Рішення № 56577673, 15.03.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 р. Справа № 909/1413/15 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального підприємства "Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр", вул. Незалежності, 9, м. Івано-Франківськ, 76018

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклама-ІФ", юридична адреса: вул. Бельведерська, 61, м. Івано-Франківськ, 76018; фактичні адреси: вул. Вовчинецька, 26, м.Івано-Франківськ, 76018; ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 76026; ОСОБА_2, вул. Шкрумеляка, 16, с.Пнів, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78431

про стягнення заборгованості в сумі 114865,27 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_3-представник, довіреність № 01-162 від 08.07.15р.

від відповідача: не з"явились

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклама-ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 114865,27 грн., в тому числі 64440 грн. основного боргу, 15270,77 грн. пені, 32334,54 грн. інфляційних та 2819,96 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 28.12.15. порушено провадження у справі, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 18.02.16. Ухвалою суду від 18.02.16 продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.03.16

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в засідання суду повторно не з"явився, витребуваних документів не подав, натомість направив суду заяву про відкладення розгляду справи за вх.№3477/16 від 15.03.16 в зв"язку з тим, що представник відповідача ОСОБА_4 братиме участь у справі в Львівському апеляційному адміністративному суді.

Відповідно до ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Не підлягає задоволенню клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки причина, на яку посилається відповідач, не є поважною причиною неявки його представника у судове засідання. Суд не обмежував відповідача колом певних осіб для представництва його інтересів при розгляді справи. Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеною у п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12 2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Крім того, відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, якщо суд дійде висновку про можливість вирішення спору в даному судовому засіданні.

Слід зазначити, що розгляд справи вже відкладався та продовжувався строк вирішення спору на 15 днів ухвалою суду від 18.02.16 .

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи суд зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що у суду є всі необхідні докази для вирішення спору по суті, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11.01.13 між позивачем (надалі - уповноважений орган) та відповідачем (надалі - розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №01-01/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Івано-Франківська (далі Договір).

Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками юридичних осіб, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України. Згідно приписів ст. 204 ЦК України, вказаний договір є правомірним правочином, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цього договору) сторонами суду не представлено.

За цим договором уповноважений орган зобовязується надати розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове платне користування місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ) на підставі та на умовах оформленого(-их) належним чином дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами (далі - дозвіл), а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане (-і) місце (-я) відповідно до його (їх) призначення та умов Договору, та вносить плату за користуванням місцем (-ями) з дня отримання пріоритету або дозволу до порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Івано-Франківську (п.2.1 договору).

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору встановлено, що розмір плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів встановлюється виконавчим органом ради та складається з плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на площу рекламної поверхні рекламного засобу та коефіцієнт зональності. Розмір плати вказується в додатках до цього договору. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем зовнішньої реклами до бюджету м.Івано-Франківська плати є цей договір та відповідні додатки до нього. Плата за договором перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами за кожен місяць окремо не пізніше 25 числа поточного місяця до бюджету м.Івано-Франківська на р/р №31415544700002, код платежу 24060300 з призначенням платежу - плата за розміщення спеціальних рекламних конструкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу видано дозволи на розміщення зовнішньої реклами №09-23, №№09-24, №09-25, №09-26, №09-27, №09-23 термін дії яких продовжено до 11.03.18.

Згідно додатку №1 до договору від 11.01.13 №85/07-10 відповідач зобов"язався сплачувати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Івано-Франківська 1860 грн. щомісяця.

В порушення прийнятих на себе договірних зобов"язань, відповідач не сплачував позивачу плату за користування місцями для розміщення реклами, внаслідок чого заборгованість відповідача за період з 11.01.13 до 17.12.15 становить 64440 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію №02-168 від 13.07.15; докази направлення претензії відповідачу наявні в матеріалах справи. Проте, вимога щодо сплати заборгованості залишена без відповіді та задоволення.

У відповідності до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч.1 ст. 16 Закону України Про рекламу розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобовязань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов"язань вимога щодо стягнення 64440 грн. основного боргу підлягає до задоволення.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Обгрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення 15270,77 грн. пені, 32334,54 грн. інфляційних та 2819,96 грн. - 3% річних, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 6.3. договору сторони погодили, що за несвоєчасне або неповне внесення плати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу. А п.9.3 договору сторони визначили, що штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом всього строку позовної давності, який становить три роки.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов"язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобовязання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Отже, умовами Договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.04.15 по справі №910/6379/14).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Таким чином, до стягнення підлягають 64440 грн. основного боргу, 15270,77 грн. пені, 32334,54 грн. інфляційних та 2819,96 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати, а саме: 1722,98 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 259, 509, 525, 526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 193, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України ст.ст. 33, 43, 49, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Комунального підприємства "Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклама-ІФ" про стягнення заборгованості у сумі 114865,27 грн. - задоволити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реклама-ІФ" (вул. Бельведерська, 61, м. Івано-Франківськ, код 38331292) на користь виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (розрахунковий рахунок місцевого бюджету м.Івано-Франківська №31415544700002, код платежу 24060300, МФО 836014 УДК в Івано-Франківській області, призначення платежу - плата за розміщення спеціальних рекламних конструкцій) - 64440 (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок) грн. 00 коп. основного боргу, 15270 (п"ятнадцять тисяч двісті сімдесят) грн. 77 коп. пені, 32334 (тридцять дві тисячі триста тридцять чотири) грн. 54 коп. інфляційних, 2819 (дві тисячі вісімсот дев"ятнадцять) грн. 96 коп. - 3% річних та 1722 (одну тисячу сімсот двадцять дві) грн. 98 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.03.16

Суддя Цюх Г.З.