Рішення № 56577962, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/2489/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

до відповідача: Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

про: визнання розірваним договору та стягнення 18 498,00 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача Демченко Л.С. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 15 березня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол", 15.02.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою №16/02-16 від 11.02.2016 року до відповідача, Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про визнання розірваним договору та стягнення 18 498,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року порушено провадження у справі № 910/2489/16, призначено розгляд справи на 01.03.2016 року.

В судовому засіданні 01.03.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання 01.03.2016 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 01.03.2016 року розгляд справи було відкладено у зв'язку з тим, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, до 15.03.2016 року.

Через відділ діловодства суду 15.03.2016 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідний документ було долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання 15.03.2016 року не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 15.03.2016 року представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством (в подальшому - Публічне акціонерне товариство) "Концерн Стирол" (далі - позивач, замовник) та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" (далі - відповідач, виконавець) було укладено договір про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 (надалі по тексту - Договір), відповідно до розділу 1 умов якого Виконавець зобов'язується надати, а Замовник - оплатити та прийняти послуги з ведення державного реєстру земель щодо об'єкта, зазначеного в даному пункті. Об'єкт: обслуговування поверхового газопроводу (1.10.5). Знаходиться за адресою: від промплощадки до ГРС-3 у Калінінському районі м. Горлівки. Замовник здійснює оплату послуг, зазначених в п. 1.1 даного Договору, на умовах 100 % попередньої оплати на підставі виставленого Виконавцем рахунка-фактури. Виконавець зобов'язаний надати послуги, зазначені в п. 1.1 даного Договору до 31.12.2010 року з дати отримання Виконавцем оплати послуг згідно з п. 1.2 даного Договору.

Відповідно до п. 2.2 договору строк надання послуг, вказаний в п. 1.3 даного Договору, може бути продовжено Виконавцем в односторонньому порядку з поважних причин, які не залежать від Виконавця, про що буде повідомлено Замовника.

За приписами п. 3.1 договору сторони складають акти наданих послуг по кожному з видів наданих послуг, зазначених в п. 1.1 Договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору замовник здійснив попередню оплату за роботу на загальну суму - 70 824,00 грн., що підтверджується, наявним в матеріалах справи, платіжним дорученням № 8200 від 26.11.2010 року, при цьому, позивач вказує, що виконавець послуги надав частково, лише на суму 52 326,00 грн. та залишок сплачених грошових коштів не повернув, а відтак, за розрахунками позивача, відповідач має заборгованість за Договором в розмірі 18 498,00 грн.

Також, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.04.2013 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року складає 18 498,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, 18 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Концерн Стирол" та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" було укладено договір про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175, відповідно до розділу 1 умов якого Виконавець зобов'язується надати, а Замовник - оплатити та прийняти послуги з ведення державного реєстру земель щодо об'єкта, зазначеного в даному пункті. Об'єкт: обслуговування поверхового газопроводу (1.10.5). Знаходиться за адресою: від промплощадки до ГРС-3 у Калінінському районі м. Горлівки. Замовник здійснює оплату послуг, зазначених в п. 1.1 даного Договору, на умовах 100 % попередньої оплати на підставі виставленого Виконавцем рахунка-фактури. Виконавець зобов'язаний надати послуги, зазначені в п. 1.1 даного Договору до 31.12.2010 року з дати отримання Виконавцем оплати послуг згідно з п. 1.2 даного Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору замовник здійснив попередню оплату за роботу на загальну суму - 70 824,00 грн., що підтверджується, наявним в матеріалах справи, платіжним дорученням № 8200 від 26.11.2010 року, при цьому, виконавець послуги здійснив частково, лише на суму 52 326,00 грн. та залишок сплачених грошових коштів не повернув, а відтак, відповідач має заборгованість за Договором в розмірі 18 498,00 грн. З розрахунку (70 824,00 грн./ попередня оплата/ - 52 326,00 грн./ надані послуги/).

Також, сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.04.2013 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року складає 18 498,00 грн.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10 до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, наявна заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з ведення державного реєстру земель в розмірі 18 498,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що доказів з боку відповідача на користь позивача надання послуг в оплату здійснення попередньої оплати, станом на березень 2016 року суду не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про надання послуг в сумі 18 498,00 грн.

