Ухвала суду № 56576802, 15.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 р. Справа № 876/11315/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Святецького В.В., Шинкар Т.І.

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Гаражного кооперативу "Соколи" на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Х-АДВАНС" до Реєстраційної служби Івано - Франківського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Гаражний кооператив "Соколи", ОСОБА_2, про визнання недійсним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Х-АДВАНС" звернулося до суду з позовом до реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, треті особи -Гаражний кооператив "Соколи", ОСОБА_2, яким просило визнати недійсним та скасувати рішення № 2777041 від 01.06.2013 року щодо реєстрації за громадянином ОСОБА_2 права власності на гараж АДРЕСА_1, та зобов»язати внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про скасування реєстрації права власності на гараж.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення № 2777041 від 01.06.2013 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області про проведення державної реєстрації прав власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_1 за суб»єктом ОСОБА_2, податовий номер НОМЕР_1, відкриття розділу у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відкриття реєстраційної справи на об»єкт нерухомого майна. Зобов»язано Реєстраційну службу Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідний запис про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, що розташований за адресою АДРЕСА_1 за суб»єктом ОСОБА_2, податовий номер НОМЕР_1.

Постанова мотивована тим, що судом встановлено відсутність при проведенні оскаржуваної реєстрації документу, що посвідчує речове майно заявника на земельну ділянку, і витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер). Водночас поданий відповідачу договір оренди землі не містив відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, укладений строком на 1 рік, а відтак на момент вчинення реєстрації права власності на гараж №47 втратив чинність. Інші доводи представників сторін та третіх осіб, викладені в адміністративному позові та письмових запереченнях проти нього, не спростовують встановлених судом порушень відповідача при здійсненні оскаржуваних реєстраційних дій без документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав Гаражний кооператив "Соколи", в якій зазначає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції необгрунтовано вказав про встановлений ним факт законного володіння позивачем земельною ділянкою по АДРЕСА_1, на якій знаходиться гараж, реєстрація майнових прав на який і є предметом спору. Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України у справі № 909/226/13-г встановлено правомірність будівництва гаражів членами гаражного кооперативу "Соколи" на земельній ділянці по АДРЕСА_1. Твердження суду першої інстанції в оскаржуваній постанові про самовільність будівництва гаражів є необгрунтованими. Апелянт, покликаючись на норми Закону України "Про кооперацію", зазначає, що відповідачем була здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке ОСОБА_2 вніс в якості свого пайового внеску при вступі до Гаражного кооперативу "Соколи". Крім того, апелянт зазначає, що суд при розгляді справи не залучив належного відповідача - Державну реєстраційну службу України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних інформаційної довідки № 72667126101 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 28.05.2013 року, державним реєстратором Поповичем Р.В. проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: гараж; адреса: АДРЕСА_1, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_2.

Суд першої інстанції дослідив, що реєстраційні дії проводилися на підставі наступних документів: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.05.2013 року, реєстраційний № 1324683; квитанцій про оплату державного мита від 22.05.2013 року; копій паспорта та картки платника податків ОСОБА_2; копії паспорта громадянина України та дублікату фізичної особи - платника податків ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4; витягу з угоди про надання послуг адвокатом від 16.04.2013 року; довідки № 59/01-04 від 17.04.2013 року Гаражного кооперативу "Соколи" про право власності на гараж; витягу із протоколу № 7 від 31 березня 2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу "Соколи"; технічного паспорту від 25.04.2013 року, виданого ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації».

01.06.2013 року за результатами розгляду заяви та доданих документів відповідачем прийнято рішення № 2777041 про державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1, відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відкриття реєстраційної справи на об»єкт нерухомого майна.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Так, правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-ІV від 01.07.2004 року (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 1952). Також, при розгляді та вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин застосовується „Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року (чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок ).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 9 Закону № 1952, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Так, судом першої на підставі поданих до суду документів встановлено, що до дати подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гараж АДРЕСА_1, якою є 28.05.2013 року, жодних реєстраційний дій щодо оформлення права власності на гараж АДРЕСА_1 не проводилося. А тому суд першої інстанції вірно виходив з того, що гараж АДРЕСА_1 підлягав первинній державній реєстрації і на вказані правовідносини поширювалися вимоги пункту 46 Порядку.

Зокрема, пунктом 46 Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав :

документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення);

витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер);

документ, що зазначений у пункті 27 цього Порядку та підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна);

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Таким чином, колегія суддів зазначає про відсутність при проведенні оскаржуваної реєстрації документу, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку, і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Поданий відповідачу договір оренди землі не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки та, що є суттєвим, укладений строком на 1 (один) рік, а тому на момент вчинення реєстрації права власності на гараж АДРЕСА_1 - втратив чинність.

Водночас встановлено, що договір оренди землі від 16.03.2006 року не передбачав права забудови ані для гаражного кооперативу "Соколи", ані для його членів. Згідно п.1.2 договору цільовим призначенням земельної ділянки було обслуговування гаражів, і використання земельної ділянки виключно згідно її цільового призначення було одним з основних зобов'язань орендаря (п.2.5.1), а згідно п.2.5.2 договору, орендар також зобов'язувався додержуватися вимог законодавства та місцевих правил забудови населених пунктів (а.с.97-100).

В силу приписів пункту 4 Порядку, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Аналогічна умова державної реєстрації міститься в абзаці 2 статті 5 Закону № 1952.

