Ухвала суду № 56576725, 14.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №750/11874/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Рахманкулова В.П.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

14 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Чорної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №41368705 від 23 листопада 2015 року, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова із адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, в якому просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову від 23 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-а-750/6035/13; зобов'язати відповідача вжити заходів, передбачених Законами України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року у справі №2-а-750/6035/13.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2013 року за постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року Деснянським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист №750/6035/13-а про зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести з 21 грудня 2012 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_3 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року №355 із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2012 року №952 з врахуванням в грошовому забезпеченні доплати, яку ОСОБА_3 отримувала за службу 20 і більше років на посадах слідчих відповідно до пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року №1592 та з урахуванням перерахунку, проведеного Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області на виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року, з врахуванням виплачених за вказаний період коштів.

28 грудня 2013 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №41368705.

07 лютого 2014 року за невиконання рішення без поважних причин на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, накладено штраф у розмірі 680,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою боржник оскаржив його в судовому порядку, проте постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2014 року у справі №750/1940/14, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, постанову про накладення штрафу від 07 лютого 2014 року визнано правомірною; ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Згідно вказаних судових рішень у справі №750/1940/14 22 січня 2014 року до державного виконавця надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16 січня 2014 року №106/03 про те, що останнім проведено перерахунок пенсії згідно з рішенням суду; рішення суду виконано частково в частині перерахунку пенсії, але виплата не здійснена у зв'язку з відсутністю коштів, та виплата буде здійснена при надходженні коштів із Державного бюджету України на ці витрати. 23 січня 2014 року державним виконавцем на адресу позивача направлена вимога державного виконавця про необхідність повного виконання рішення суду до 30 січня 2014 року. Листом від 29 січня 2014 року №188/03 територіальне управління Пенсійного фонду України повідомив про часткове виконання рішення суду та неможливість проведення перерахунку.

В подальшому державним виконавцем на адресу Чернігівського міського відділу міліції УМВС України в Чернігівській області було направлено подання від 29 липня 2014 року №514-5 щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України винних посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Також судом першої інстанції встановлено, що постановою старшого державного виконавця від 08 вересня 2014 року виконавче провадження ВП №41368705 з приводу виконання виконавчого листа №2-а/750/6035/13 закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 49, статті 75 Закону України «Про виконавче провадження». Як підстава для закінчення виконавчого провадження в постанові зазначено, що державним виконавцем на боржника було накладено штрафні санкції передбачені статтями 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено подання правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом.

Не погоджуючись із вказаною постановою про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_3 оскаржила її в судовому порядку.

Постановою Деснянського районного суду м. Черкаси від 27 жовтня 2014 року у справі №750/9665/14, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, визнано незаконною та скасовано постанову від 08 вересня 2014 року про закінчення виконавчого провадження ВП №41368705 з примусового виконання виконавчого листа № 2-а/750/6035/13; зобов'язано Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області вжити заходів, передбачених Законами України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з метою виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі №2-а/750/6035/13.

У зв'язку із наведеним постановою державного виконавця від 22 грудня 2014 року відновлено виконавче провадження №41368705.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 березня 2015 року у справі №750/10322/14 (провадження №22-ц/795/428/2015) скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2015 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 27608,36 грн та 4320,85 грн; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в користь ОСОБА_3 31929, 21 грн, у тому числі недоплаченої пенсії за період з 21 грудня 2012 року по 31 грудня 2014 року у сумі 27608,36 грн і компенсації втрати доходів (пенсійних виплат) у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 4320,85 грн.

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області від 22 квітня 2015 року №09-3-09/89/3257 ОСОБА_3 зверталася до територіального управління Державної казначейської служби України щодо виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 березня 2015 року у справі №750/10322/14. У зв'язку із цим Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області звернулося до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області з листом, в якому просило надати інформацію, пов'язану з виконанням рішення суду.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області №2213/03 повідомлено Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, що на виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 березня 2015 року проведено перерахунок пенсії та сума 31929,21 грн нарахована на додаткову відомість. Роз'яснено, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, неможлива у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування з Державного бюджету України на данні виплати.

В подальшому, на вимогу державного виконавця листом від 24 червня 2015 року №3744/03 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року у справі №750/6035/13-а ОСОБА_3 було здійснено перерахунок пенсії, розмір якої, з урахуванням іншого судового рішення - постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року, та виплачених сум за період з 21 грудня 2012 року по 30 червня 2015 року, складає 9870,48 грн. Зазначено, що рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 березня 2015 року стягнуто на користь ОСОБА_3 31929,21 грн, у тому числі 27608,36 грн недоплаченої пенсії за період з 21 грудня 2012 року по 31 грудня 2014 року (із них 19688,90 грн за період з 01.11.2013 по 31.12.2014 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2011 року у справі №2а-2506/1757/11, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року; 7919,46 грн недоплаченої пенсії за період з 21.12.2012 по 31.12.2014 на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року у справі №750/6035/13; 4320 грн компенсація втрати доходів (пенсійних виплат) у зв'язку з порушенням строків їх виплати). Крім цього, територіальним управлінням вказано, що виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області у справі №750/10322/14 на суму 31929,21 грн було передано головному управлінню Державної казначейської служби України в Чернігівській області, у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування. У зв'язку із наведеним, станом на 24.06.2015 на додаткових відомостях обліковується залишок суми 1951,02 грн за період з 01.01.2015 по 30.06.2015.

23 листопада 2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №41368705 на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» з підстав неможливості виконати рішення суду без участі боржника, оскільки під час виконання виконавчого документу були застосовані штрафні санкції, що передбачені статтями 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» та внесено подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до відповідальності.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено право на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

За змістом же пункту 68 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За змістом статті 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини першої та другої статті 11 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У частині третій вказаної статті Закону визначено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Згідно пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 75 вказаного Закону у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Положеннями статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Отже, нездійснення боржником дій по виконанню рішення зобов'язального характеру не звільняє державного виконавця від покладеного на нього обов'язку вживати всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання такого рішення; при цьому, накладення штрафів й внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

Водночас, в процесі виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року у справі №750/6035/13-а державним виконавцем не було вчинено всіх залежних від нього дій, у тому числі, передбачених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно частини першої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання.

Згідно з частиною першою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання.

Разом з тим, відповідно до постанови державного виконавця від 23 листопада 2013 року виконавче провадження було закінчено не в зв'язку з неможливістю виконати рішення без участі боржника, як передбачено частиною третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», а саме в зв'язку із вжиттям державним виконавцем всіх заходів примусового виконання рішення суду, передбачених статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», якими останній визначив вчинення дій щодо накладення на боржника штрафів та направлення повідомлення до правоохоронних органів.

Таким чином, закінчення виконавчого провадження, у даному випадку, є фактично відмовою державного виконавця від виконання судового рішення, а тому винесена ним постанова від 23 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» є передчасною та такою, що підлягає скасуванню.

Також, колегія суддів зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася в рішеннях Європейського Суду із прав людини. Так, у рішенні по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд повторно констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. У рішеннях по справах «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії», «Шмалько проти України» Суд зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що станом на 24 червня 2015 року на додаткових відомостях позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Чернігівській області обліковується залишок суми 1951,02 грн за період з 01.01.2015 по 30.06.2015, оскільки такі данні ґрунтуються лише на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 21.03.2016 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.