Рішення № 56577951, 23.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2016Справа №910/205/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Приватного підприємства "Агрофірма "Про-Світ"

про стягнення 218 107,36 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Климкович Ю.Б. - довіреністю від 25.08.2015 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "Агрофірма "Про-Світ" про стягнення 218 107,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів згідно умов Договору про фінансовий лізингу №00008332 від 29.08.2013 року.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 31 412,12 грн. - основної суми заборгованості за Договору про фінансовий лізингу №00008332 від 29.08.2013 року, 167 753,19 грн. - збитків, 7 577,56 грн. - штрафу, 1 580,22 грн. - пені, 764,65 грн. - 3% річних, 9 019,62 грн. - інфляційних втрат, 3 271,62 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2016 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 23.02.2016 року.

В судове засідання 23.02.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 06.01.2016 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 23.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі по тексту - Лізингодавець, позивач) та Приватного підприємства "Агрофірма "Про-Світ" (далі по тексту - Лізингоодержувач, відповідач) укладено Договір про фінансовий лізинг №00008332 (далі по тексту - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Passat В7 2.0 1 TDI, 2011 року виробництва, шасі №WVWZZZ3CZCP030904, двигун №CFF 967181 (надалі за текстом - «Об'єкт лізингу»), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі за текстом - «План відшкодування»), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 25 510,31 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент З 826,55 доларів США.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі по тексту - «Умови лізингу»), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Згідно з п. 6.5. Умов лізингу, щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений Позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу, якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати Об'єкт лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Відповідно до п. 13.1. Умов лізингу, якщо Відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкту лізингу, Позивач має право вилучити Об'єкт лізингу без попередньої згоди Відповідача. При цьому, на підставі п. 13.6 Умов лізингу, Відповідач був зобов'язаний відшкодувати Позивачу будь-які витрати, пов'язані із вилученням Об'єкту лізингу.

Згідно з п. 12.6.1. Умов лізингу, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та на повернення Об'єкту лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 8.3.1. Умов лізингу, якщо Відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов лізингу Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

29.05.2015 року позивачем Листом вих. № 00008332 від 19.05.2015 року Відповідачу було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору (далі по тексту - «Вимога»).

Пунктом 12.8. Умов лізингу сторони погодили, що після розірвання Договору Позивач має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення. Крім того, п. 8.2.2. та п. 8.3.2. Договору встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

Згідно п. 12.13 Умов лізингу сторони погодили, що Договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу Відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Договору в частині повної сплати лізингових платежів (за період з грудня 2014 року по травень 2054 року) і має перед позивачем заборгованість в розмірі 31 412,12 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд констатує, оскільки вимога відповідачеві була надіслана 29.05.2015 р., то датою припинення договору є 12.06.2015 р., як то передбачено п. 12.13 Умов лізингу.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу предмети лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 31 412,12 грн. (за період з грудня 2014 року по травень 2015 року).

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, за таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 31 412,12 грн. основної суми заборгованості за Договору про фінансовий лізингу №00008332 від 29.08.2013 року, визнаються судом таким, що підлягає задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, просить суд стягнути з відповідача 1 508,22 грн. - пені.

Згідно з п. 8.2.1 Договору у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день прострочення до моменту виплати.

Як слідує з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 1 508,22 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Що стосується заявленого до стягнення штрафу у сумі 7 577,56 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 умов договору, суд зазначає, що нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, відповідно до п. 8.2.2 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу відповідач 12 нагадувань про несплату лізингових платежів. Матеріали справи містять належні докази направлення на адресу відповідача вказаних нагадувань, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 7 577,56 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 764,65 грн. - 3% річних, 9 019,62 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 764,65 грн. - 3% річних, 9 019,62 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем збитків у сумі 167 753,19 грн. (які складаються з: понесених витрат для оплати винагороди юристам (п. 12.10. Договору) у сумі 6 000,00 грн.; витрат пов'язаних зі зберіганням об'єкту лізингу у сумі 8 192,83 грн.; витрат пов'язаних з поверненням майна у суму 42 470,03 грн.; витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса у сумі 3 900,00 грн.; невиконаних грошових зобов'язань за користування об'єктом лізингу після розірвання Договору у сумі 10 385,64 грн. (п. 6.18. Договору); різницею між вартістю об'єкту лізингу та сумою несплачених лізингових платежів у розмірі 96 804,69 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відповідно до п. 8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості компенсувати лізингоодержувачу витрати, в тому числі, на винагороду юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування заборгованості.

