Рішення № 56577870, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/23240/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати", м. Київ

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг"

про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії в розмірі 5 674 003,64 грн.

Головуючий суддя Комарова О.С.

Судді Трофименко Т.Ю.

Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача Шутов О.О. (представник за довіреністю)

від відповідача Комаров Є.В. (представник за довіреністю)

від третьої особи-1 Фурман Р.В. (представник за довіреністю)

від третьої особи-2 не з'явився,

від НБУ Дучева Д.Д. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 15 березня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Дельта банк", 02.09.2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н, б/д до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати", про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії в розмірі 5 674 003,64 грн. Позивачем реалізовано право на звернення до суду шляхом направлення зазначеної позовної заяви засобами поштового зв'язку 31.08.2015 року, що підтверджується штемпелем на конверті, доданим до позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року своєчасно не виконав зобов'язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів за його користування, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за спірним договором, на підстав чого позивач і звернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/23240/15 та призначено розгляд справи на 22.09.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 13.10.2015 року.

В судовому засіданні 13.10.2015 року оголошено перерву до 10.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 19.10.2015 року від представника позивача надійшли клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Генеральну прокуратуру України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

В подальшому представником позивача було подано клопотання про залишення без розгляду раніше поданого клопотання про залучення Генеральної прокуратури України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Через відділ діловодства суду 06.11.2015 року від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 811 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

По справі № 910/23240/15 судом, за клопотанням представника позивача, поданого через відділ діловодства суду 05.11.2015 року, у відповідності до вимог до частини 7 статті 811 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати по справі фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року розгляд справи відкладено на 17.11.2015 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг", відмовлено у задоволенні клопотання про залучення Національного банку України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Через відділ діловодства суду 17.11.2015 року від представника позивача надійшло повторне клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України та здійснення розгляду справи у закритому судовому засіданні, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року призначено колегіальний розгляд справи № 910/23240/15.

18 листопада 2015 року протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів, було визначено склад колегії суддів: Комарова О.С. (головуючий), Морозов С.М., Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 року прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя: Комарова О.С., судді: Морозов С.М., Якименко М.М., справу № 910/23240/15, розгляд справи призначено на 08.12.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року розгляд справи відкладено на 19.01.2016 року, відмовлено у задоволенні клопотання про залучення Національного банку України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

19 січня 2016 року через відділ діловодства суду представником позивача було подано заяву про відвід головуючого судді Комарової О.С. та судді Морозова С.М.

Судове засідання 19.01.2016 року не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року розгляд справи призначено на 02.02.2016 року.

У судовому засіданні 02.02.2016 року представником Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" було підтримано подану 19 січня 2016 року заяву про відвід головуючого судді Комарової О.С. та судді Морозова С.М.

Розглянувши подану заяву в нарадчій кімнаті, суд залишив її без задоволення з підстав необґрунтованості та недоведеності.

В судовому засіданні 02.02.2016 року суддею Морозовим С.М. подано заяву про самовідвід від розгляду справи № 910/23240/15, судом ухвалою від 02.02.2016 року задоволено зазначену заяву, справу № 910/23240/15 передано на повторний автоматичний розподіл.

Розпорядженням № 04-23/164 від 04.02.2016 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/23240/15.

04 лютого 2016 року протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів, було визначено склад колегії суддів: Комарова О.С. (головуючий), Трофименко Т.Ю., Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 року прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя: Комарова О.С., судді: Трофименко Т.Ю., Якименко М.М., справу № 910/23240/15, розгляд справи призначено на 23.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 23.02.2016 року від позивача надійшло ще одне клопотання про залучення третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національного Банку України, яке було долучене до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 23.02.2016 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеодин" надійшло повідомлення про намір провести відеозйомку в залі судового засідання під час розгляду справи № 910/23240/15, яке було долучене до матеріалів справи.

Судове засідання 23.02.2016 року не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 року розгляд справи призначено на 15.03.2016 року.

Через відділ діловодства суду 15.03.2016 року від представника Національного банку України надійшло клопотання про залучення Національного банку України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача № 18-0012/21783 від 14.03.2016 року, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 15.03.2016 року позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору, а також підтримав подане ним раніше клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.03.2016 року заперечив проти позову та дав пояснення по суті спору, проти задоволення клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України заперечив.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 15.03.2016 року позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору а також підтримав клопотання про залучення Національного банку України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Представник третьої особи-2 у судове засідання 15.03.2016 року не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні 15.03.2016 року клопотання позивача та Національного банку України про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі (п. 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що подані позивачем та Національним банком України клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у поданих клопотаннях не доведено, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки останнього щодо однієї з сторін.

