Постанова № 56576683, 14.03.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 березня 2016 р. № 820/11825/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Дитиненко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 №Ф-50 Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області;

- скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 11.12.2015 року №0006091701 Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області;

- скасувати рішення №0006101701 від 11.12.2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 року №Ф-50, податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 11.12.2015 року №0006091701 та рішення №0006101701 від 11.12.2015 року Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив суд задовольнити позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень зазначив, що оскаржувані в даній справі податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення є цілком законними та обґрунтованими, винесеними відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на підставі наказу №497 від 22.10.2015 року проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р.

Слід вказати, що наказом начальника Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області №639 від 18.11.2015 року продовжено термін проведення перевірки ФОП ОСОБА_3.(а.с.80).

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 04.12.2015 року №1597/1701/НОМЕР_1, в якому містяться висновки про порушення ФОП ОСОБА_3:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 24230,61 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: за 2013 р. на суму 10413,39 грн., за 2014 р. на суму 13817,22 грн.;

- абз. 1 п. 2 4.1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-ІУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за 2013 р. - 2014 р. внаслідок чого було донараховано єдиного соціального внеску на суму 55559,92 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 04.12.2015 року №1597/1701/НОМЕР_1 Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 року №Ф-50 на суму 55559,92 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 11.12.2015 року №0006091701(а.с.21-22).

Крім того, з огляду на донарахування єдиного соціального внеску на суму 55559, 92 грн., рішенням №0006101701 від 11.12.2015 року до позивача було застосовано штрафні санкції в розмірі 3961,59 грн.(а.с.91).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Слід вказати на те, що оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 11.12.2015 року №0006091701 прийнято податковою інспекцією за порушення позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Контролюючим органом в акті перевірки зроблені висновки про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГРУПА ЕКЛІПТ» (код ЄДРПОУ 38652208), ТОВ «СТЕМФОРД» (код ЄДРПОУ 38912050) та ТОВ «ІНВЕСТТОРГРЕСУРС» (код ЄДРПОУ 38495520), з цього приводу суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «ГРУПА ЕКЛІПТ» (в якості постачальника) та ФОП ОСОБА_3 (в якості покупця) 20.11.2013 року укладено договір поставки №11/8(а.с.26).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця скло сітку в асортименті, в подальшому товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і здійснити його оплату на умовах та в порядку, визначених даним договором.

На підтвердження здійснення господарської операції, представником позивача до матеріалів справи надано копії видаткової накладної №РН-00177 від 22.11.2013 року та товарно-транспортної накладної від 22.11.2013 року.

Пунктом 2.2 договору №11/8 оплата товару здійснюється покупцем не пізніше 7 днів з дня його поставки згідно накладної.

Оплата ФОП ОСОБА_3 здійснена 28.11.2013 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою (а.с.41).

Щодо господарських операції позивача з ТОВ «СТЕМФОРД», судом встановлено наступне.

Між ТОВ «СТЕМФОРД» (в якості постачальника) та ФОП ОСОБА_3 (в якості покупця) 03.03.2014 року укладено договір поставки №03/2(а.с.29).

Суд зазначає, що предмет договору №03/2 є ідентичним предмету договору №11/8.

Матеріалами справи підтверджено, що поставку товару здійснено відповідно до видаткової накладної №3/000094 від 07.03.2014 року та товарно-транспортної накладної №00094 від 07.03.2014 року.

Слід вказати, що на підставі ст. 520 - 523 Цивільного кодексу України між ТОВ «СТЕМФОРД» (в якості первісного кредитора) та ТОВ «ЛАЙКСТАРТ» (в якості нового кредитора), ФОП ОСОБА_3 (в якості боржника) 14.04.2014 року укладено договір про переведення боргу №31(а.с.43).

Згідно п. 1, 2 договору №31 цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною кредитора в отриманні зобов'язання, що виникає із договору №03/2 від 03.03.2014 р., укладеного між первісним кредитором та боржником (надалі іменується «основний договір»). Боржник переводить на нового кредитора борг (грошове зобов'язання) у розмірі 48498,70 грн., що виник на підставі п. 1 основного договору, а новий кредитор погоджується прийняти зазначене грошове зобов'язання.

Відповідно до умов вказаного вище договору сума у розмірі 48498,70 грн. була перерахована позивачем на рахунок ТОВ «ЛАЙКСТАРТ», що підтверджено матеріалами справи(а.с.42).

Щодо господарських операції позивача з ТОВ «ІНВЕСТТОРГРЕСУРС», судом встановлено наступне.

Між ТОВ «ІНВЕСТТОРГРЕСУРС» (в якості постачальника) та ФОП ОСОБА_3 (в якості покупця) 14.04.2014 року укладено договір поставки №04/2(а.с.32).

Суд зазначає, що предмет договору №04/2 є ідентичним предмету договорів №11/8, №03/2.

Судом встановлено, що поставка товару здійснювалась на підставі видаткової накладної №РН-230402 від 23.04.2014 року та товарно-транспортної накладної №230402-Т від 23.04.2014 року.