З врахуванням наведених правових норм щодо обов'язковості прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна як передумови державної реєстрації права власності на нього, абзацом 5 пункту 46 того ж Порядку визначено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, разом з іншими документами, подає органові державної реєстрації прав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Аналогічна передумова державної реєстрації прав на нерухоме майно містилась і в законодавстві, яке діяло до прийняття вищезгаданих нормативно-правових актів.

Так, пунктом 1.6 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, прямо була визначена загальна вимога, згідно якої реєстрації підлягали права власності виключно на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI від 17.02.2011 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі об'єкти будівництва поділяються на І, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Згідно частини 1 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 цієї статті Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження гаражного кооперативу "Соколи" про будівництво гаражу ще в 2006 році, оскільки обов'язковість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів до моменту державної реєстрації речових прав на них була визначена і раніше діючими нормативно-правовими актами.

Одним з основних таких документів був Закон України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 року (із змінами і доповненнями), згідно якого прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта посвідчувалося: з 29.09.2004 р. по 01.01.2009р. - Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та зареєстрованим в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт; з 01.01.2009 р. до 30.04.2011 р., - виданим Держархбудінспекцією та її територіальними органами Сертифікатом відповідності.

Всі вищезазначені документи, якими посвідчувався факт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, як і всі правовстановлюючі документи, що посвідчують речове право на земельну ділянку - підлягають окремій обов'язковій державній реєстрації і набувають чинності лише після проведення такої.

Проте, судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні державної реєстрації відповідачу не подавалися документи, які б підтверджували факт введення гаражу АДРЕСА_1 в експлуатацію. Суду не надано вказаних документів чи будь-яких інших підтверджуючих документів про введення об'єкту в експлуатацію, в тому числі й згідно із законодавством, що діяло у 2006 році.

Згідно із Довідкою про право власності на гараж № 59/01-04 від 17.04.2013 року, яка видана гаражним кооперативом "Соколи", гараж АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності та збудований в 2006 року (а.с.90). Водночас, згідно з Витягом із протоколу № 7 від 31.03.2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу "Соколи" - ОСОБА_2 вступив до кооперативу лише 31.03.2013 року (а.с.96). Як наслідок, на момент будівництва гаражу АДРЕСА_1 третя особа - ОСОБА_2, не був учасником даного кооперативу.

Відповідно до витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ № 438510 станом на момент розгляду даної адміністративної справи чисельність членів ГК "Соколи" з моменту створення останнього залишалася не змінною - 55 чоловік, розмір внеску до статутного (пайового) фонду - 0.00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15.05.2003 року (із змінами та доповненнями), якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Частиною 3 цієї ж статті Закону передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З огляду на вищезазначене, твердження третьої особи - ГК "Соколи" про прийняття нових його членів чи в 2006 році, чи в 2013-му році не підтверджуються відомостями, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак не можуть вважатися достовірними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у зв'язку із відсутністю будь-яких документів, які б підтверджували введення в експлуатацію гаража АДРЕСА_1, відповідачем порушено вимоги пунктів 4 та 46 Порядку, у спосіб здійснення державної реєстрації прав на гараж АДРЕСА_1, який не введений в експлуатацію у визначеному законом порядку.

Тому, з огляду на вищевказані правові норми та встановлені обставини справи, які підтверджені належними доказами, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції щодо здійснення відповідачем державної реєстрації права власності на гараж АДРЕСА_1 в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" № 703 від 22.06.2011 року, а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту; без документу, що підтверджує присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна. При цьому оскаржуване рішення вплинуло на права та обов'язків ТзОВ "Х-АДВАНС", як власника відповідної земельної ділянки.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним з шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 393 Цивільного кодексу України.

Аналогічне право оскаржити до суду дії державного реєстратора визначене частиною 2 статті 30 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-ІV від 01.07.2004 року та повністю кореспондується з приписами ст. 393 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Згідно ч.1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Так, відповідно до вимог пункту 2.6 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України „Про затвердження Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" № 3502/5 від 12.12.2011 року, державний реєстратор, який провів державну реєстрацію прав, на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації прав, що набрало законної сили, приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

Відповідно до ст. 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що Реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області не є належним відповідачем в даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційні служби створені на місцях при відповідних територіальних управліннях юстиції, законодавчо визначені як самостійні суб'єкти владних повноважень (органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку), які входять в загальну систему органів державної реєстрації прав. Згідно того ж таки п.1 ст. 6 Закону, окрім органів державної реєстрації прав та Міністерства юстиції України до відповідної системи входить ще третій самостійний суб'єкт владних повноважень - Державна реєстраційна служба України, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав. Більше того, про чітке розмежування владних повноважень та відповідальності за їх реалізацію кожним з вище наведених трьох органів свідчать і положення ст.ст.7 - 8 того ж Закону, які чітко розмежовують їх компетенцію в відповідній сфері публічно-правових відносин.

Стосовно державного реєстратора, то згідно абз. 2 ст. 9 того ж Закону, останній є лише державним службовцем, чий статус окрім Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено і Законом України «Про державну службу». Проте в жодному з вище вказаних нормативних актів не йдеться про те, що орган владних повноважень не несе відповідальності за дії (рішення) чи бездіяльність своїх посадових осіб.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» залишити без задоволення.

Постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у справі № 809/1101/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Х-АДВАНС" до Реєстраційної служби Івано - Франківського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Гаражний кооператив "Соколи", ОСОБА_2, про визнання недійсним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді В. В. Святецький

Т. І. Шинкар

Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2016 року