Також в судовому засіданні 15.03.2016 року представником позивача було подано клопотання про витребування доказів у Національного банку України, а саме - постанов Національного банку України, зазначених в раніше поданому позивачем клопотанні про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національного банку України, зокрема: постанови Правління Національного банку України №102/БТ від 26.02.2014 року, постанови Правління Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014 року, постанови Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 року, постанови Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 року.

Розглянувши подане позивачем клопотання про витребування доказів, суд не вбачає наявність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, витребувані позивачем докази не стосуються даної справи, не є належними доказами, оскільки не містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в даній справі та не є необхідні для розгляду даної справи по суті заявлених позовних вимог. Таким чином, судом відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання про витребування доказів.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.

Щодо повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеодин" № 46/01 від 17 лютого 2016 року про намір провести відеозйомку в залі судового засідання під час розгляду справи № 910/23240/15 суд зазначає, що в судовому засіданні 15.03.2016 року вказане право представників засобів масової інформації не було реалізоване.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За приписами п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дослідно-механічний завод «Карпати» (надалі - позичальник, відповідач) було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2011034 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п. 1.1.1. договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - «транш», а у сукупності - «транші», в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 9 164 100,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 27% річних, в

порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 11 листопада 2014 року.

За умовами п. 1.1.2. договору, повернення кредиту здійснюється в порядку, визначеному в додатку №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості,

вказаного в п. 1.1.1. цього договору.

У договорі сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі:

- 29% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1., або 3.3.13.2., або 3.3.13.3., або3.3.13.4. цього договору;

- 31% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1. та 3.3.13.2., або 3.3.13.1. та 3.3.13.3., або 3.3.13.1. та 3.3.13.4., або 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2. та 3.3.13.4., або 3.3.13.3. та 3.3.13.4. цього договору;

- 33% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1. та 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2. ra 3.3.13.3. та 3.3.13.4., або 3.3.13.3 та 3.3.13.4., або 3.3.13.4. та 3.3.13.1. та 3.3.13.2. цього договору;

- 35% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1. та 3.3.13.2. та 3.3.13.3. та 3.3.13.4. цього договору, починаючи з моменту невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування кредитом діє до дня (включно) виконання умов передбачених п.п. 3.3.13.1-3.3.13.4. цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене встановлення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Пунктом 4.1. договору визначено, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.3. договору).

Додатковими договорами №1 від 29.08.2013 року та № 3 від 30.05.2014 року, були внесені зміни до спірного договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, а саме надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, в межах не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4 630 000,00 грн. та 335 000,00 дол. США зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі: за користування кредитом наданим у національній валюті України - гривні - 27% річних; за користування кредитом наданим у доларах США - 14% річних, в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 11 листопада 2014 року.

Крім того, у додатковому договорі № 3 від 30.05.2014 року до договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року сторони виклали підпункт 1.1.3. пункту 1.1 у наступній редакції: у випадку невиконання позичальником зобов'язань, плата за користування кредитом встановлюється у розмірі:

- за користування кредитом (траншем) наданим у національній валюті України - гривні: 29% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1, або 3.3.13.2, або 3.3.13.3, або 3.3.13.4 цього договору; 31% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, або 3.3.13.1 та 3.3.13.3, або 3.3.13.1 та 3.3.13.4, 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2 та 3.3.13.4, або 3.3.13.3. та 3.3.13.4. цього договору; 33% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, та 3.3.13.3 або 3.3.13.2, та 3.3.13.3 та 3.3.13.4, або 3.3.13.3. та 3.3,13.4., або 3.3.13.4 та 3.3.13.1, та 3.3.13.2 цього Договору; 35% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2 та 3.3.13.3 та 3.3.13.4 цього Договору;