В свою чергу п. 8.6. Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням Стороною своїх зобов'язань за Контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених Договором.

У якості понесених збитків позивач визначив понесені ним витрати для оплати винагороди юристам, на підтвердження чого надав договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між ТОВ "Порше лізинг Україна" (замовник) та ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" (виконавець), відповідно до якого виконавець надає юридичні послуги, які полягають у консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях стосовно справи про стягнення всіх належних платежів з ТОВ "Тройка-СКСІ" відповідно до договору фінансового лізингу №00008332 від 29.08.2013 р.

На виконання вказаного договору ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" надало позивачу юридично-консультативні послуги, що стосуються стягнення заборгованості з відповідача за договором фінансового лізингу №00008332 від 29.08.2013 р. у сумі 6 000,00 грн. (з врахуванням ПДВ)., що підтверджується рахунком-фактурою №1088 від 25.12.2015 р. та актом наданих послуг №1086 від 25.03.2015 р.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Таким чином, оскільки, збитки у розмірі 6 000,00 грн. (послуги адвоката) нормативно та документарно доведені, то вони підлягають задоволенню.

Щодо стягнення збитків в сумі 8 192,83 грн., які полягають у витратах на зберігання транспортного засобу, суд вважає їх обґрунтованими з наступних підстав.

На підтвердження понесених витрат на відповідальне зберігання транспортного засобу в сумі 8 192,00 грн., які були надані ТОВ "Автомир", позивач послався на рахунки про сплату №В000007744 від 23.09.2015р. та №В000007743 від 23.09.2015 року , акти виконаних робіт від 06.10.2015 року (кількість 2 шт.) та платіжні доручення №50024784 від 01.10.2015р. на суму 2 57070,83 грн. №50024987 від 01.10.2015р. на суму 5 622,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 8 192,83 грн., які полягають у витратах на зберігання транспортного засобу, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Згідно з п. 13.6. Умов лізингу якщо Позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у пункті 13, він матиме право на вилучення Об'єкту лізингу у Відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

23.06.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 705 про повернення Об'єкта лізингу.

08.07.2015р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 705 від 23.06.2015 року.

23.07.2015р. Позивачу повернуто Об'єкт лізингу (копія акту прийому-передачі міститься в матеріалах справи).

23.07.2015р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до п. 13.6. Умов лізингу Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу всі та будь-які витрати, понесені Позивачем у зв'язку із вилученням Об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані із вилученням Об'єкта лізингу.

З врахуванням вищевикладеного позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса у сумі 3 900,00 грн. - підлягають задоволенню.

Також позивачем були понесені витрати на послуги з повернення майна в розмірі 42 470,03 грн., які підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: договором про надання послуг з повернення майна (Об'єктів лізингу) від 03.02.2011 року, рахунком на оплату № 34 від 31.01.2015р., Актом № 26 від 31.01.2015 року, платіжним дорученням №50021155 від 09.02.2015 р. на суму 1 217,83 грн., Актом №58 від 28.07.2015р., платіжним доручення №50023799 від 30.07.2015р. на суму 41 252,20 грн.

З врахуванням того, що документарно підтверджуються витрати позивача на повернення майна, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 42 470,03 грн. витрати на послуги з повернення майна підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення.

Таким чином, при укладанні між сторонами Договору, Позивач сподівався отримати доходи впродовж дії Договору, при належному виконані умов Договору Відповідачем.

Об'єкт лізингу був вилучений у Відповідача у примусовому порядку лише 23.07.2015 р. Отже, Відповідач неправомірно користувався Об'єктом лізингу з моменту настання строку його повернення до моменту його вилучення.

Зважаючи на характер господарської діяльності Позивача, несплата лізингових платежів за фактичний період користування Об'єктом лізингу після розірвання Договору, призвело до збитків Позивача, адже Відповідач не сплатив заборгованість та перешкоджав Позивачеві належним чином володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю - Об'єктом лізингу.

