матеріалах справи, відповідач, виконуючи умови специфікації до договору, перерахував позивачу 234000,00 грн.

Відповідно до умов договору, позивач передав відповідачу товар за видатковою накладною №АГ-24/0421 від 24.04.2015 на суму 780000,00 грн., що підтверджується підписом уповноваженої особи, яка діяла на підставі довіреності №15 від 23.04.2015.

Позивачем направлялось на адресу відповідача досудове попередження (вих. №1152 від 23.11.2015) з вимогою про сплату заборгованості, яка залишена останнім без відповіді.

Як зазначає позивач, порушуючи умови договору, відповідач не сплатив вартість отриманого товару на суму 546000,00 грн. Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували цей факт.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України:

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за вищевказаним договором, виходячи з вищевикладених норм законодавства та умов договору, у відповідача виникло зобовязання сплатити вартість отриманого товару, яке він не виконав.

Отже позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача борг в сумі 546000,00 грн.

На підставі п. 9.2 договору позивачем здійснено нарахування та предявлено до стягнення з відповідача 54629,92 грн. пені за період прострочення платежу з 11.11.2015 по 01.02.2016.

Згідно з п. 9.2 договору у випадку порушення термінів або умов оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Пунктом 12.4 договору передбачено, що сторони дійшли взаємної згоди на підставі ст. 259 Цивільного кодексу України при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до умов договору не застосовувати п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здійснювати нарахування штрафних санкцій за весь період неналежного виконання взятих на себе зобовязань за цим договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором до 3-х років.

На підставі п. 9.4 договору позивачем здійснено нарахування та предявлено до стягнення з відповідача 156000,00 грн. штрафу.

Відповідно до п. 9.4 договору за порушення покупцем строків оплати товару, відповідно до умов договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми загальної вартості товару за цим договором.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 14818,44 грн. інфляційних нарахувань за прострочення платежу у листопаді-грудні 2015 року та 3724,77 грн., що становить 3% річних за період прострочення платежу з 11.11.2015 по 01.02.2016.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про правомірність їх нарахування.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в сумі 775173,13 грн., з яких 546000,00 грн. основного боргу, 54629,92 грн. пені за період прострочення платежу з 11.11.2015 по 01.02.2016, 156000,00 грн. штрафу, 14818,44 грн. інфляційних нарахувань за прострочення платежу у листопаді-грудні 2015 року та 3724,77 грн. 3% річних за період прострочення платежу з 11.11.2015 по 01.02.2016.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Деснянські зорі (вул. Перемоги, буд. №2-А, с. Ковчин, Куликівський район, Чернігівська область, ідентифікаційний код 37888457, р/р 26004060785190 в ЧЕРНІГІВСЬКА Ф-Я ЗАТ КБ „ПРИВАТБАНК, МФО 353586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросем (проспект Героїв Сталінграда, буд. 6А, Оболонський район, м. Київ, ідентифікаційний код 30967207, р/р 26003501366048 в АТ „ОТП Банк м. Київ, МФО 300528) 546000,00 грн. основного боргу, 54629,92 грн. пені, 156000,00 грн. штрафу, 14818,44 грн. інфляційних нарахувань, 3724,77 грн. 3% річних та 11627,60 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.03.2016.

Суддя Ж.В. Блохіна