Рішення № 56578370, 15.03.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" березня 2016 р.Справа № 916/107/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ";

До відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАНКЕН"

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 згідно довіреності №21/17-8 від 04.01.2016р.

Від відповідача: не з'явився

Суть спору: Позивач, Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) "ОДЕСАГАЗ", звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "ПЛАНКЕН" про стягнення 3% річних у розмірі 166 грн. 21 коп., пені у розмірі 3 147 грн. 05 коп., інфляційного збільшення боргу у розмірі 7 770 грн. 51коп.

Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач про місце та час судових засідань був повідомлений за юридичною адресою, але, в судові засідання представник відповідача не з'явився. За таких обставин, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату та місце проведення судових засідань та розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

09 жовтня 2014 року між ПАТ Одесагаз (Постачальник) та ТОВ "ПЛАНКЕН" (Споживач) був укладений Договір №008839 - ТН на постачання за регульованим тарифом та розподіл природного газу для суб'єктів господарювання, що надають послуги населенню з опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунки за реалізований газ здійснюються за цінами, що встановляються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).

Згідно п. 5.3 Договору Постачальник зобовязується розміщувати інформацію про ціну газу та її складові на своєму офіційному веб сайті та засобах масової інформації.

Відповідно до п.5.6 Договору оплата за спожитий природний газ здійснюється Споживачем грошовими коштами шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника протягом місяця поставки 100 % вартості запланованих обсягів газу. При цьому перша частина оплати в розмірі 50 % від вартості запланованих місячних обсягів перераховується на рахунок Постачальника не пізніше 10 числа місяця в якому здійснюється поставка газу, а друга частина у розмірі 50% - до 20 числа місяця, у якому здійснюється поставка газу. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору №008839 ТН від 09.10.2014 року, а саме: відповідач не здійснював своєчасну оплату за використаний природний газ, наявні підстави для нарахування пені відповідно до п. 7.2.1 Договору.

Пунктом 7.2.1 Договору визначено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої

На підставі зазначеної норми законодавства позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 166 грн. 21 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 7 770 грн. 51 коп., які просить суд стягнути з відповідача.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Окрім того, згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Розглянув матеріали справи, на підставі чинного законодавства України, суд доходить до такого висновку:

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2014 року між ПАТ Одесагаз (Постачальник) та ТОВ "ПЛАНКЕН" (Споживач) був укладений Договір №008839 ТН на постачання за регульованим тарифом та розподіл природного газу для субєктів господарювання, що надають послуги населенню з опалення та гарячого водопостачання.

За умовами п. 2.1 Договору постачальник зобовязується надати Споживачу послугу з постачання та розподілу природного газу газорозподільними мережами до мережі балансової належності обєктів Споживача відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності Сторін.

Згідно п. 2.2 Договору сторони також домовилися, що Споживач зобовязується сплатити Постачальнику вартість послуги з постачання та розподілу природного газу у розмірі, строки та порядку, передбачених умовами Договору.

Відповідно до п. 5.6. Договору, оплата за спожитий природний газ здійснюється Споживачем грошовими коштами шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника протягом місяця поставки 100 % вартості запланованих обсягів газу. При цьому перша частина оплати в розмірі 50 % від вартості запланованих місячних обсягів перераховується на рахунок Постачальника не пізніше 10 числа місяця в якому здійснюється поставка газу, а друга частина у розмірі 50% - до 20 числа місяця, у якому здійснюється поставка газу. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується Позичальником в рахунок оплати встановленого газу в наступному розрахунковому періоді або повертається на поточний рахунок Споживача за його письмовою вимогою. У випадку збільшення підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату додатково заявлених обсягів газу в пятиденний строк після збільшення цього обсягу в установлену Договором порядку.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати свої зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як встановлено судом, відповідач виконав свої зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а саме з порушенням строків оплати, встановлених умовами Договору.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 7.2.1. Договору від 09.10.2014 року №008839 ТН передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом V Договору, із Споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За таких обставин правомірною та такою, що підлягає задоволенню є вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 3 147 грн. 05 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем до суду розрахунок, суд вважає, що позивач правомірно нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 166 грн. 21 коп., та інфляційне збільшення боргу у розмірі 7 770 грн. 51 коп.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, позовна заява ПАТ "ОДЕСАГАЗ" є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Публічного акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНКЕН" (65014, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 1-а, код ЄДРПОУ 38017073) на користь Публічного акціонерного товариства "ОДЕСАГАЗ" (65003, м. Одеса, вул. Одарія, буд. 1, код ЄДРПОУ 03351208) 3% річних у розмірі 166 грн. 21 коп., пеню у розмірі 3 147 грн. 05 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 7 770 грн. 51 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 218 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21 березня 2016 р.

Суддя Н.В. Рога