Позивача поніс збитки, у зв'язку із неповерненням Об'єкта лізингу Відповідачем та відсутності можливості передати Об'єкт лізингу у повторний лізинг чи продати його.

Згідно з п. 6.18. Умов лізингу Сторони погодили, що у випадку розірвання Договору за ініціативою Позивача відповідно до п. 12 Договору, Лізинговий платіж буде вважатися платою за користування Об'єкта лізингу.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у. зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Оскільки Відповідач не повернув вчасно Об'єкт лізингу відповідно до вимоги, а продовжував ним користуватися, то Відповідач повинен компенсувати Позивачу упущену вигоду у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування Об'єктом лізингу (червень 2015 року), а саме:

- щомісячний лізинговий платіж за червень 2015 року на суму 5 221, 48 грн., належний до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.06.2015 р.;

- щомісячний лізинговий платіж за липень 2015 року на суму 5 164, 16 грн., належний до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.07.2015 р.;

Таким чином, загальна сума невиконаних грошових зобов'язань Відповідача за несплаченими платежами за користування Об'єктом лізингу після розірвання Договору складає 10 385,64 грн., а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Окрім цього, відповідно до п. 12.9. Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Відповідач сплачує Позивачу будь-яку різницю між вартістю Об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Позивачем в результаті продажу Об'єкту лізингу) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Відповідачем відповідно до Договору. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Позивача та має бути відшкодована Відповідачем відповідно до умов Договору та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання Відповідачем, в тому числі після розірвання Договору.

10.12.2015 року Позивач уклав з TOB «ATJIAHT-M ЛЕПСЕ» Договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля (далі за текстом - «Договір купівлі-продажу»), відповідно до якого Позивач відчужив транспортний засіб типу VW Passat В7 2.0 І TDI, 2011 року виробництва, шасі № WVWZZZ3CZCP030904, який є Об'єктом лізингу, вартістю 476 984,10 грн., в т.ч. ПДВ 79 497,35 грн.

Таким чином, Позивач фактично отримав від реалізації Об'єкта лізингу 397 486, 75 грн.

Станом на 23.07.2015 р., що є датою вилучення транспортного засобу, Відповідачем залишилися невиплаченими лізингові платежі (не враховуючи заборгованість за користування транспортним засобом згідно Договору за період з червня 2015 по липень 2015 року) в розмірі еквівалент 21 534,00 доларів США.

Станом на 09.12.2015 року (дата, що передувала дню укладення Договору купівлі-продажу Об'єкта лізингу) чинний курс ПАТ «Креді Агріколь Банк» складав 22, 954 грн. за 1 долар США.

Таким чином, різниця між вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент повернення Об'єкта лізингу становила (21 534,00 х 22,954) - 397 486,75 = 96 804,69 грн.

Отже, різниця між ринковою вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на дату розірвання Договору становить 96 804, 69 грн.

А, тому суд дійшов до висновку, що ця сума є упущеною вигодою Позивача та підлягає стягненню з Відповідача на підставі п. 12.9 Договору.

З огляду на вищевикладене, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором Позивачу завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, які підлягають стягненню з відповідача відповідно до п. 12.9. та п. 6.18. Договору у розмірі 107 190,33 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агрофірма "Про-Світ" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЛИБОЧИЦЬКА, будинок 33-37; код ЄДРПОУ 32386393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПАВЛА ТИЧИНИ, будинок 1В, код ЄДРПОУ 35571472) 31 412 (тридцять одну тисячу чотириста дванадцять) грн. 12 коп. - основної суми заборгованості за Договору про фінансовий лізингу №00008332 від 29.08.2013 року, 167 753 (сто шістдесят сім тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 19 коп. - збитків, 7 577 (сім тисяч п'ятсот сімдесят сім) грн. 56 коп. - штрафу, 1 580 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят) грн. 22 коп. - пені, 764 (сімсот шістдесят чотири) грн. 65 коп. - 3% річних, 9 019 (дев'ять тисяч дев'ятнадцять) грн. 62 коп. - інфляційних втрат, 3 271 (три тисячі двісті сімдесят одну) грн. 62 коп. - судового збору.

3.Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 09.03.2016 року.