Ухвала суду № 56576731, 14.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №820/10005/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

14 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: ГубськоїЛ.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк», в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість перед бюджетом у сумі 1242,84 грн по земельному податку з юридичних осіб та з податку на додану вартість на нерухоме майно з рахунків у банках, які обслуговують його, на користь державного бюджету України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року на підставі статті 22 КАС України адміністративну справу передано до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до частини четвертої статті 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до частини першої статті 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 лютого 2015 року відповідачем до органу державної податкової служби було подано податкову декларацію з плати за землю за 2015 рік, якою нарахував земельного податку на загальну суму 1337,53 грн, у тому числі щомісячно з січня по листопад по 111,46 грн, за грудень 111,47 грн. Зазначена декларація зареєстрована за №1400024815.

Також, 17 лютого 2015 року відповідачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, якою нарахував податку за 2015 рік усього на 1148,35 грн, у тому числі поквартально за І - ІІІ квартали по 287,09 грн, за ІV квартал 287,08 грн.

Згідно матеріалів справи, за відповідачем обліковується заборгованості перед бюджетом на загальну суму 1242,84 грн, в тому числі 668,66 грн по земельному податку з юридичних осіб за період січня - червня 2015 року та 574,18 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період І та ІІ кварталу 2015 року.

У зв'язку з несплатою податкових зобов'язань, відповідачу було направлено податкову вимогу від 18 травня 2015 року №3567-25, яка отримана його представником 25.05.2015.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Податковий кодекс України відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

Отже, податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що визначені відповідачем в податкових деклараціях є узгодженими.

Відповідно до пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З метою погашення податкового боргу відповідачу була направлена податкова вимога від 18 травня 2015 року №3567-25, яка отримана відповідачем 25 травня 2015 року.

Пунктом 95.2 та 95.3 статті 95 ПК України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Разом з тим, як передбачено у пункті 1.3 статті 1 ПК України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон №4452-VI) визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою Закону №4452-VI є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом №4452-VI, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до частини першої та п'ятої статті 36 зазначеного Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Згідно положень статті 45 зазначеного Закону Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Положеннями частини першої, пунктів 1, 2, 3 частини другої, третьої статті 46 Закону Уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту);

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, питання погашення податкових зобов'язань банку у період процедури його ліквідації регулюються не ПК України, а спеціальним законодавством, а саме Законом №4452-VI.

При цьому, вимога суб'єкта владних повноважень, яка визначає податкове зобов'язання платника податків, що має бути ним сплачено, по суті має зобов'язальний характер для платника податків та безпосередньо стосується питання погашення його податкових зобов'язань, а тому, відповідно, не може бути прийнята контролюючим органом відносно банку у період процедури його ліквідації.

Як встановлено судом першої інстанції рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.09.2014 №102 у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Демарк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 29.09.2014 по 29.12.2014 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Демарк» Приходька Володимира Олександровича.

29.12.2014 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №170 продовжено строк тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Демарк» до 29.01.2015 включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 30.01.2015 №66 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.01.2015 №18 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Приходька Володимира Олександровича строком на 1 рік з 30.01.2015 по 29.01.2016 включно.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, 17 лютого 2015 року позивачем на виконання вимог ПК України були подані податкові декларації з плати за землю та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, якими були нараховані податкові зобов'язання. Проте, вказані в деклараціях суми податку не були сплачені у зв'язку із введенням процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк», у зв'язку із чим позивачем було винесено податкову вимогу.

Враховуючи, що податкові зобов'язання відповідача з плати за змелю та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникли під час здійснення ліквідації у банку, та, під час якої не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

В даному випадку, як вірно зазначено судом першої інстанції, вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1218 гривень.

Як вбачається з адміністративного позову, предметом спору є заборгованість відповідача перед бюджетом, яка не у добровільному порядку не сплачена, тому підлягає стягненню в судовому порядку. Враховуючи, що даний спір може призвести до зменшення майна юридичної особи, колегія суддів вважає, що даний адміністративний позов має майновий характер.

Отже, в даному випадку ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно, судовий збір повинен складати 1339,80 грн (1218,00 грн х1,1).

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений, колегія суддів вважає, що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (ідентифікаційний код 39858581, адреса: 61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 17) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) гривень 80 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 21.03.2016 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.