При зверненні до суду позивач також просив суд визнати договір про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року розірваним.

В частині 2 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Отже, в силу наведених приписів законодавства позивач має право вимагати повернення сплачених ним як доказ попередньої оплати грошових коштів, та відповідно до приписів ст. 651 Цивільного кодексу України укладений між сторонами договір може бути з наведених підстав розірваний в судовому порядку.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 3 зазначеної статті Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст.651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну позицію наведено у постанові від 18.09.2013р. Верховного Суду України у справі №6-75цс13, постановах від 19.03.2014р., від 18.06.2015р. Вищого господарського суду України у справах №910/16997/13, №910/25397/14 відповідно.

Виходячи з вищевказаних положень цивільного законодавства підставою для розірвання договору є сукупність таких обставин:

- факт порушення договору однією із сторін,

- істотність такого порушення,

- факт нанесення порушенням договору шкоди іншій стороні,

- обставини щодо того, що внаслідок завданої порушенням договору шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Отже, всі вказані питання є необхідними для прийняття рішення про те, чи є підстави для розірвання договору.

Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, враховуючи викладене, зважаючи на те, що доказів надання послуг відповідачем не надано, а також повернення залишку сплаченої позивачем попередньої оплати до суду не представлено, суд наводить норми, які передбачають розірвання договору в разі невиконання стороною своїх зобов'язань, та вбачає наявність підстав для задоволення позовні вимоги про розірвання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року.

Отже, частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 2-4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому суд зазначає, що недотримання позивачем вимог положень ст. 188 Господарського кодексу України, яка передбачає обов'язок попереднього направлення іншій стороні договору пропозиції про його розірвання, не може бути підставою для відмови у позові про розірвання договору, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.2002 року направлення такої пропозиції є правом, а не обов'язком особи, яка добровільного його використовує, виходячи з власних інтересів, та не позбавляє позивача права на звернення за захистом своїх порушених прав до суду з позовом про розірвання договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 року по справі № 3-74гс11.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині ненадання передбачених договором послуг, попередньо оплачених позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 8200 від 26.11.2010 року на загальну суму 70 824,00 грн., що є істотним порушенням умов договору, оскільки в результаті ненадання попередньо оплачених послуг, позивач позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, тобто отримати результат від роботи відповідача.

Проте, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу матеріалів справи, в спірному договорі не встановлено будь-яких інших способів захисту, окрім передбачених чинним законодавством.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з приписів вищевказаних статей, такий спосіб захисту цивільних прав як визнання договору розірваним є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи і підстави позовних вимог в частині визнання договору розірваним та відповідні заперечення відповідача не досліджуються судом у даному судовому розгляді з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав та інтересів. Відповідні доводи та заперечення щодо них можуть бути предметом розгляду, зокрема, при зверненні позивача з позовом про розірвання договору, який і буде ефективним способом захисту, спрямованим на реальний захист порушених прав.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року розірваним є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В поданому до суду відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи тим, що зміни в законодавстві не можна вважати виною сторони в договорі, а тому у відповідній ситуації настали форс-мажорні обставини. Проте, відповідних документів Торгово-промислової палати про засвідчення форс-мажорних обставин суду не надав.

Також у відзиві відповідач зазначив, що позивачем порушено строк позовної давності, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Відповідно до п.1.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Отже, як вже було встановлено судом, сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.04.2013 року. Зазначений акт звірки підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств на суму заборгованості відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року в розмірі 18 498,00 грн.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що підписання акту звірки свідчить про наявність факту переривання строку позовної давності 20.04.2013 року за заявленими позовними вимогами, а отже про відсутність пропущеного строку позовної давності позивачем.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 18 498,00 грн., а також про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року розірваним.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог покладаються на відповідача в розмірі 1378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (ЄДРЮОФОП 21616582, адреса: 03151, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАРОДНОГО ОПОЛЧЕННЯ, будинок 3) на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (84610, Донецька обл., місто Горлівка, ВУЛИЦЯ ГОРЛІВСЬКОЇ ДИВІЗІЇ, будинок 10; ЄДРЮОФОП 05761614) грошові кошти у розмірі - 18 498,00 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста дев'яносто вісім гривень 00 копійок) та судовий збір - 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати позивачу у справі № 910/2489/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 21.03.2016 року.

Суддя О.С. Комарова