Ухвала суду № 56573643, 25.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/315/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.,

суддів Комаровської Н.В., Короткова В.Д.,

з участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського управління юстиції в Одеській області про тимчасову заборону ОСОБА_2 виїзду за межі України за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ізмаїльского міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2015 року,-

встановила:

13.03.2015 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського управління юстиції в Одеській області звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, посилаючись на те, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з останнього грошових коштів, але вимоги виконавчого документу боржником ОСОБА_2 не виконано.

Просить суд відносно ОСОБА_2 встановити тимчасове обмеження у праві виїзду.

Ухвалою Ізмаїльского міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2015 року заборонено ОСОБА_2 виїзд за межі України.

07.10.2015 року ОСОБА_2 надав до суду апеляційну скаргу, вважаючи ухвалу незаконною та необґрунтованою, та такою, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК).

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Таким чином, з огляду на наведене, вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону № 606-XIV у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).

Відповідно до висновків Верховного Суду України з приводу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Таким чином, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Не може бути мотивуванням судового рішення про обмеження права лише наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашення боргу в добровільному порядку, що зумовлюють "необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів".

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, та задовольнив подання державного виконавця.

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Зважаючи на те, що боржник ОСОБА_2 не мав наміру на ухилення від виконання покладених на нього рішенням суду обов'язків у виконавчому провадженні, також не було утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції щодо обмеження права виїзду за межі України відносно ОСОБА_2

Законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобовязань, а за ухилення від їх виконання.

Ухвала суду першої інстанції взагалі не містить мотивувальної частини, суд обмежився тільки відтворенням змісту ст. 6 Закону № 3857-XII.

В ухвалі про задоволення подання в мотивувальній частині викладені обставини, тотожні змісту подання державного виконавця без посилання на конкретні докази, та відсутній висновок про те, що боржник дійсно ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.

Окрім того, колегія суддів звертає свою увагу на те, що розгляд подання Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області про обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 проведено в судовому засіданні у відсутність державного виконавця, хоча, за змістом ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України, вирішення питання про тимчасове обмеження конституційного права за поданням державного виконавця за відсутності останнього не є виправданим, оскільки саме він зобов'язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Відтак, враховуючи те, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією, є законність, і що відповідно до ст.2 закону Про судоустрій України, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів суспільства і держави, при постановленні ухвали, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Ізмаїльского міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2015 року скасувати, відмовити відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського управління юстиції в Одеській області в задоволенні подання про тимчасову заборону ОСОБА_2 виїзду за кордон.

Керуючись ст.ст.307 ч.1п.1, 308, 315, 319ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Ізмаїльского міськрайонного суду Одеської області від 09 квітня 2015 року скасувати.

Відмовити відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського управління юстиції в Одеській області в задоволенні подання про тимчасову заборону ОСОБА_2 виїзду за межі України до повного погашення боргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді Н.В.Комаровська

ОСОБА_3