Ухвала суду № 56576488, 17.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2504/15

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Турецької І.О. Стас Л.В. за участю: секретаряРазінкіної Л.В. представника апелянта - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії -,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції щодо скасування рішення державного реєстратора від 30.09.2009 року про реєстрацію прав на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 403кв.м. в житловому будинку АДРЕСА_1;

- зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 30.09.2009 року, реєстраційний номер 26625196, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на нежитлове підвальне приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08.08.2013 року, залишеним без змін Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25.11.2013 року по справі №1519/5663/2012 залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_8 до Дочірнього комунально-виробничого підприємства Відкрите акціонерне товариство "Краян" про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 403 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1; про визнання недійсним договору оренди від 14.06.2006року, укладеного між ОСОБА_8 та Дочірнім комунально-виробничим підприємством ВАТ "Краян".

Вказане судове рішення суду, на думку позивача, є документом, що підтверджує припинення права власності ОСОБА_7 на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 403,0кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, адже, оскільки ОСОБА_8 не є, та ніколи не був власником спірного підвального приміщення, всі наступні договори щодо відчуження цього приміщення є недійсними.

У звязку з цим, посилаючись на положення Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМ України № 1141 від 26.10.2011 року, та ч.3 ст.215 ЦК України, позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо скасування рішення про реєстрацію речових прав за третьою особою ОСОБА_7 призводить до одночасного існування державної реєстрації речових прав на майно за двома суб'єктами - ОСОБА_7 (на 403 м. кв.) та ним (на 38,3 м. кв.), а відтак, державна реєстрація права власності ОСОБА_7 від 30.09.2009 року підлягає скасуванню відповідачем.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що 30.09.2009 року КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2009 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, зареєстровано право власності ОСОБА_7 на нежитлове підвальне приміщення площею 403 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить відповідний Витяг про право власності на нерухоме майно від 30.09.2009 року № 24003439 (а.с.13-14).

Поряд з цим, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру №1 серії НОМЕР_1 від 13.12.2012 року, яке зареєстроване в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно 19.12.2012 року (а.с.9-10). Згідно зазначеного Свідоцтва об'єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 123,9кв.м., житловою площею 48,7кв.м., відображених у технічному паспорті від 06.03.2012 року.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи технічного паспорту від 06.03.2012 року, внаслідок проведених переобладнань вказаної квартири підвальне приміщення площею 38,3 м. кв. приєднано до квартири та складає одне ціле (а.с. 11-12).

Предметом спору у даній адміністративній справі є зобов'язання відповідача - Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_7 на підвальне приміщення загальною площею 403 м.кв., розташоване в будинку АДРЕСА_1, на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08.08.2013 року по справі №1519/5663/2012 та визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення такого скасування.

Вирішуючи зазначений спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що згідно положень чинного законодавства державний реєстратор не наділений повноваженнями самостійно скасовувати рішення про державну реєстрацію на нерухоме майно, таке скасування проводиться виключно за заявочним принципом, отже підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача відсутні.

Крім цього, суд зазначив, що за відсутності судового рішення про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, у державного реєстратора відсутні законодавчо визначені підстави для скасування цього права з власної ініціативи, а адміністративний суд не має права підміняти контролюючий орган та зобов'язувати виконувати дискреційні повноваження.

За цих обставин суд першої інстанції, з яким погоджується судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Така позиція колегії суддів ґрунтується наступними мотивами.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень з метою забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч.4 ст.15 Закону №1952-IV (в редакції від 05.04.2015 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом) державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Статтею 26 цього Закону передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (далі - Порядок 1) та Порядком прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 N 3502/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1429/20167 (далі - Порядок 2), визначено процедуру прийняття і розгляду заяв щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до п.41 Порядку 1 державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Згідно п. 2.1 розділу ІІ Порядку 2 для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 2.6 цього Порядку передбачено, що для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень можливе на підставі відповідного рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили та за заявою заінтересованої особи.

При цьому відповідно до п.1.2 розділу ІІ Порядку 2, у разі внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заінтересована особа - це особа, в інтересах якої на підставі рішення суду скасовано рішення державного реєстратора прав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_6 не звертався до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції з заявою про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_7, а відтак, в силу дискреційності повноважень адміністративного органу, суд не має законодавчо визначених прав втручатися в діяльність суб'єкта владних повноважень, який уповноважений приймати відповідні рішення, тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 30.09.2009 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на нежитлове підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 обґрунтовано залишені без задоволення судом першої інстанції.

Що стосується доводив позивача щодо протиправної бездіяльності Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, яка полягала у не скасуванні за власною ініціативою рішення державного реєстратора, що оскаржується, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, як вже зазначалося вище, державний реєстратор, відповідно до наданих йому законом повноважень, позбавлений права самостійно, за власною ініціативою вносити будь-які зміни у записи про державну реєстрацію прав та скасовувати ці записи. Вчинення таких дій можливе виключно за заявою заінтересованої особи, яку, в даному випадку позивач не подавав.

По-друге, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, заочним Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.10.2008 року по справі № 2-6805/2008, за ОСОБА_8 визнано право власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 403 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У подальшому вказане нежитлове підвальне приміщення ОСОБА_8, згідно договору купівлі-продажу від 27.07.2009 року, продав ОСОБА_9.

15.09.2009 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовим Д.С. та зареєстрованого в реєстрі за №2151, продав ОСОБА_7 це саме нежитлове підвальне приміщення (а.с.13).

З матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_7 на нежитлове підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_1, було зареєстровано 30.09.2009 року КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно, про що свідчить відповідний Витяг про право власності на нерухоме майно №24003439 (а.с.14).

Однак в подальшому ухвалою Маліновського районного суду від 02.04.2012 року по справі №1519/5663/2012, за наслідками розгляду заяви прокурора Маліновського району про перегляд заочного рішення, рішення цього ж суду від 16.10.2008 року (на підставі якого було зареєстровано право власності ОСОБА_8 на вказане нерухоме майно) скасовано, а справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08.08.2013 року у цій справі ОСОБА_8 відмовлено у задоволенні його позову до Дочірнього комунально-виробничого підприємства ВАТ "Краян" про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 403 кв.м., про визнання недійсним договору оренди, укладеного між ОСОБА_8 та Дочірнім комунально-виробничим підприємством ВАТ "Краян" 14.06.2006року.

Позивач вважає, що скасування судового рішення, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_8 є безумовною підставою для автоматичного скасування рішення про реєстрацію права власності на це майно за особою, яка в останнє зверталась до державного реєстратора з відповідною заявою про реєстрацію цього права.

Проте такі доводи позивача є необґрунтованими та висловлюються внаслідок невірного тлумачення положень чинного законодавства.

Так, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.10 зазначеної постанови Пленуму ВСУ реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом).

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

З огляду на положення вищенаведених правових норм, колегія суддів зазначає, що, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_7, не визнано судом недійсним, а державну реєстрацію цього права проведено відповідно до вимог чинного законодавства в межах повноважень та у спосіб, який встановлено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", підстави для скасування цієї реєстрації відсутні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: /підпис/І.П. КосцоваСудді: /підпис/І.О.Турецька /підпис/Л.В. Стас