Суд зазначає, що між ТОВ «ІНВЕСТТОРГРЕСУРС» (в якості первісного кредитора) та ТОВ «ПРОМЕКСПОТОРГ» (в якості нового кредитора), ФОП ОСОБА_3 (в якості боржника) 20.05.2014 року укладено договір про переведення боргу № 05/04(а.с.45).

Згідно п. 1, 2 договору №05/04 цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною кредитора в отриманні зобов'язання, що виникає із договору №04/2 від 14.04.2014 р., укладеного між первісним кредитором та боржником (надалі іменується «основний договір»). Боржник переводить на нового кредитора борг (грошове зобов'язання) у розмірі 20536,92 грн., що виник на підставі п. 1 основного договору, а новий кредитор погоджується прийняти зазначене грошове зобов'язання.

На підтвердження виконання умов договору №05/04 позивачем долучені до справи копії виписок(а.с.44).

В ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що придбаний позивачем товар був реалізований в повному обсязі ТОВ «НВП УКРМАГНЕЗИТ», що підтверджується наступними копіями первинних документів: договір поставки №2 від 19.04.2013 року, додаткова угода №1 від 02.07.2013 року,№2 від 30.12.2013 року, специфікація №1 від 22.04.2013 року, №2 від 03.06.2013 року, №3 від 24.07.2013 року, №4 від 27.08.2013 року, №5 від 02.10.2013 року, №6 від 25.10.2013 року, №7 від 22.11.2013 року, видаткова накладна №18 від 28.11.2013 року, №7 від 19.03.2014 р., №10 від 25.04.2014 року, товарно-транспортна накладна №6 від 28.11.2014 року, №8 від 25.04.2014 року, №5 від 19.03.2014 року, №8 від 25.04.2014 року, податкова накладна №2 від 26.11.2013 року, №3 від 28.11.2013 року, №2 від 25.04.2014 року, №1 від 19.03.2014 р., довіреність №316 від 26.11.2013 року, №128 від 25.04.2014 року, №74 від 13.03.2014 р., рахунок №15 від 27.11.2013 року, №14 від 25.11.2013 року, №7 від 11.03.2014 року, №9 від 16.04.2014 року(а.с.98-124).

Досліджуючи питання реальності господарських операцій, суд дійшов висновку, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Суд зазначає, що наявна у контролюючого органу інформація про можливі порушення з боку постачальників позивача чи по ланцюгу постачання не може бути підставою для висновків про відсутність реальності здійснених ним господарських операцій з огляду на наступне.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст. 8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Проаналізувавши наведене, суд не може погодитися, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАСУ, відповідач не надав таких доказів, а отже судом встановлено правомірність визначення позивачем чистого оподаткованого доходу.

Стосовно прийнятих контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 року №Ф-50 на суму 55559,92 грн. та рішення №0006101701 від 11.12.2015 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 3961,59 грн., судом встановлено наступне.

Вирішуючи спір суд зазначає, що 11.08.2013 року набрали чинності Закони України від 04.07.2013 року №404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» та №406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи».

Відповідно до вказаних нормативно-правових актів функцію з адміністрування єдиного соціального внеску покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464 (далі Закон України №2464) платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті які обрати спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі бажання осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, брати участь на добровільних засадах:

у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,6 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску;

у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,21 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

У разі бажання зазначених осіб бути застрахованими за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійним, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності) єдиний внесок встановлюється у розмірі 38,11 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

Пунктом 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», до вимоги про сплату недоїмки додається розрахунок суми недоїмки і в разі незгоди з розрахунком зробленим ДПІ платник має право на узгодження її з органами ДПІ або оскаржити вимогу в судовому порядку.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять розрахунку суми недоїмки відповідно до винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 року №Ф-50.

Крім того, під час судового розгляду справи та з аналізу акту перевірки судом встановлено, що висновок контролюючого органу щодо порушення позивачем абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ґрунтується на встановленні під час проведення перевірки достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок заниження суми чистого оподатковуваного доходу у зв'язку з завищенням валових витрат на загальну суму 159855,15 грн.

З огляду на встановлення судом правомірності визначення позивачем чистого оподаткованого доходу, висновок податкового органу щодо неправомірного визначення суми доходу, на який нараховується єдиний внесок також є необґрунтованим.

З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про необхідність скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 №Ф-50 Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Разом з тим, зобов'язання визначені рішенням №0006101701 зі сплати штрафних санкцій у розмірі 3961,59 грн., є похідними від основних вимог зі сплати донарахованих єдиного соціального внеску на суму 55559,92 грн. та податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 24230,61 грн. штрафні санкції 6057,65 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про неправомірність прийнятого Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області рішення №0006101701 від 11.12.2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення - задовольнити.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015 № Ф 50 Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 11.12.2015 №0006091701 Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Скасувати рішення № НОМЕР_2 від 11.12.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 68 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 21 березня 2016 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.