- за користування кредитом (траншем) наданим у доларах США: 16% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 5.3.13.1, або 3.3.13.2, або 3.3.13.3, або 3.3.13.4 цього договору; 18% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, або 3.3.13.1 та 3.3.13.3, або 3.3.13.1 та 3.3.13.4, 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2 та 3.3.13.4, або 3.3.13.2 та 3.3.13.4. цього договору; 20% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, та 3.3.13.3 або 3.3.13.2, та 3.3.13.3 та 3.3.13.4, або 3.3.13.3. та 3.3.13.4., або 3.3.13.4 та 3.3.13.1, та .2. цього договору; 22% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.2 та 3.3.13.3 та 3.3.13.4 цього договору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що належним чином виконав умови договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року шляхом перерахування коштів на загальну суму 332 922,32 доларів США, що еквівалентно 2 661 048,10 грн. на поточні рахунки відповідача, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на вересень 2015 року у відповідача наявна заборгованість за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в розмірі 5 674003,64 грн., з яких: 216 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.08.2015 року складає 4 627 951,63 грн. - заборгованість за кредитом; 24 121,00 доларів США - заборгованість за простроченим процентам; 940 284,93 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 81 646,07 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитними коштами.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2011034, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов до договору позивачем видано відповідачу грошові кошти в розмірі 332 922,32 доларів США, що еквівалентно 2 661 048,10 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 60010480 від 30.08.2013 року та випискою по рахунку відповідача за період з 30.08.2013 року по 27.08.2015 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що за договором поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг", який є поручителем за виконання зобов'язань та до якого перейшло право вимоги по договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, 24.02.2015 року здійснив погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 6 110 903,09 грн. Відповідач зазначає, що позивач не є кредитором за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, в силу п. 3 ч. 1 ст. 512, ст. ст. 514, 556 Цивільного кодексу України, в зв'язку з виконанням поручителем Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" зобов'язань за зазначеним договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в розмірі 234 331,01 доларів США.

Положеннями ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

За умовами ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, судом встановлено, що для забезпечення виконання договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, 29.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - позивач, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проціон-Торг» (поручитель) було укладено договір поруки № П-2011034-1 (надалі - договір поруки), за змістом п. 1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дослідно-механічний завод «Карпати», зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредитної лінії №НКЛ-2011034 від 12 листопада 2012 року, укладеним між кредитором та позичальником, надалі за текстом - «договір кредиту», за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути кредитору отриманий кредит в розмірі 234 331,01 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі у строки (терміни) та на умовах, визначених у договорі кредиту та додаткових договорах до договору кредиту, що можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту по 30 грудня 2014 року, сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимога.

Договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проціон-Торг» містить всі необхідні істотні умови, передбачені законом: предмет, строки та порядок виконання зобов'язань, порядок розрахунків, обсяг прав, що переходять новому кредитору, що узгоджується з вимогами Цивільного кодексу України.

У подальшому зазначений договір був скріплений підписами повноважних осіб і печатками підприємств та прийнятий до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" здійснило погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 6 110 903,09 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 20077535 від 24.02.2016 року та проценти за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 53 909,76 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 20082957 від 24.02.2016 року (копії містяться в матеріалах справи).

В подальшому, на підставі Акту приймання-передачі документації від 26.02.2015 року позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" прийняло оригінали документів, зокрема, оригінал договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року та оригінал договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року.

Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У відповідності до приписів ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України, при укладенні договору поруки законодавець визначає обов'язки для поручителя щодо відповідальності за основним зобов'язанням. Порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Частиною 2 ст. 556 Цивільного кодексу України визначено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

При цьому, оскільки згідно з положеннями ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то у випадку погашення поручителями замість боржника частини заборгованості, вважається, що ця частина заборгованості погашена перед кредитором.

Як визначено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правомірність правочину презюмується.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору, укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, на виконання умов договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" сплатило заборгованість за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 6 110 903,09 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 20077535 від 24.02.2016 року та проценти за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 53 909,76 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 20082957 від 24.02.2016 року.

В той же час, позивач зазначає, що відповідно до протоколу № 39 від 11.08.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, яким було затверджено результати перевірки, та встановлено, що договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" є нікчемним, в силу п.п. 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систем гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 4 п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам.

Як встановлено судом, у відповідності до рішення №51 від 02.03.2015 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" на підставі постанови №150 від 02.03.2015 року правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" введено тимчасову адміністрацію позивача з 03.03.2015 року.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 року строк дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" визначено до 02.09.2015 року.

В подальшому, рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 року строк дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" продовжено до 02.10.2015 року.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" №328 від 02.10.2015 року на підставі постанови №181 від 02.10.2015 року правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

У відповідності до положень ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

За приписами ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Позивач зазначає, що у відповідності до протоколу № 39 від 11.08.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року встановлено, що договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" є нікчемний, з огляду на те, що договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року було укладено після визнання банку проблемним, погашення заборгованості відбувалось з рахунку поручителя у проблемному банку, на момент погашення заборгованості очевидною була обмеженість у використанні поручителем коштів на його рахунку та неможливість банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами), поручитель був одночасно кредитором банку, при цьому залишок грошових коштів на рахунку юридичної особи - поручителя не підпадав під державні гарантії, отже, існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цих кредиторів у випадку прийняття рішення щодо ліквідації банку, тому позивач вважає, що договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату для поруки - забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, а мав на меті фактичне забезпечення активами банку (майновими правами за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, переданими в порядку регресу) грошових вимог до банку самого поручителя, який одночасно був кредитором банку.

Положеннями ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч.3 ст.38);

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2 ч. 3 ст.38);

3) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (п.5 ч. 3 ст.38);

4) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7 ч. 3 ст.38).

Суд зазначає, що вимоги щодо повноважень Уповноваженої особи Фонду відображено і в Положенні про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 N 2 (далі за текстом - Положення № 3 "Дії Фонду щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку протягом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку").

Тобто, для встановлення факту нікчемності договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року позивач має довести, що договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року фактично було укладено після визнання банку проблемним, що погашення заборгованості відбувалось з рахунку поручителя у проблемному банку, що на момент погашення заборгованості очевидною була обмеженість у використанні поручителем коштів на його рахунку та неможливість банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами) та, що поручитель був одночасно кредитором банку, при цьому залишок грошових коштів на рахунку юридичної особи - поручителя не підпадав під державні гарантії, отже, існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цих кредиторів у випадку прийняття рішення щодо ліквідації банку,

Відповідно до п. 1.18 Положення № 3 Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов'язана протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

В пункті 1.20 Положення № 3 визначено, що Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію направляє письмове повідомлення про нікчемність правочину (у тому числі договору) контрагенту за таким правочином (у тому числі договором) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, визначених у пункті 1.18 цієї глави, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2015 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" були направлені на адресу відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" повідомлення №№ 6900, 6901 від 13.08.2015 року про нікчемність договору поруки від 29.09.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" на підставі п.п. 1, 2, 5, 7 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (докази відправки містяться в матеріалах справи).

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).

Моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Але якщо недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Так, дослідивши договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року, суд зазначає, що зазначений договір містить всі необхідні істотні умови, передбачені законом: предмет, строки, посилання на основне зобов'язання, обсяг відповідальності поручителя, що узгоджується з вимогами ст.ст. 553, 556 Цивільного кодексу України. Зазначений договір був скріплений підписами та печатками повноважних осіб сторін даного правочину та у подальшому був виконаний, про що зазначалось вище.

Отже, на час укладення договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року сторони досягли взаємної згоди щодо усіх їх істотних умов та вказаний договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Враховуючи вищевикладене, договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року укладався між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" за взаємною згодою та за відсутності законодавчих заборон на укладення такого правочину, у відповідності до принципу свободи договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що підстав для визнання договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року нікчемним (недійсними) судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує нікчемність (недійсність) правочинів, оскільки при укладенні договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України та жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за цим договором не настала, а також позивачем не надано належних та допустимих доказів, в аспекті ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що протоколом № 39 від 11.08.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року встановлено нікчемність іншого договору поруки, а саме - договору поруки від 29.09.2014 року та саме про нікчемність зазначеного правочину відповідачу та Товариству з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" були направлені повідомлення №№ 6900, 6901 від 13.08.2015 року, в той час, як предметом дослідження у даній справі був договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 року.

За умовами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи в цілому, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

При цьому, відповідно до п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується та відноситься за рахунок держави.

Отже, беручи до уваги те, що станом на момент звернення до суду із позовом позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції станом на день подачі позовної заяви до суду, судовий збір не стягується та відноситься за рахунок держави.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 21.03.2016 року.

Головуючий суддя О.С. Комарова

Судді Т.Ю.Трофименко

М.М.Якименко